Чарівник Земномор'я - Ле Гуин Урсула Кребер (книги онлайн бесплатно без регистрации полностью txt) 📗
Йому було п'ятнадцять років. Це замало, щоб опанувати Високі Мистецтва, стати чародієм і отримати чарівний ціпок. Однак Гед так швидко засвоював усі тонкощі мистецтва ілюзій, що Майстер-Перетворець, сам ще досить молодий чоловік, почав займатися з ним окремо від інших учнів, навчаючи справжніх заклять формотворення. Він пояснив, як, називаючи предмет по-іншому, змінити його, перетворивши на деякий час у бажаний. Він розповів, як ця зміна впливає на природу навколишніх предметів. Він застерігав від небезпек, які криються у таких змінах, а особливо тоді, коли чародій перевтілюється сам, ризикуючи потрапити в пастку власних заклинань. Мало-помалу, пересвідчившись у здібностях хлопця, Майстер не тільки розповідав йому про ці таємниці, а й навчав їх — спочатку найлегших, а згодом і складних перетворень із Високого Мистецтва, і, врешті-решт, дав ознайомитися із "Книгою Змін". Він зробив це без відома Архімага, і це було необачно з його боку, хоча він і не хотів заподіяти нічого злого.
Займався з Гедом і Майстер-Приворотник, поважний, суворий, навчений життям і мудрий мудрістю свого високого мистецтва, якого він навчав інших. Майстер-Приворотник навчав зовсім не ілюзій, а справжньої магії, яка прикликала світло, тепло, силу магнітного притягання, яка могла змінити вагу, форму, колір, звук. Ця магія видобувала із незбагненних безодень Усесвіту могутні невичерпні сили, які непідвладні жодним закляттям. Учні вже вміли трохи керувати вітрами та бурями, однак саме Майстер-Приворотник вперше показав їм, чому справжній чародій вдається до цих заклять дуже обережно, лише у випадку доконечної потреби, тому що закликати такі могутні сили Землі — означає змінювати і саму землю, частиною якої є кожен із них.
— Дощ над Роуком може спричинитися до посухи на Оскілі, — говорив Наставник, — а штиль у Східних широтах — штормом і лихом у Західних. Потрібно чітко уявляти мету заклинань.
Щодо чар, з допомогою яких викликають живих людей, душі померлих чи невидимі сили, — про всі ті закляття, що засвідчують вершинну майстерність Майстра-Приворотника, то він у своїх розмовах лише натякав на них. Гед декілька разів сам заводив розмову про це, та учитель лише мовчав, пильно дивлячись йому у вічі, поки хлопець не бентежився і не замовкав.
Інколи на заняттях Майстра-Приворотника Геду робилося моторошно навіть при вимовлянні найпростіших заклять. На деяких сторінках "Книги Змін" він читав руни, які видавалися йому знайомими, хоча він не пам'ятав, у якій книжці йому доводилося бачити їх раніше. Час від часу він зустрічав там слова та фрази, які йому не хотілося вимовляти. Вони на якусь мить пробуджували в ньому лише непевні згадки про сутінки та тіні, що тягнулися до нього з тьмяного кутка у темній кімнаті з замкненими дверима. Гед квапливо відганяв ці спогади і продовжував займатись. "Ці миті страху та пітьми, — заспокоював він себе, — лише відгомони мого невігластва. Чим більше я знатиму, тим менше буду боятися, доки не стану справжнім магом, і тоді страх назовсім залишить мене".
У липні вся школа знову зібралася в Обителі Мудреців святкувати Місячну Ніч і Довгий Танець, які цього літа збігалися, що траплялося один раз у п'ятдесят два роки, і тому їх святкували дві ночі підряд. У першу ніч, найкоротшу в році, з місяцем уповні, на вузеньких вуличках Твіля палали смолоскипи та гриміли барабани, поля острова Роук повнилися ніжними мелодіями флейт, а над плесом Роукської бухти лилися протяглі пісні. Зі сходом сонця роукські трубадури затягли довгу баладу "Подвиг Ерет-Акбе", у якій ішлося про побудову білих веж Хавнору, про подорож лицаря Ерет-Акбе через весь Архіпелаг до Західних широт, де у Відкритому морі він зустрів дракона Орма і зітнувся з ним. Лицар загинув, здолавши ворога, і тепер його прах та обладунки упереміш з кістками дракона спочивають на берегах пустельного острова Селідор, а меч пишається на вершині найвищої вежі Хавнору. Він ще й до сьогодні палає кривавим сяйвом, коли сонце заходить за Потаємне море. Як тільки баладу доспівали, чоловіки та жінки, міщани та селяни, учні та Майстри під гуркотіння барабанів, ніжний спів флейт і надсадний вереск волинок, укутані в сутінки та пилюгу доріг і стежок, що збігали до морського узбережжя, — усі пішли у Довгий Танець. Люди танцювали всю ніч, і, посріблені місяцем, заходили просто у море, де музика розчинялась у шемранні бурунів. Коли на сході почало сіріти, люди нарешті покинули морське узбережжя, супроводжувані ніжними переливами флейт... Так само святкували ту ніч на всіх островах Архіпелагу — в такому самому танці, під звуки такої самої мелодії, що наче об'єднувала розділені морем землі.
Коли Довгий Танець закінчився, усі відсипалися цілий день, а ввечері знову зібралися, щоби продовжити свято за спільним столом. Декілька учнів, серед яких були вже посвячені у маги, усамітнились в одному із внутрішніх двориків Мудреців, щоби відзначити цей день у вужчому колі. Тут були Ветч, Гед, Бурштин та ще кілька хлопців, яких ненадовго відпустили з Одинокої Вежі, бо навіть Куремкармерук облишив свої справи заради свята. Вони їли, пили, сміялися та розважалися, створюючи різні дива, які цілком могли би стати окрасою королівського двору. Наприклад, один учень осяяв двір сотнею чарівних зірочок, які, палаючи, мов самоцвіти, химерно переплітались і миготіли у просвітках між справжніми зірками на фоні нічного неба. Двоє інших хлопців грали в кеглі, що підскакували та відлітали геть, коли до них наближалися зелені осяйні м'ячі. Ветч висів у повітрі, схрестивши ноги та смакуючи смажене курча. Якийсь хлопець, промовивши закляття, спробував опустити його на землю, однак Ветч підлетів вище, щоби його не дістали ніякі чари. Час від часу він жбурляв униз обсмоктану кістку, яка миттю перетворювалася у сову, й, ухкаючи, літала між переплетеними чарівними зірочками. Гед шпурляв по совах стріли, які робив із хлібної м'якушки. Падаючи на землю, птахи і стріли знову ставали кістками та крихтами, оскільки чари розвіювалися. Гед також спробував повисіти у повітрі разом із Ветчем, однак він неправильно наклав закляття і, щоб утриматися над землею, тільки махав руками. Всі реготали щоразу, коли він злітав і падав додолу. Гед навмисне вдавав із себе незграбу, сміючись із усіма, бо дві довгі ночі танців, музики та чародійства під місячним сяйвом налаштовували його на шалений настрій і він був готовий до будь-яких несподіванок.
Нарешті він легко спустився на землю біля самісінького Бурштина, і той, як завжди, з посмішкою на вустах, уїдливо промовив:
— Яструбок, що не літає...
— А хіба Бурштин — коштовний камінь? — відрізав Гед і також посміхнувся. — О, Діаманте серед чаклунів, о, Перлино хавнорська, засяй для нас!
Учень, що змушував танцювати чарівні зірочки, послав одну із них Бурштину. Зірочка, виблискуючи, закрутилася над головою хлопця. Бурштин, утративши звичні впевненість і спокій, відкинув вогник геть і загасив його єдиним рухом.
— Обридли мені дитячий гамір і дурисвітські витівки, — заявив він.
— Ти стаєш дідуганом, — зауважив зверху Ветч.
— Якщо ти шукаєш тиші та сутінків, — додав інший хлопець, — то міг би знайти місце у Вежі.
— Так чого ж ти хочеш, Бурштине? — запитав його Гед.
— Я хочу бути в товаристві рівних собі, — відповів Бурштин. — Ходімо, Ветче, облиш дітей із їхніми забавками.
Гед повернувся до Бурштина.
— Чим же такі видатні молоді чаклуни і чого бракує тим, хто лише вчиться на них? — запитав він.
Говорив він спокійно, проте інші учні враз замовкли, бо у словах хлопців звучала взаємна і неприхована злість, зрима, наче лезо, видобуте з піхов.
— ...магічної сили, — відповів Бурштин.
— Я позмагаюся з тобою силою, якщо ти цього хочеш.
— Ти викликаєш мене на поєдинок?
— Так.
Ветч ледь не впав на землю і рішуче став між ними.
— Магічні поєдинки в Обителі заборонені. І ви це чудово знаєте. Перестаньте сваритися!
Ні Гед, ні Бурштин нічого не відповіли, бо знали закон острова Роук, як знали й те, що Ветч був сповнений любові, а вони — ненависті. Проте застереження не охолоджувало їхньої люті. Відвернувшись убік, наче для того, щоби щось сказати Ветчу, Бурштин із холодною посмішкою промовив:
