Фараон - Прус Болеслав (хорошие книги бесплатные полностью TXT) 📗
— Зовсім ні. Ми лише хочемо врятувати державу.
— В такому разі що ж повинен робити Рамзес Тринадцятий?..
— Що він зробить — не знаю, — відповів Гергор. — Але я знаю, що робив його батько. Рамзес Дванадцятий теж почав своє правління з неуцтва й сваволі. Та коли в нього не стало грошей і найщиріші прибічники стали його зневажати, він звернувся до богів. Оточив себе жерцями, став навчатися у них і навіть одружився з донькою верховного жерця Аменготепа… І через кільканадцять років дійшов до того, що сам став верховним жерцем, не тільки побожним, але й дуже вченим.
— А якщо фараон не послухає цієї ради? — спитав Пентуер.
— То обійдемося й без нього, — відповів Гергор. А потім додав: — Послухай мене, Пентуере. Я знаю не тільки, що робить, а навіть, про що думає цей твій фараон, який зрештою не відбув ще врочистої коронації. Отже, для нас він — ніщо. Я знаю, що він хоче зробити жерців своїми слугами, а себе — єдиним володарем Єгипту.
Але ж такий замір — це безглуздя, і навіть гірше — зрада. Не фараони — ти це добре знаєш — створили Єгипет, а боги й жерці. Не фараони визначають день розливу і рівень води в Нілі і регулюють його розлив. Не фараони навчили людей сіяти, збирати врожай, годувати худобу. Не фараони лікують хвороби і стережуть країну від зовнішніх ворогів…
Що б з того було, скажи сам, якби ми віддали Єгипет на ласку фараонів? Наймудріший з них має досвід лише за якихось кілька десятків років, а стан жерців досліджував і вчився протягом десятків тисяч літ… Наймогутніший володар має лише пару очей і рук, тоді як ми маємо тисячі очей і рук в усіх номах і навіть в чужих державах…
Отже, чи діяльність фараона може порівнюватися з нашою, і в разі розбіжності поглядів — хто повинен поступитися: ми
чи він?..
— А що ж мені тепер робити? — спитав Пентуер.
— Роби, що тобі велить цей жевжик, але не зраджуй святих таємниць. А все інше… залиш часові… Я щиро прагну, щоб цей хлопчисько, який зветься Рамзесом Тринадцятим, опам’ятався, і навіть припускаю, що він зробив би це, якби… якби не зв’язався з мерзенними зрадниками, над якими вже зависла рука богів.
Пентуер попрощався з верховним жерцем, сповнений сумних передчуттів. Він, однак, не занепав духом, бо знав, що скільки він зараз встигне зробити для поліпшення долі народу, те вже залишиться, хоч би фараон і скорився жерцям.
«У найгіршому становищі, — думав він, — треба робити те, що ми можемо і що від нас залежить. Колись усе налагодиться, і нинішній засів дасть свій урожай».
Однак він вирішив не підбурювати людей, а, навпаки, готовий був заспокоювати нетерплячих, щоб не додавати клопоту фараонові.
Через кілька тижнів Пентуер в’їжджав у межі Нижнього Єгипту, приглядаючись по дорозі до найрозсудливіших селян та ремісників, з-поміж яких можна було б вибрати представників на зібрання, яке скликав фараон.
Скрізь по дорозі він бачив ознаки найвищого збудження: селяни й ремісники домагалися, щоб їм дали сьомий день відпочинку і платили за всі громадські роботи, як це було раніше. І тільки завдяки проповідям жерців різних храмів ще не спалахнув загальний бунт і не припинилися роботи.
Пентуера вразило також кілька нових явищ, яких ще місяць тому він не помічав.
Насамперед люд поділився на дві партії. Одні були прибічниками фараона й ворогами жерців, другі бунтували проти фінікійців. Одні доводили, що жерці повинні віддати фараонові скарби Лабіринту, другі наговорювали, що фараон занадто прихильний до чужинців.
Найдивніша, однак, була чутка, невідомо ким пущена, що Рамзес XIII виявляє ознаки божевілля… так само як його старший рідний по батькові брат, якого, власне, через це усунули від трону. Про це говорили жерці, писарі, навіть селяни.
— Хто це розпускає такі брехні?.. — спитав Пентуер в одного із знайомих інженерів.
— Це не брехня, — відповів той, — а сумна правда. В фіванських палацах бачили, як фараон бігав голий по садах… А одного вечора його святість уночі під вікнами цариці Нікотріс виліз на дерево і розмовляв з нею самою.
Пентуер запевнив його, що не далі як півмісяця тому бачив фараона при доброму здоров’ї, але відчув, що інженер не вірить йому.
«Це вже підступи Гергора, — подумав він. — Зрештою тільки жерці й могли так швидко дістати відомості з Фів…»
На якийсь час він навіть утратив охоту до виборів представників, але швидко віднайшов енергію, весь час повторюючи собі: що народ здобуде сьогодні, того не втратить завтра… Хіба що стануться якісь надзвичайні події!
За Мемфісом, на північ од пірамід і сфінкса, стояв уже на самій межі з пісками невеличкий храм богині Нут. Там жив; старий жрець Менес, найзнаменитіший у Єгипті звіздар та інженер.
Коли в державі починали споруджувати велику будівлю чи новий канал, Менес приходив туди і давав свої вказівки. Незважаючи на це, він жив убого й самотньо в своєму храмі, вночі спостерігаючи зорі, вдень працюючи над якимись приладами.
Вже кілька років Пентуер не був у цих місцях, тому вразили його занедбаність і убозтво. Цегляний мур розвалився, в саду посохли дерева, по подвір’ї тинялася худа коза й порпалося кілька курок.
Біля храму не було нікого. Аж коли Пентуер почав гукати, з пілона вийшов старий чоловік. Він був босий, у брудному чепці на голові, як селянин, стегна обвивала подерта пов’язка, а на плечах у нього була облізла шкура пантери. І все-таки постава його була сповнена гідності, а обличчя — розуму. Він пильно глянув на гостя і сказав:
— Або це мені здається, або ти — Пентуер.
— Це я, — відповів прибулий і щиро обняв старого.
— Го!.. Го!.. — вигукнув Менес, бо це був він. — Я бачу, ти змінився на достойних посадах! Шкіра в тебе гладенька, руки білі і золотий ланцюг на шиї. Таких прикрас довго мусить чекати богиня небесного океану, матінка Нут!..
Пентуер хотів зняти ланцюг, але Менес з усмішкою стримав його.
— Не треба! — сказав він. — Якби ти знав, які коштовності ми маємо на небі, то не квапився б жертвувати золото… Ти що, прийшов оселитися тут?..
Пентуер похитав головою.
— Ні, — відповів він. — Я прийшов лише вклонитись тобі, божественний учителю.
— А потім знов до двору?.. — сміявся старий. — Ох, ви, ви!.. Якби ви знали, що втрачаєте, залишаючи мудрість заради палаців, то були б найсмутнішими людьми…
— Ти сам, учителю?
— Як пальма в пустелі, особливо сьогодні, коли мій глухонімий пішов з кошиком до Мемфіса, щоб вижебрати щось для матері Ра та для її жерця.
— І не сумно тобі?..
— Мені?.. — вигукнув Менес. — За той час, що ми з тобою не бачились, я вирвав у богів кілька таємниць, яких не віддав би за обидві корони Єгипту!..
— Це секрет? — спитав Пентуер.
— Який там секрет!.. Рік тому я скінчив виміри й обчислення, що стосуються розмірів землі…
— Як це розуміти?
Менес оглянувся довкола і заговорив тихіше:
— Адже тобі відомо, — заговорив він, — що земля не плоска, як стіл, а велетенська куля, на поверхні якої є моря, країни й міста…
— Це відомо, — відповів Пентуер.
— Не всім, — заперечив Менес. — І вже зовсім не було відомо, яка завбільшки ця куля…
— А ти знаєш це? — майже злякано спитав Пентуер.
— Знаю. Наша піхота проходить за день близько тринадцяти єгипетських миль. Так от, земна куля така завбільшки, що наші воїни змогли б обійти її навколо за п’ять років.
— О боги!.. — вигукнув Пентуер. — І тобі не страшно, отче, думати про такі речі?..
Менес знизав плечима.
— Вимірювати величину — що ж у цьому страшного? — відповів він. — Чи піраміду вимірювати, чи землю — це все одно. Я робив ще важчі речі. Я вимірював відстань між нашим храмом і палацом фараона, не переправляючись за Ніл.
— Страх!.. — прошептав Пентуер.
— Який там страх?.. Я відкрив таке, чого ви справді будете боятись… Але про це не кажи нікому. Знаєш, у місяці паофі (липень — серпень) у нас буде затемнення сонця… вдень настане ніч… І нехай я помру голодною смертю, якщо помилився в обчисленні хоч на одну двадцяту години…
