Оленіада - Роздобудько Ирэн Виталиевна (читаем книги бесплатно .txt) 📗

— Кількасот оленів із поголів’я вже нейтралізовано двома цистернами брому, котрими поділився місцевий воєнний округ. Але цього засобу катастрофічно не вистачає! Як ви можете бачити, олені продовжують битися за самиць. Причому в багатьох з тварин спостерігаються дивні гомосексуальні нахили. Як стверджують учені, вони проявилися через задовге перебування деяких самців в ізольованому просторі міських квартир.

На екрані виникла картинка: один розкішний цар тундри стрибав на свого одноплемінника, в котрого чомусь було відпиляно обидва роги. Їх намагалися розборонити господарі. Обидва мали однакові зачіски — майже «під нульовку»...

(У цю мить на околиці міста Оксанка та Павлик дружно зарепетували: «Мамо, мамо, тата й Пантелеймона показують по телевізору!»)

— Чи є новини в таборах? — продовжував вести пряме включення пан Євський.

— Через неспокій тварин майже всі мешканці чумів та землянок нині зайняті пошуками своїх годованців, котрі вночі зламали огорожі, повтікали від господарів та перемішалися з натовпом. Це трохи знизило політичну активність. Наші монітори, встановлені на вулицях, головним чином демонструють списки загублених тварин та їхні особливі прикмети.

— А що відбувається на трибунах? — продовжував допитувати репортера пан Євський, позіхаючи і роздивляючись фотографії на своєму моніторі. — Наскільки нам стало відомо на цей час, засідання круглого столу антикастраційної коаліції завершено...

Репортер знизав плечима (за ними, немов скажені, метушилися люди та олені), спроквола поглянув убік подіумів й одразу збадьорився:

— Здається, до них під’їжджають на своїх упряжах лідери та представники обох партій! Зараз ми з оператором підійдемо ближче. Чекайте наступного включення...

— Поки ми чекаємо на наступне включення з місця подій, — продовжував Ян Євський, — пропонуємо вашій увазі наступну рубрику — «Огляд преси».

Перед ведучим на столі виросла купа газет. Пан Євський із погано прихованою огидою почав порпатись у них і демонструвати перед екраном. На перших шпальтах газет красувалася світлина жінки, що, примостившись біля революційної ватри, годує груддю немовля.

— Ось ця фотографія простої свідомої громадянки за ніч зробила навколосвітні мандри — пройшла по всіх інформаційних агентствах світу! — сказав Ян Євський і, поглядаючи в шпальту, прочитав коментар під світлиною: — «Невідома громадянка стала мадонною Оленевої Толоки. Репортери всього світу намагаються встановити ім’я полум’яної патріотки!» Сподіваюсь, — додав тележурналіст, — нашим репортерам пощастить це зробити першими, — і жінка найближчим часом стане гостем нашої студії!

Він ще попорпався в паперах, витягнув з-під низу ілюстрований журнал і продовжив коментувати:

— На диво сміливий матеріал надрукували в журналі для чоловіків «Вітчизняний оленяр». Фотокореспонденту цього видання вдалося відзняти сенсаційні кадри в ресторані «Конрад»: сюди зранку на своїх упряжах приїхали діти депутатів — прихильників кастрації. На сніданок представники «золотої молоді» замовили відбивні з... власних рогатих утриманців.

На захист тварин постали мешканці прилеглих будинків. Сутичка тривала п’ятнадцять хвилин, котрих вистачило репортеру, щоби зробити ці унікальні знімки. Так... — він прогорнув кілька сторінок. — Ось тут ще додаються рецепти приготування... Цікавий і корисний матеріал...

Пан Євський посмикав навушник і повідомив, що студія вже готова приймати сигнал прямого включення з центрального майдану міста. На екрані знову заметушилися олені та люди, а потім камера перевела свій погляд на ліву і праву трибуни...

...До них з обох боків з’їжджалися упряжі з державними номерами. Люди на мить припинили ганятися за наполоханими тваринами. Тим часом державні мужі подали знак, — і армійці, що стояли в ланцюгу, розподілившись на дві групи, кинулися до трибун.

За командою «Раз, два — навались!» солдати, впершись руками в зовнішні боки сцен, почали повільно просувати їх одна до одної. Виявилося, що дерев’яні підмостки змонтовано на широких полозах, котрі легко ковзали по сніговій поверхні.

Подіуми сповзалися, як два криголами, полози трощили ягель. Нарешті відбулося зіткнення і настала напружена космічна тиша. Сановні мужі з обох боків почали підійматися на спільну сцену. Вони зворушливо покашлювали в піднесені до ротів кулачки, терли очі, чухали носи і потилиці, поки не здійснили доленосні кроки до остаточного з’єднання. Їхні очі було скошено до перенісся.

На сцену як Пилип із конопель вискочив жвавий конферансьє і запитально роззирнувся на обидва боки. Лідери партій тицьнули йому до рук згорнуту рурочкою грамоту. Конферансьє прийняв її, схилившись майже навпіл, прокашлявся, вхопив мікрофон, шанобливо розгорнув документ.

— Сьогодні визначний день! — перед тим як прочитати його зміст, проголосив він. — Ми недаремно мерзли і чекали на кращі часи! Нарешті вони настали! Ви чуєте їх переможний крок?!

«Чуємо, батьку! Чуємо!» — патетично видихнули в натовпі.

— Отже, наші лідери виправдали довіру народу, уклавши цю універсальну угоду. Ось вона! Пункт перший...

Люди, що стояли в останніх рядах, повернули голови до моніторів, на яких висвітлилася заздалегідь відсканована угода:

Конферансьє закінчив читати, текст із моніторів зник. Натомість камери показували розпашілі обличчя громадян і божевільні очі тварин, що потрапляли в камеру.

Над майданом зависла пауза...

Конферансьє пауз не любив. Але й розпоряджень ніяких не отримав.

— Слава богу, що все закінчилось... — почув шепіт у чиновних рядах позаду себе.

— Так... Слава богу... Ви тепер куди?...

— Поїду відпочину трохи. До Гондурасу давно кличуть. Там сонце... А ви?

— Руки стомилися за працею. Буду тут... Але ж подивіться, яка краса, яка сила! Ось він — народ...

— Так... Дивовижне відчуття... Я зараз заплачу... Рідні мої... Такі всі симпатичні, чи не так?

— Авжеж! Симпатяги... Зайки! Чисто — зайки...

— Ну що, будемо якось закруглюватись?..

— Та якось треба... Але хотілося б ще чогось: так гарно стоїмо... Чогось, ну, щоби душа заспівала. Щоб у всіх дихання перехопило і надовго запам’яталося... Якусь останню крапку. Красиву таку, жирну... Де там політтехнологи?

— Я своїх учора відпустив! А де ваші?

— Та п’ють, падлюки, з самого ранку... Святкують.

Конферансьє зрозумів, що його зоряний час уже свердлить потилицю важким золотим променем.

— Громадо! Брати й сестри!!! — закричав він, дістаючи з кишені зібгану газету. — Безперечно, всі ми разом зробили великий внесок у цю незабутню історичну подію! Але наші сподівання втілились у дух матері, яку від сьогодні побачив увесь світ! Ось вона... — він розгорнув першу шпальту газети. — Мадонна Оленевої толоки! Вона лишилася безіменною, але роздивіться довкола себе: чи не стоїть вона десь поруч? І нехай народ узнає своїх героїв!!! Нехай вона вийде до нас як символ злагоди і перемоги бабл... тобто... добра над злом...

— Молодець... — почув задоволений шепіт за спиною, — Це він добре придумав...

Люди відклякли, закрутили головами, заколивались, наче море. Нарешті дальні ряди почали поволі розсуватися, громадяни відштовхували один одного ліктями. І зрештою, взявшись за руки, утворили живий коридор, до середини якого силоміць випхали Зою Павлівну Пікач...