Вогнесміх - Бердник Олесь Павлович (книги серия книги читать бесплатно полностью .TXT) 📗
— Ти розмовляєш лише латиною?
— Як і ти. — У тебе прекрасна вимова, — відповіла людина. Але я можу перейти на іншу. Англійську, французьку. Яку ти знаєш?
— Хай буде латина, — крізь сльози мовила дівчина. — Але, Радане, невже ти не впізнав мене?
— Як ти мене назвала?
— Радан. Твоє ім’я — Радан!
— Де я? — спантеличено запитав хворий. — Ти якась просвітлена й одухотворена. Таких людей я не стрічав. Хіба що в мрії. Це мені мариться. Далекі світи, добрі генії. Ось я бачу над собою прекрасну галактичну стежку. Все життя мріяв по ній полетіти… І навіть далі, за неї… в глибину невідомого… Я потрапив у інший світ, дівчинко? Яка це планета? Біля якої зірки?
— Гея, Радане! Це — наша рідна Земля.
— Гея? — з подивом перепитав хворий. — А яка це країна? Хто мене приютив? Який рік нині?
— Двадцять перший вік, Радане. Дві тисячі вісімдесят п’ятий рік!
— Двадцять перший вік, — прошепотів той, кого дівчина назвала Раданом. — Чотириста вісімдесят п’ять років. Де ж я був усі ці віки?
— Радане! — відчайдушно покликала дівчина. — Я тобі все поясню, ти тільки не хвилюйся.
— Я вперше чую ім’я Радан. Хоч воно й співзвучне моєму. Завжди! Як моє ім’я? Джордано… Джордано!!!
Людина рвучко підвелася на лікті, очі її розплющилися широко-широко, ніби вдивлялися в щось невидиме й жахливе. Здавалося, ураган прорвався в свідомість хворого і сколихнув спокій душі. По обличчю прокотилася судорога болю. Дівчина не стрималася, охопила голову Радана руками, притисла до своїх грудей і палко зашепотіла, ніби древня жриця, тамуючи сльози й відчай:
— Не треба, Радане! Не втікай туди, в світи твоїх марень і смерті! Радане, Радане, вернися! Це ж я, Гейя, твоя учениця!
Та людина вже не відповідала. Тяма знову втекла від навали жорстоких вражень, залишивши безвільне тіло під сяйвом ласкавих, байдужих зірок. Лише рука хворого не випускала дівочої руки, мов жадала зберегти місточок над прірвою забуття. Та ще над безпам’яттю, над безтямністю не змовкала пісня соловейка — співця величної зоряної ночі…
— Він отямився. — Боривітрові важко було дивитися у вимогливі очі Крона. — Хотів би порадувати тебе.
— Але… перехопив Крон.
— Для радості мало причин. Психіка Радана не вийшла з колапсу. Він вважає себе Джордано, говорить латиною, жодного слова на Прамові, якою розмовляємо ми. Він не впізнав дівчини, отже…
— Він не «вважає» себе Джордано, а є ним, — перебив мову лікаря Крон. Задумливо-потираючи чоло, додав! — Небезпечна ситуація. Схоже на повну «одержимість», як цей стан колись називали. Не просто психоколапс, а саме — одержимість.
— Що порадиш?
— Як ми й домовилися, хай буде повністю під доглядом Гейї. Дівчина має пам’ятати, що біля неї знаменитий вчений середньовіччя Джордано Бруно… в тілі Радана…
— Їй важко буде вести себе природно.
— Розумію. Відчайдушна ситуація. Та я гадаю, що все обернеться на благо. Ми ж лише торкаємося вод океану психіки біля берега. Треба сміливо йти назустріч тайні.
— Згоден. — Боривітер пригладив неслухняний вихор. — Аналізи показують, що психонервова структура хворого нормальна. Отже, все залежатиме від волі й свідомості Радана-Джордано. Чи зуміє він здолати безодню між двома антагоністичними станами свідомості? Тут потрібне потрясіння, тотожне тому, яке пережив Бруно тоді… на майдані Квітів…
— Тяжка дилема, — згодився Крон. — Хай поки що любов введе його в плин подій. Хай Гейя розповість йому все, що сталося, відверто, без жодного зм’якшення. Історію планети від загибелі Джордано до наших днів. Я певен, що психіка Радана-Джордано впорається з ситуацією. Тут можна стати свідками небувалого експерименту: міст над часом, над віками.
— Ти бажаєш дослідити принцип перевтілення?
— Так. Колись його трактували в термінах містичних психоштампів. Тепер нам треба зрозуміти закономірність естафети особистої свідомості, використавши інформаційний рівень сучасності. Я ще раз повторю своє прохання: коли Гейї пощастить повернути в сучасність свідомість Радана — повідомте одразу мене.
— Розумію.
— Передай Гейї, що вона вільна діяти так, як їй підкаже любов. І ще — інтуїція… Вона не обмежена часом, але Рада чекатиме добрих вістей щодня, щохвилини.
Все, що описано вище, я відчував особисто, як учасник подій середньовіччя і грядущого двадцять першого віку. Більше того — я відчував усе це не як глядач в кінотеатрі чи біля телевізора. Не відчужено, не збоку. Переживання було багатомірне й всепроникне. Відчай Джордано і сум’яття інквізитора, стихійність юрби біля ганебного вогнища в Римі і занепокоєння вченого двадцять першого віку, тривожну любов ще не народженої нині дівчини Гейї — все це і багато іншого моя свідомість і почуття відзначали, як своє, іманентне, притаманне втаємниченим глибинам єства. Переконаний, що те ж саме відчували й всі інші люди, котрі сиділи в конференц-залі кіберцентру. Після того, як чари чаклунського видіння розвіялися і присутні повернулися до звичного стану, кілька хвилин в приміщенні панувала тиша тривоги і якоїсь непевності, незручності. Вчені, гості переглядалися, всміхалися. Потім конференц-зал завирував:
— Містифікація!
— Кінотрюк!
Але понад скептичними вигуками проривалися репліки:
— Панове, не поспішаймо в висновками!
— Нехай містер Гук пояснить, що відбулося? Що за історичні екскурси та ремінісценції?
Біля фіолетового куба пристрою «Резев» з’явилася чорна кучма доктора Боголо. Він підняв руку, заспокоюючи аудиторію.
— Друзі, панове! Творці «Резева» самі не можуть передбачити можливостей, що виникають в надрах альтернативної ЕОМ при пошуках варіантів спілкування з прийдешнім. Тому не чекайте раціональних пояснень. Можливо, «Резев» творить з нашого алгоритму певні історичні персоналії, щоб символізувати проблеми, які нас бентежать.
Не встиг Боголо завершити думку, як фіолетовий куб знову почав ширитися, грані його розтанули, щезли. Яскраве світло сонячного дня осяяло підвищення і весь конференц-зал. В ореолі променистих зайчиків з’явилася постать прегарної жінки — юної, одухотвореної. Довга еллінська сукня гармонійно облягала стрункий стан, великі прозоро-карі очі дивилися на присутніх весело, щасливо й трохи задерикувато. Чи то мені здалося? У всякому разі, очікуючи якихось технологічних феноменів, присутні раптом побачили таке приємне екзотичне явище, що всяка напруженість критичного упередження розтанула, змінюючись настроєм веселого подиву, тим більше, що всі ми впізнали Гейю, учасницю попереднього видіння. Почувся мелодійний голос, і мені здалося, що то був голос самої весни, щедрого квітучого травня, котрий вирував за стінами Кіберцентру:
— Вітання вам, діди, прабатьки й пращури! Нащадки з двадцять першого віку щасливі ступити вам назустріч по мосту Резонансу Еволюції…
Присутніх ніби прорвало:
— Це реальність чи нас містифікують?
— Хто ви, прекрасна дівчино?
— Фантасмагорія!
Дівчина слухала всі ті вигуки, грайливо схиливши голову з розкішною чорною косою, трохи лукаво усміхаючись.
— Я чула тільки що вибачливі пояснення доктора Боголо. Навіть творці континуального моста побоюються вірити в те, що вони відкрили і сміливо ступити в огненну ріку прийдешнього, — докірливо мовила вона. — Я не примара, не утвір фантазії ЕОМ. Я жива, як і ви. Ім’я моє Гейя. Основний фах — континуальність, тобто нерозривна єдність внутрішнього й зовнішнього космосів. Це один з основних напрямків гнозису кінця двадцять першого віку. Ваші теперішні успіхи лягли основою наших осягнень. Тому сприймайте з довірою й законною гордістю феноменальний факт прориву часово-просторових обмежень.
Крига настороженості танула, почулися запитання:
— Що означали фрагменти видінь, які ми бачили спочатку?
— То уривки реальних подій нашого віку, котрі ми розів’ємо в наступних контактах.
— В чому суть експерименту вченого Радана?
— Коротко поясню. Ми осягнули космічну могутність, засіяли життям Місяць, Марс, деякі супутники великих планет. Оволоділи штучним фотосинтезом і продовжили життя до кількох віків. Ми впритул підійшли до метаморфозу людини для життя в будь-яких сферах — вакуумі, атмосфері інших планет, у інших енергосферах, ми володіємо важелями космотворення… Але основним для нас, як і для вашого віку, є людинознавство. Душа Людини, її глибина, її призначення. Хоч Гея і збратана, але діють ще антагоністичні сили, що отримали естафету з минулого. В наші дні юні жителі планети захопилися мандрами в часі, в чому зловісну роль зіграв ПСІЛ — психоілюзіон. Цей винахід безвідповідальні люди розповсюдили поміж певними групами юнацтва і дорослих романтиків. Душі, схильні до ескапізму, до втечі від труднощів актуальності, захопилися можливістю мандрів у минулому або у вигаданих світах. Це тривожить Координаційну Раду Геї, і вона доручила Радану — великому педагогові — проаналізувати глибину психонебезпеки. Тут сталася трагедія, свідками якої ви стали. Проте заспокою вас: небезпека подолана і Радан очолив еволюційну групу «Розлом планетарної шкаралупи».
