Перше Правило Чарівника - Гудкайнд Террі (читать книги полные .txt) 📗
— Зазвичай дівчата не займаються подібними справами. Але мені в юності доводилося стріляти з лука заради забави, поки я не почала сповідувати.
Зедд посміхнувся.
— А чи було в тебе почуття мети? Чи могла ти відволіктися від сторонніх звуків і, слухаючи тишу, уявити, куди полетить стріла?
Келен злегка кивнула, не піднімаючи голови.
— Всього кілька разів. Але я розумію, про що ти говориш.
— Так от, у Річарда є почуття мети, майже свідоме. Мені іноді здається, що він, так би мовити, здатний вразити ціль з закритими очима. Але коли його питаєш, як він це робить, він сам не може пояснити. Він говорить тільки, що знає, куди і як полетить стріла. Він може займатися цим весь день, але якщо почати пояснювати йому про напрям вітру, відстань до цілі, або що цибуля лежала на дворі, а ніч була сира, то у нього зовсім нічого не вийде. Думка завадить почуттю. Те ж і з людьми. Річард невтомний у пошуках відповіді. Він кинувся до скриньки, як стріла до мети. Він ніколи не був у Серединних Землях, але пробрався через кордон і знайшов усе, що потрібно, на шляху до мети. Так поступає справжній Шукач Істини. І якщо повідомляти йому занадто багато всяких відомостей, то він буде намагатися робити те, що, як він розуміє, я хочу від нього, а не те, що він сам відчуває. Мені слід дати йому лише вірний напрям до мети а все інше надати робити йому самому.
— Але це цинічно. Адже він жива людина, а не стріла. Він робить все з великої поваги до тебе, бажаючи заслужити твоє схвалення. Він тебе обожнює.
Зедд сумно подивився на неї.
— Я сам люблю Річарда і захоплююся ним, але якщо нам не вдасться зупинити Даркена Рала, я стану мертвим кумиром. Іноді чарівникам доводиться використовувати людей, щоб зробити те, що необхідно.
— Здається, я уявляю собі, як тобі важко не говорити те, що ти міг би сказати.
Зедд встав.
— Я шкодую про те, що вам з ним так багато довелося випробувати. Можливо, з моєю появою справа піде легше. Спокійної ночі, дорога.
Він пішов було до табору, але Келен окликнула його. Зедд зупинився і озирнувся.
— У тебе була дружина?
— Так.
Видно було, що їй важко говорити.
— Що це значить, — запитала Келен, — любити когось більше за життя, мати можливість бути з ним поруч і бути коханим?
Зедд довго мовчав, дивлячись у темряву, а вона чекала, шкодуючи, що не бачить його обличчя. Вона вирішила, що він не хоче відповідати.
— Чарівник Зорандер, це не просто питання. Це вимога. Ти повинен відповісти мені.
Нарешті він тихо сказав:
— Це було таке відчуття, немов я знайшов відсутню половину самого себе і нарешті знайшов цілісність.
— Спасибі, Зедд. — Вона намагалася говорити спокійно, але була рада, що старий не бачить її сліз. — Мені просто було цікаво дізнатися.
37
Річард прокинувся, коли повернулася Келен і підкинула дров у вогонь. Від світла вранішнього сонця вершини далеких гір порожевіли, відтіняючи темні хмари в вишині. Зедд лежав на спині з відкритими очима і хропів. Річард протер очі і позіхнув.
— Як щодо каші з коріння тави? — Запитав він пошепки, щоб не будити Зедда.
— Дуже непогано, — прошепотіла вона.
Річард витягнув з мішка коріння і почав чистити їх ножем. Келен повісила над вогнем казанок. Потім він нарізав коріння і промив водою, яку Келен видавлювала з бурдюка.
— Це останні. Треба б сьогодні ввечері накопати ще, та тільки сумніваюся, що ми їх знайдемо: земля надто кам'яниста.
— Я зібрала ягід.
Вони погріли руки біля багаття. «Треба ж, — думав Річард, — а вона вища королеви». Він уявив собі королеву в парадних шатах і в короні, що збирає ягоди.
— Ти нічого не бачила, поки чатувала?
Келен похитала головою, потім, здається, щось пригадала.
— Правда, один раз чула дивний звук, внизу, біля пагорбу, чи то бурчання, чи попискування. Я вже зібралася йти будити тебе, але звуки затихли, і більше я нічого не чула.
— Он як? — Він оглянувся. — Там, кажеш? Що б це значило? Видно, я так втомився, це навіть не прокинувся.
Річард розім'яв розварене коріння і додав трохи цукру. Келен розклала кашу по мисках, посипавши кожну порцію ягодами.
— Чому ти не будиш його? — Запитала вона.
— Ось, подивись, — посміхнувся Річард.
Він кілька разів стукнув ложкою по олов'яній мисці. Хропіння обірвалося. Зедд схопився.
— Сніданок готовий?
Сидячі до нього спиною супутники захихикали.
— Ти сьогодні в хорошому настрої, — сказала Келен.
Річард посміхнувся.
— Зедд з нами.
Річард вручив Зедду миску з кашею і сів на колоду. Келен зручніше влаштувалася на землі, обгорнувши ноги ковдрою, а Зедд взявся за їжу, навіть не скинувши ковдри. Річард їв повільно, чекаючи, поки Зедд не проковтне свою порцію.
— Здорово! — Визнав Зедд, встаючи, щоб знову наповнити миску.
Річард почекав, поки він це зробить, і промовив:
— Келен розповіла мені все про те, як ти змусив її зізнатися, що говорила тоді Шота.
Келен застигла, як уражена громом.
Зедд здригнувся і повернувся до неї.
— Навіщо ти це зробила? Я думав, ти не хочеш, щоб він знав, що ти…
— Але Зедд… я зовсім не…
Лице Зедда спотворилося. Він повільно повернувся до Річарда, який зігнувся над своєю мискою і не поспішаючи їв кашу. Не піднімаючи голови, Річард вимовив:
— Вона нічого мені не говорила. Ти сам зараз зізнався.
Річард доїв залишки каші, облизав ложку і кинув її в миску. Він спокійно, з торжеством, подивився Чарівникові в очі.
— Перше Правило Чарівника, — оголосив він, ледь помітно посміхаючись. — Перший крок до віри — бажання вірити, що це правда… або боязнь, що це виявиться нею.
— Я ж тобі казала, — сказала Келен Зедду, — від нього нічого не приховаєш.
Зедд не звернув уваги на її слова, продовжуючи дивитися на Річарда.
— Я думав про це вночі, — продовжував Річард, — і вирішив, що ти правий: тобі потрібно знати, що сказала Шота. Ти ж все ж Чарівник, і, можливо, це допомогло б тобі зрозуміти, як нам перемогти Рала. Я розумів, що ти не заспокоїшся, поки не дізнаєшся цього. Я вирішив було розповісти тобі сьогодні, але зрозумів, що ти так чи інакше постараєшся вивідати все у Келен.
Келен, сміючись, впала на ковдру.
— Прокляття! Та розумієш ти, Річард, що ти зараз зробив?
— Це магія, — посміхнувся Річард. — Хороший трюк і є чари. — Він знизав плечима. — Так мені говорили.
Зедд повільно кивнув.
— Вірно. — Зедд показав кістлявим пальцем наверх, і в його очах спалахнув вогник. — Ти перехитрив Чарівника з допомогою чарівного правила. А жоден з моїх чарівників не зміг це зробити. — Він, посміхаючись, підійшов до Річарда. — Ну знаєш, Річард, ти молодчина! У тебе талант, мій хлопчику. Ти міг би стати чарівником першого рангу, як і я.
— Але я не хочу бути чарівником, — нахмурився Річард.
Зедд немов не чув.
— Ти пройшов перше випробування.
— Ти тільки що сказав, що ніхто з чарівників не міг цього зробити. Як же вони стали чарівниками, не пройшовши випробування?
Зедд злегка посміхнувся.
— Вони були чарівниками третього рангу, а один Джіллер, — другого. У них не було дару, тільки покликання.
Річард задоволено посміхнувся.
— Це тільки хитрість, не варто шукати в ній чогось більшого.
— Це особлива хитрість, — заперечив Зедд. — Я в захопленні і пишаюся тобою.
— А оскільки це перше випробування, то скільки їх всього?
Зедд знизав плечима.
— Точно не знаю. Здається, кілька сотень. Але у тебе талант. — По його очах було видно, що він схвильований цим відкриттям. — Ти повинен вчитися розпоряджатися цим талантом, ні то… я сам почну тебе цьому вчити. Ти справді можеш стати чарівником першого рангу.
Річард зауважив, що слухає дуже уважно, і струснув головою, щоб прогнати зацікавленість.
— Я ж казав, що не хочу бути чарівником. Я не хочу взагалі, коли все це скінчиться, мати справу з магією, — додав він дуже тихо. Він побачив, що Келен дивиться на нього так само, як і Зедд, і подивився на їх здивовані лиця. — Це був лише маленький провокаційний трюк.
