Леопард - Несбьо Ю (лучшие книги .txt) 📗
З оповіді однієї із співробітниць тієї ж таки адвокатської контори: «Шарлотта була дівчиною амбітною, завжди працювала до пізньої години. Утім, гадки не маю, чи її праця була продуктивною. Завжди привітна, але не надто товариська, як, можливо, видавалося через її усміхненість та південну зовнішність. Потайлива дівчина. Приміром, вона мало розповідала про свого хлопця. Але начальству подобалася».
Перед очима Харрі враз постала ця картина: колега детально розповідає подробиці свого особистого життя, натомість не отримуючи нічого, окрім усмішки. У його слідчому мозку наче увімкнувся автопілот: може, Шарлотта приховувала, що належить до якогось таємного жіночого чернечого ордену, а може, мала, що приховувати. Може...
Харрі глянув на світлини. Різкуваті, але привабливі риси обличчя. Темні очі, як у... От дідько! Він заплющив очі. Знову розплющив. Перегорнув кілька сторінок, аж до рапорту судмедексперта. Ковзнув поглядом до кінця сторінки.
Довелося знову переглянути початок сторінки, щоб переконатися, що там написане ім’я Шарлотти, що він не читає рапорт про Боргні вдруге. Знеболювальне. Двадцять чотири рани у роті. Захлинулася. Інших свідчень наглої смерті немає, сексуальної наруги також не зазнала. Рапорти різнилися лише часом смерті: між двадцять третьою годиною і північчю. Цей рапорт також доповнено записом про те, що на одному зубі жертви знайдено залишки заліза та колтану. Ймовірно, через те, що криміналісти, поміркувавши, дійшли висновку, що це важливо, оскільки зазначено в обох випадках. Колтан. Чи не з нього був виготовлений Термінатор Шварценеггера?
Харрі зауважив, що сон до нього геть не йде й що він сидить скраю стільця. Він тремтів від збудження. Його нудило. Таке трапляється зазвичай після першої випитої чарки, від якої стискає шлунок, бо організм відчайдушно не приймає. Але згодом просить ще й іще. Чимраз більше. Поки тебе не знищить і всіх навколо тебе не знищить. Саме так, як зараз. Харрі скочив на ноги так рвучко, що аж в очах потемніло, схопив течку й, хоч розумів, що вона занадто груба, спромігся розірвати її навпіл.
Згріб клапті й знову поніс до смітника на вулиці. Піднявши ляду, кинув у сміттєвий бак, перше поворушивши пакети зі сміттям, щоб течка втрапила на самісіньке дно. А завтра приїде сміттєзбиральна машина, ну або позавтра.
Харрі повернувся додому й знов усівся на стілець.
Коли за вікном засіріло, він почув перші звуки міста, що прокидалося. Та за рівним гудінням ранкового затору на Пілестредет він розчув віддалену та слабку поліцейську сирену. Це могло бути будь-що. І ще дещо. Не будь-що.
Телефон задзеленчав.
Харрі взяв слухавку.
— Це Хаген. Щойно нам повідо...
Харрі поклав слухавку.
Телефон знову задзеленчав. Харрі визирнув у вікно. Сестреняті він ще не телефонував. А чому? Бо не хотів показуватися на очі молодшій сестрі — своїй найвідданішій та беззастережній шанувальниці. Жінці, яку, за її ж власним висловом, «зачепив синдром Дауна» і яка, утім, була спроможна упоратися зі своїми життєвими негараздами незрівнянно краще за нього. Вона була єдиною людиною, кого він ніяк не міг розчарувати.
Телефон стих. І знову задзеленчав.
Харрі рвучко схопив слухавку:
— Ні, шефе. Моя відповідь — ні. Я не беруся за цю справу.
На тому боці дроту на мить усе стихло. А потім незнайомий голос промовив:
— Це з Енергетичної компанії Осло. Пане Холе?
Харрі подумки вилаявся.
— Слухаю.
— Ви не сплатили рахунки, які ми вам висилали, й ви знехтували нашим застереженням. Я телефоную, щоб повідомити, що сьогодні о дванадцятій ми відключаємо вашу квартиру за адресою Софієсгате, п’ять, від електропостачання.
Харрі мовчав.
— Вам відновлять електропостачання, щойно на наш рахунок надійде відповідна сума.
— Яка становить?..
— Враховуючи відсотки, пеню, платню за відключення, вона становить чотирнадцять тисяч чотириста шістдесят три крони.
Тиша.
— Ви мене чуєте?
— Так, чую. Наразі я не маю таких коштів.
— Суму, якої бракує, стягнуть за рішенням суду. Сподіваємося, що температура на вулиці не сягне нижче нуля. Чи не так?
— Так, — згодився Харрі й поклав слухавку.
Сирена на вулиці залунала гучніше, а потому стихла.
Харрі знову ліг. Чверть години пролежав, заплющивши очі. Потім здався, знов одягнувся і вийшов з квартири, щоб сісти на трамвай, який прямував до Державної лікарні.
Розділ 11. Роздруківка
Прокинувшись сьогодні вранці, я знав, що знову був там. Уві сні все завжди так: ми простяглися на землі, кров юшить, а коли я повертаю голову, то бачу, що вона стоїть там і дивиться на нас. Дивиться журливо, ніби лише зараз усвідомила, хто я, викрила мене і побачила, що я не той, хто їй потрібен.
Поснідав із добрим апетитом. Читаючи телетекст: «У Фрогнер-парку у басейні для стрибків у воду знайдено тіло жінки — депутата стортингу». Сайти Інтернет-газет сповнені інформацією. Треба роздрукувати, зробити вирізку.
Незабаром на головних сторінках Інтернет-видань з’явиться ім’я. Донині так зване поліцейське розслідування було сміховинним, таким аматорським, що радше дратувало, ніж захоплювало. Але тепер вони нарешті вдадуться до усіх своїх ресурсів і припинять гратися у нишпорок, як із Боргні та Шарлоттою. Як не крути, Маріт Ульсен була депутаткою стортингу. Час їм братися за розум. Адже вже обрано наступну жертву.
Розділ 12. Місце злочину
Харрі стояв перед будівлею лікарні й палив. Небо над ним було блідо-блакитне, але місто, що простяглося під ним в улоговині між низькими пагорбами, вкривало туманом. Харрі згадав дитинство в Уппсалі, неподалік Осло, коли вони з Ейстейном прогулювали перший урок у школі й ходили до німецьких бункерів у Нурдстранні. Звідти вони спостерігали смог кольору горохового супу, який стелився над центром столиці. Але з часом смогу над Осло не стало, позаяк промислове виробництво зникло з міста, а дровами вже ніхто не топив.
Харрі розтоптав недопалок підбором.
Улав Холе мав кращий вигляд. А може, то лише інше освітлення. Він спитав, чому Харрі усміхається. Й що трапилось із вилицею.
Харрі бовкнув щось про свою незграбність, а подумки спитав себе, у якому віці стаються ці зміни, коли діти починають захищати батьків від дійсності. Років у десять, вирішив він.
— Мене навідувала твоя молодша сестра, — мовив Улав.
— Як ся має?
— Добре. Коли дізналась, що ти повернувся, сказала, що тепер мусить про тебе піклуватися. Бо вона тепер доросла. А ти — маленький.
— М-м-м. Розумниця. А як ти сьогодні?
— Добре. Чудово, справді. Гадаю, саме час покидати це місце.
Він посміхнувся, й Харрі посміхнувся у відповідь.
— А що кажуть лікарі?
Улав Холе досі всміхався:
— Багато всілякого. Побалакаймо про щось інше.
— Гаразд. Про що ти хочеш побалакати?
Улав Холе замислився.
— Хочу побалакати про неї.
Харрі кивнув. Він сидів, мовчки слухаючи, як батько й мати познайомилися. Як вони одружилися. Про те, як вона занедужала, коли Харрі був ще хлоп’ям.
— Інгрід завжди мені допомагала. Завжди. Але сама так нечасто мене потребувала. Допоки не захворіла. Часом мені здавалося, що її хвороба була мало не благословенням.
Харрі здригнувся.
— Тобто можливістю хоч якось віддячити, розумієш? І я старався. Я виконував усе, про що вона просила. — Улав пильно поглянув на сина. — Усе, Харрі, майже все.
Харрі хитнув головою.
Батько вів далі. Про Сестреня й Харрі, про те, якою розумницею росла Сестреня. І яка у Харрі була неймовірна сила волі. Як він боявся темряви, але нікому не хотів у тому зізнаватися, тож коли вони з матір’ю часом підходили до його дверей, то чули, як він або плаче, або лається на невидимих почвар. Але зайти до кімнати й втішити його батьки не могли. Адже тоді б він розлютився й вимагав, щоб вони йшли геть.
— Ти, Харрі, завжди гадав, що боротися з почварами треба лише самотужки.
