Цинамонові крамниці та всі інші оповідання - Шульц Бруно Яковлевич (читаем книги онлайн без регистрации .txt) 📗

На вулиці чорніло кілька колясок, заїжджених і розтелепаних, мовби скалічілі приспані краби чи таргани. Візник нахилився з високих козлів. Обличчя мав дрібне, червоняве і добре. «Поїдемо, паничу?» — спитав. Тарадайка задриготіла всіма суставами та суглобами свого збірного організму і рушила на легких колесах.

Але хто такої ночі сміє довіритися примхам непередбачуваного візника? У скреготі шпиць, рипінні короба й буди я ніяк не міг порозумітися з ним щодо того, куди нам їхати. На все, хоч би що я говорив, він тільки недбало й поблажливо кивав і все щось підспівував, їдучи кружними шляхами через місто.

Перед якимось шинком стояла група візників, приязно вітаючи його руками. Він щось радісно відказав їм, після чого, не зупиняючи коляски, кинув мені на коліна віжки, зістрибнув із козлів і приєднався до товариства. Кінь, старий і мудрий візничий кінь, побіжно озирнувся й потягнув далі розміреним клусом. Власне кажучи, тільки він і викликав довіру: здавався куди мудрішим за візника. Але правити я не вмів, тож мусив покластися на його волю. Ми в’їхали у приміську вулицю, з обидвох боків оточену садами. Вони поступово, в міру нашого пересування, переходили в парки з великими деревами, а ті — в ліси.

Я ніколи не забуду тієї просвітленої подорожі серед найяснішої з ночей зими. Кольорова небесна мапа збільшилася до розмірів неосяжного склепіння, на якому згромадилися фантастичні материки, океани й моря, покреслені лініями завихрень і зоряних течій, сяйливими лініями небесної географії. Повітря зробилося легким для дихання і світлим, наче тканина зі срібного газу. Пахло фіалками. З-під вовняного, мов білий каракуль, снігу пробивалися тремкі анемони з іскрою місячного сяйва в ніжних чашечках. Цілий ліс, здавалося, світився тисячами блискіток, зірками, що густо сипалися з грудневого небосхилу. Повітря дихало якоюсь потаємною весною, невимовною чистотою снігу та фіалок. Ми в’їхали на горбистий терен. Лінії волохатих узгір’їв тяглися голим пруттям дерев, наче благі зітхання до неба. На тих блаженних схилах я побачив цілі гурти мандрівників, що серед мохів і заростей збирали нападалі з неба й мокрі від снігу зірки. Дорога стрімкішала, кінь послизався і ледве тягнув коляску, що до того ж розхилиталася всіма своїми суглобами. Я був щасливий. Мої груди впивалися тією весною повітря, свіжістю снігу й зірок. Перед грудьми коня збирався дедалі вищий вал білої снігової піни. Кінь насилу проривався крізь його чистий і свіжий масив. Урешті він зупинився. Я зістрибнув з коляски. Він тяжко відсапував із похиленою головою. Я пригорнув його чоло до грудей, у його великих чорних очах блищали сльози. Тоді я й побачив на його череві круглу і чорну рану. «Чому ти нічого не казав?» — прошепотів я зі сльозами. «Заради тебе, мій дорогий», — відказав він і зробився завбільшки з дерев’яного коника. Я покинув його. Почувався напрочуд легко і добре. Навіть задумався, чи не почекати малого приміського потяга, що заїздив у цю місцину, чи все-таки пішки повернутися до міста. Я почав сходити стрімким серпантином посеред лісу, спочатку легкими пружними кроками, відтак, набираючи розгону, перейшов на плавний щасливий біг, який раптово перетворився на їзду, мов на лижах. Я міг довільно змінювати швидкість і керувати спуском за допомогою незначних поворотів тіла.

Наближаючись до міста, я пригальмував той переможний біг, замінивши його на пристойну прогулянкову ходу. Місяць був усе ще високо. Трансформації неба, метаморфози його помножених склепінь у все коштовніші поєднання тривали без кінця. Наче срібна астролябія, небо тієї чарівної ночі відкривало свої внутрішні механізми і в безконечних еволюційних змінах демонструвало золотосяйну математику своїх колобігів і законів.

На площі Ринок я зустрів людей, що прогулювалися. Усі вони, зачаровані видовищами тієї ночі, мали підняті вгору, посріблені магією неба обличчя. Переживання за портмоне цілком відпустило мене. Батько, занурений у свої дивацтва, неминуче забув про ту втрату, за матір я не хвилювався.

Такої ночі раз на рік навідуються щасливі думки, натхнення, віщі дотики Божого перста. Переповнений ідеями та планами, я хотів було попрямувати додому, коли дорогу мені перейшли шкільні товариші з книжками під пахвами. Вони зарано вибралися до школи, розбуджені яскравістю тієї ночі, що ніяк не хотіла закінчуватися.

Ми гуртом вирушили на прогулянку вулицею, що стрімко спадала донизу і пахла фіалками, непевні, чи то ще магія ночі сріблиться на снігу, а чи вже світанок…

Вулиця Крокодилів

У нижній шухляді свого глибокого письмового стола батько зберігав стару і гарну мапу нашого міста.

То був цілий том пергаментних аркушів infolio [63], які, початково з’єднані шматками полотна, утворювали величезну настінну мапу у вигляді панорами з пташиного польоту.

Повішена на стіну, вона займала собою майже весь кімнатний простір і відкривала далекий вид на всю долину Тисмениці [64], що хвилясто звивалася блідо-жовтою стрічкою, на все Поозер’я широко розлитих мочарів і ставків, складчасті передгір’я, що тяглися на південь, спершу з ріденькими, далі з усе густіше збитими докупи пасмами, шахівницею круглястих пагорбів, усе менших і невиразніших у міру того, як відступали до золотавої й димної мли горизонту. З тієї бляклої периферійної далечини виринало місто, що росло вперед ще не розрізнюваними комплексами, суцільними блоками й масивами будинків, перетятими глибокими ярами вулиць, аби при наближенні ще проявитись окремими будівлями — зображених із гострою графічною виразністю об’єктів, що розглядаються крізь бінокль. На цих ближчих планах гравер упіймав цілий різноманітний і плутаний гамір вулиць та провулків, гостру виразність кожного виступу, архітрава, архівольти чи пілястра [65], які відсвічували пізнім і темним золотом похмурого пополудня, що вкриває всі вигини й ніші глибокою сепією [66] тіні. Її брили і призми, ніби щільники темного меду, врізалися в ущелини вулиць, затоплюючи своєю теплою соковитою масою десь половину вулиці, десь вилам поміж будинками, драматизували й оркестрували понурою романтикою тіней усю ту різноманітну архітектурну поліфонію [67].

На тому плані, виконаному у стилі барокових проспектів [68], околиця вулиці Крокодильної [69] зяяла порожньою білизною, що нею на географічних мапах прийнято означувати заполярні світи, ще не досліджені і сумнівні в самому своєму існуванні краї. Лише лінії кількох вулиць було промальовано в тому місці чорними рисками, назви ж їхні було виконано простеньким і неоздобним шрифтом — на відміну від шляхетної антикви інших написів. Очевидно, картограф не хотів визнавати належність цієї дільниці до міського ансамблю і своє небажання виявив у тому відрубному і недбалому стилі.

Щоби зрозуміти таке ставлення, мусимо вже тепер звернути увагу на двозначний і сумнівний характер цієї дільниці, що настільки відходив від провідних настроїв усього міста.

Це був промислово-торговельний дистрикт з підкреслено яскравим характером тверезого прагматизму. Дух часу, механізм економіки не пожалів і нашого міста, пустивши хтиве коріння на межах його периферії, де розрісся в цілу паразитичну дільницю.

Якщо у старому місті все ще панувало нічне потаємне гендлярство, сповнене врочистої церемонності, то в цій новій дільниці відразу ж розвинулися сучасні, тверезі форми комерції. Псевдоамериканізм, прищеплений на старому ґрунті підтрухлявілого міста, вистрелив тут буйною, хоч пустою та безбарвною порістю базарної й нікчемної претензійності. Там можна було побачити дешеві, неякісно збудовані кам’яниці з карикатурними фасадами, обліплені потворними прикрасами з потрісканого гіпсу. Старі перехняблені будівлі передмістя розжилися нашвидку склепаними порталами, в яких кожне пильніше вдивляння викривало нужденну імітацію великоміських пишнот. Потріскані, змутнілі й давно не миті шибки, що хвилясто й ламано рефлексували тьмяним відбитком вулиці, необстругана деревина порталів, сіра атмосфера невиразних приміщень, які лише припадали павутинням і згустками пилу на високих полицях і вздовж обдертих та крихких стін, накладали на всі ті крамниці тавро якогось дикого Клондайку [70]. Так і тяглись одне за одним кравецькі підсобки, заклади готового одягу, склади з порцеляною, галантерея, перукарні. На великих і сірих вітринах виднілися зроблені навскоси чи півколом написи з позолочених вертких літер: CONFISERIE MANUCURE, KING OF ENGLAND [71].