Історія української літератури. Том 6 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги без регистрации txt) 📗
Важніше, що був він людиною не демократичного, а великопанського походження, це одно; друге, що родинні зв’язки зв’язували його з цілою низкою великопанських домів українських і польських, а родинні традиції виховали в почуттях вдячності і пієтизму до Польщі, її королів і гетьманів, і тим він дійсно відрізнявся різко від загалу українського духовенства до шляхетської Річи Посполитої і до її уряду, настроєного опозиційно, а часто и сильно озлобленого і ненависного. Молдавія, формально піддана від XIV віку Туреччині, крім того стояла в фактичній залежності часом від володарів семигородських, ще частіш — від королів польських, які вважали цю країну за сферу своїх політичних впливів, за фактично васальне своє князівство, і таким воно часто було, хоч формальні права зверхності Отаманської Порти при тім ніскільки не заперечувалися. Було чимало боярських і господарських родин, які спеціально культивували ці зв’язки з Польщею, її протекторат, і до таких належала родина Могилів (в румунській формі Movila), що висунулася на верхи політичного життя Молдавії під кінець XVI віку.
Мабуть, уже їх голова, великий логофет (канцлер) 1560-х років Іван Могила, ввійшов у тісні зв’язки з польським двором. Його старший син Єремія, що займав уряд великого дворника в 1580-х рр., в 1588 їздив до Польщі з політичними дорученнями і здобув приязнь як вірний клієнт всесильного гетьмана і канцлера Замойського. Завдяки його протекції одержав 1593 р. "індігенат" — права польського шляхетства і "допущений був до гербу Замойських". 1595 року, вмішавшися до молдавської усобиці, Замойський посадив його на молдавськім господарстві, а 1600 р. на господарстві мунтянськім його молодшого брата Симеона, батька пізнішого нашого митрополита, що в тих роках саме прийшов на світ (при кінці 1596 р., як виводять).
Панування Симеона не було ні довге, ні певне — він просидів на господарстві мунтянськім з перервою два роки, 1600 — 1602, потім, по смерті свого старшого брата, просидів рік на господарстві молдавськім (1606 — 7) і восени 1607 р. помер 1. Були підозріння, що його отруїла невістка, вдова Єремії, щоб відкрити дорогу до молдавського господарства свому синові Константинові: привід до таких підозрінь дала боротьба за молдавське господарство, що розгорнулася між синами Єремії й Симеона — Михайлом (старшим братом нашого Петра) і Константаном — сином Єремії. Почавши від цього часу, сини Єремії і Симеона від часу до часу гастролювали то на молдавськім, то на мунтянськім господарстві: брати Петра Могили — Гаврило й Мусій були короткий час господарями в Молдавії і Мунтянах в 1620 і 1630-х роках 2, але частіше приходилось їм пересиджувати в своїх маєтностях, придбаних на Україні, — тут вони обжились і загосподарились.
1 Про політичну обстанову дивись в "Історії України", VII, с. 206, 251, 326, 327, 354.
2 Гаврило Могила дістався на господарство мунтянське літом 1616 р., але не дістав потвердження від Порти і мусів уступитись, і тільки в 1618 — 1620 рр. скоштував цього щастя. Мусій Могила був на господарстві молдавськім в рр. 1630-1 і 1633-4. Крім того, на господарстві молдавськім в рр. 1615 — 6 кілька місяців був господарем молдавським молодший син Єремії Олександр, а в рр. 1626 — 9 і 1633 Мирон Берновський, або Барновський, родич Могили по матері. Див. реєстри господарів у Jorga. Geschichte des Rumanischen Volkes, II, 1905.
Так, Константан мав на Поділлі маєток Устя, Мусій — Великі Очі, в воєв.Белзькім, у Петра був маєток десь коло Жовкви. Між польськими магнатами була в них купа свояків. Старша донька Єремії, Ірина-Регіна або Раїна, як її називали, від р, 1603 була за Михайлом Вишневецьким, звісним стовпом православної Русі (йому був присвячений "Тренос"). Друга — Марія — того ж року видана була за брацлавського воєводу Стефана Потоцького; після його смерті вийшла за іншого визначного магната Мик. Фірлея, воєводу сандомирського. Третя — Катерина — була за кн. Самійлом Корецьким. Четверта — Ганна — мала цілий ряд чоловіків з вищої аристократії: була за Максимом Пшерембським, воєводою ленчицьким, потім за Яном Чарнковським, каштеляном ленчицьким, за Волод. Мишковським, воєводою краківським, нарешті, за Стан. Потоцьким, гетьманом коронним і теж воєводою краківським. Ці швагри підтримували грошима і військом претензії синів Єремії на господарство молдавське — Стефан Потоцький, Михайло Вишневецький і особливо Самійло Корецький, що прославився своїми героїчними вчинками і неволею в Царгороді 1; брали участь в цій боротьбі також і козаки.
В такій атмосфері виростав Могила. Треба сказати, що скільки-небудь задовільної біографії його нема й досі 2. Те, що про його молодість 50 літ тому зібрав Голубєв у своїй монографії про нього, було небагато навіть на ті часи, ще менше вдоволяє тепер; але інші праці майже нічого не додали до того, — приходиться вдоволятися старими, дуже загальними вказівками.
1 Про це повніша студія акад. М. Возняка в "Україні", 1929, березень.
2 Головніша література: П.Горский. Петр Могила, митрополит кіевскій — прибавл. к твор. св. отец, 1846. 77 Пекарскій, Представители кіев. учености в полов, XVII стол. — Отеч. Записки, 1862. С, Голубєв, П. Могила и Исаія Копинскій. Прав. Обозр., 1874; з приводу цієї статті стаття М. Костомарова, П. Могила перед судом исследователей нашего времени, там же (передрук в "Монографіях", XIV) його ж стаття в "Русе. Исторія в Жизнеописаніях", IV, того ж року. С, Рожденственскій, П. Могила, м. Кіев. — "Чтенія" московські, 1877. Макарій в XI "Исторіи рус. церкви". 1882. Ф. Терновскій, Кіев. митр. П. Могила — К. Старина, 1882. С. Голубев. Кіевскій митроп. П. Могила и его сподвижники, два томи, 1883 і 1898, і спеціальніша стаття на стару тему: Прискорбные столкновения П.Могилы с своим предшественником по митрополии и киево-никольскими иноками — Труды Киев. дух. акад., 1897, X. П. Викул. Митропол. П. Могила — Странник, 1896-7. Румун. мовою: В. Constantinescu. Romanul P. Movila ca representant al Bisericii ortodoxa (Columna cui Traian), IV. Z. Arbore. P. Movila metropolitul Kievului, Tinerimea Romana, XVI. Gennadie Eraccanu. P. Movila Biserica ortodoxa romana, VII i VIII, 1883-4. Іншими мовами: E. Picot. Pierre Mogila; бібліографія й біографія в Bibliographie Helenique du XVII siecle Леграна, t. IV, 1896. A. Jablonowski. Academia Kiewo-Mohilanska, 1899. Найновіше: M. Василенко. Очерки по истории Зап. Руси и Украины, 1896, — просторий розділ про могилянську добу. Моєї "Історії України", т. VIII, ч. 2 (Початки Хмельниччини), 1916, T. Grabowski. Z dziejow literatury unickoprawoslawney w Polsce, 1922). Огієнка. Історія укр. друкарства, 1925. Panaitescu. L’influence de l’oevre de P. Mogila dans les Principautes Roumaines — "Melanges de l’Ecole roumaine en France", V, 1926.
З записок самого Могили бачимо, що він за дитячих часів бував на Молдавії — в ті роки, очевидно, коли господарювали його родичі. Це між іншим показує, що відносини його до потомства Єремії не треба собі уявляти дуже загостреними, як можна б думати з огляду на поголоски про те, що Петрового батька отруїла вдова Єремії (мати Константина), і взагалі між цими двома родинами було політичне суперництво. Іншими часами він, видно, жив на Україні й в Польщі; де саме вродився — невідомо, могло це бути і на Волощині, і в Польщі, на дворі Замойського або в маєтках котрого-небудь з Могил, весною 1568 р. його батько Симеон пишеться гетьманом (молдавським) і паркалабом сучавським 1, може, проживав там і раніш під час уродин Петра. Про його молодечу науку єсть здогад, що він учився раніш у Львівській братській школі, але на це нема ніяких документальних вказівок, і це мало правдоподібно, тому що в першім десятилітті XVII в. братська школа зовсім не стояла високо і не підходила для такого панича. Що найбільш можна прийняти, що при нім бували часами "директори" слов’янської науки з львівської школи. Двір Замойського більше підходив для виховання господарича, а єсть звістка, що він якийсь час учився в паризькій ієзуїтській колегії La Pleche в p. 1609 2, коли Могила мав приблизно 14 років. На другий рік, восени, бачимо його в Сучавиці. Наступна дата в його біографії — це що він брав участь у Хотинській війні 1621 р.: про це згадує панегірик йому і пізніші польські генеалоги, дуже загально і без всяких подробиць 3.
