Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги бесплатно .txt) 📗
1) Пражмовский, сенатор королівський, пише 1 квітня: “Про Хмельницького починають бути недобрі поголоски, і тепер повно у нього заграничних послів; з Ракоцієм так як з Татарами вічне побратимство, і держить там (Хм.) свого резидента. Вчора король одержав пересторогу від одного чужоземця з Німеччини, що за інтриґами Хмельницького заграничні сусіди поділилися Польщею: московський цар має вдарити на князівство Литовське, Шведи на Прусію, Ракоцій на Краків і далі. Він же виписує всі ради Хмельницького з заграничними послами і з своїми полковниками запорозькими. Всі не ворожать Полякам спокою. Король сього не хоче казати сенаторам, і ту пересторогу затаїв, не виносячи в публіку, аби наші не трівожилися, а неприятель гори не брав”.
Два тижні пізніше (15 квітня): “Сіґизмунда Ракоція на королівство польське провадить Хмельницький, Шведам Пруси віддає...” — Автоґрафи б. петерб. публ. бібл., № 221 л. 287 і 293.
Як бачимо з листів Пражмовского, в варшавських кругах розбудили трівогу вісти, що Хмельницький знову збирає козаків — але потім прийшли пояснення, що то хан просить помочи на Донців, і Хмельницький в секреті (supresso nomine, інкоґніто) пішов уже з кільканадцятьма тисячами chanowi na posilek — листи з 8 і 29 березня л. 277 і 287. З того-ж листування довідуємося, що оборонцем Хмельницького серед тих підозрінь і обвинувачень виступив воєвода краківський, кн. Заславський: “ручить за Хмельницького, що дотримає віри і присяги” (л. 291, 5 квіт.).
Посол Ракоція Стефан Маріяші був у Хмельницького в березні або квітні: маємо листи Ракоція післані з ним до гетьмана і писаря в місяці лютім (без дня) і відповідь гетмана з 14 квітня, післану мабуть з тимже послом — Monumenta Hungariae historica, diplom. XXIII с. 665-6 i Transsylvania et bellum boreo-orientale I c. 100.
2) Див. в т. VIII с. 338.
3) Так оповідає про се Парчевич в пізнішій записці вецецькому сенатові — її видрукував Пеячевич в своїй монографії про Парчевича (Peter Freiherr von Parchevich, Archiv fur osterreichische Geschichte т. 59, 1880, с. 496 дд.), і на ній опер своє оповіданнє про сей епізод, так само Кубаля, Jerzy Ossolinski с. 77 дд., Сірбу в своїй моноґрафії про Басарабу с. 288 дд.
4) Теки Нарушевича 141 c. l109-1112 з помітою, що се виписано з архиву Вишневецьких. Подібно у Ґоліньского: хан велів послові своєму переказати королеві, “що був у нього посол від цісаря турецького з запитаннєм: за чиїм дозволом він напав на землі польського короля і плюндрував їх. На се хан відповів: “Я з королем польським помиривсь, кому він неприятель, тому і я неприятель, ми собі навзаєм присягли”. Друге: “Чому не посилаєш до Порти вязнів панів польських, як инші хани чинили, ділячись здобичею з цісарем?” Рік хан: “Ви перше оправдайтеся, чому ви вбили цісаря, мою кров (мого кревного), й обрали собі паном хлопця. Я тому ближчий (більше мав прав на трон) і не признаю його за пана свого, і перед вами не буду оправдуватися” (с. 318).
Перший виліт сеї качки зазначився здається в отсій звістці Пражмовского, в листі 20 січня: “Вчора прибіг гонець від хана татарського, в яких справах — ще того секрету не відкрив, але догадуються, що по гроші, або по проценти (po interes od nich), і така теж чутка (так!), що має просити короля, аби велів козакам Запорізьким на море”, л. 261.
5) Польські справи, 1650 р. ст. 3.
6) Реляція з 5 березня в XVI т. львівських Жерел с. 74-5.
7) Тамже с. 78-9, реляція з 16 квітня.
8) Жерела XII с. 127: депеші царгородського посла Реніґера з 29 січня.
9) Жерела XII с. 128 — реляція з 20 лютого.
10) Жерела XII с. 128-9.
МОСКОВСЬКИЙ УЛЬТІМАТУМ ПОЛЬЩІ, ПОРАДИ КИСІЛЯ, ПЕРЕГОВОРИ З ХМЕЛЬНИЦЬКИМ, РОЗМОВИ КОЗАЦЬКИХ ПОСЛІВ З МОСКОВСЬКИМИ В ВАРШАВІ, ВІСТИ З УКРАЇНИ, З МІСЯЦЯ КВІТНЯ, КОЗАЦЬКИЙ ПРОЄКТ ПРАВОСЛАВНОЇ ЛІҐИ, НЕРІШУЧІСТЬ МОСКВИ, ВІДНОВЛЕННЄ МОСКОВСЬКО-ПОЛЬСЬКОГО ДОГОВОРУ.
Раптом в сі пляни врізався московський ультіматум польському урядові. Московське посольство, що прибуло до Варшави в місяці березні для потвердження "вічної згоди”, цілком несподівано поставило неймовірні домагання. За образи царської гідности, нанесені їй помилками в титулах, в писаннях до московських урядів, і нечемними висловами в ріжних книгах, друкованих в Польщі, посли зажадали смертної кари на сих провинників, 500 тис. червоних за безчестє, і повернення Смоленська та иньших земель забраних від Московського царства підчас "Смутного часу", — инакше Москва вважатиме згоду за розірвану і не тільки сама повстане на Польську корону, але й підійме на неї козаків, Татар і Турків. На доказ реальности сеї погрози посли показували листи Хмельницького писані до царя, аби Поляки знали, що він шукає царської протекції, і натякали, що за Хмельницьким стоїть також Швеція і Семигород 1).
Польський уряд на се відповів, що він не вірить, аби такі абсурдні і негідні домагання могло поставити царське правительство: се мабуть посли від себе видумали, нехай вони почекають в Варшаві, поки королів гонець побуває в Москві й довідається, чи дійсно їх слова відповідають поглядам їх правительства 2). Се був дуже зручний маневр, і сю проволоку польський уряд зручно використав для того, щоб підтяти московському правительству всяку можність пуститися на воєнну дорогу. В сій справі, між иншим, запитано гадки воєводи Кисіля, як спеціяліста в справах московських і українських: лист від самого короля йому вислано одночасно з висилкою гінця до Москви — в вербну неділю, 10 н. с. квітня він був уже в руках старого воєводи, і той дуже схвильований таким знаком уваги і довіря відбув зараз же нараду з своїм найближчим товаришом, київським каштеляном Максиміляном Бжозовським. Сам будучи дуже хорим, негайно виправив Бжозовського до Хмельницького: відводити його від Москви, а королеві виписав в сій справі довгий меморіял, висланий другого ж дня і захований в ориґіналі в збірці Чорторийських. Не переказуючи в деталях сеї многословної писанини, я спинюсь на деяких більш інтересних для нас моментах. Кисіль вважає ситуацію дуже поважною, і рішаюче значіннє надає позиції в ній Запорозького війська, инакшими словами — позиції Хмельницького. “Коли Москва вже порозумілася з Шведами і з иншими, що нас тепер тиснуть, то се тяжка небезпека; а розум каже, що вона не приїздила б з такою вибагливою місією і такими небувалими і тяжкими вимогами, коли б не обміркувала б і не орґанізувала б проти нас війни. Але коли вони мають (порозуміннє) з Шведами, а Порти(!) — Кримська і Чигиринська зістаються при нас, Біг з нами!” — Можна ще як раз повчити Москву розуму і на ній здобути реванш за всю пережиту неславу Польщі. Порозуміннє Москви з Шведами не може бути дуже твердим, між ними зістається старе суперництво, і Кисіль радить королеві постарати ся як-скорше закінчити переговори з Швецією, що велися про ріжні спірні справи. Вислати посла до Криму і забезпечити собі приязнь Орди. Але головну і негайну увагу звернути на козаків. Кисіля непокоїть, що саме поїхав до Хмельницького якийсь московський гонець, — отже треба спішити, щоб не дати себе випередити. Не думає, щоб Хмельницький мав охоту зломити недавню присягу королеві — адже не перший раз його пробують спокусити. Бжозовський визондує його, а король тим часом нехай вишле до нього, Хмельницького, листа такого змісту, що він складає заспокоєннє України на них двох: на Хмельницького і Кисіля (минаючи Потоцкого, значить) — нехай вони про се подбають, а вже польське військо на Україну не піде, буде затримане на теперішніх позиціях — аби тільки Хмельницький витрівав в заявленій вірности. Одначе в двох справах треба доконче вдоволити українську сторону: гостро заборонити "шарпанину” з польської сторони 3) і зробити кінець порушенням даних обіцянок в реліґійній справі 4). Українську масу Кисіль уважає — як ми вже бачили — знеохочено до польського режіму безповоротно, але з козаччиною, то значить, — з її правлящою старшиною, він уважає можливим прийти до порозуміння — коли тільки піти на зустріч її вимогам: їй до Польщі ближче як до Москви.
