Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Паолини Кристофер (читать книги онлайн без txt) 📗
Коли Сапфіра приземлялась, Ерагонові довелось якомога ближче прихилитися до її шиї, щоб не випасти із сідла. Дракон гупнув своїми велетенськими лапами об землю й, загрібаючи крилами вперед, пробіг іще кілька кроків, перш ніж остаточно спинитися.
Пальці Вершника тремтіли від перевтоми, тож він насилу розв'язав мотузки довкола своїх ніг. Потому він швидко спустився донизу по правій передній лапі Сапфіри, але, опинившись на землі, таки не втримав рівновагу, шкопиртнув і став рачки, дуже боляче вдарившись гомілкою об камінь, що ховався в траві. Юнак ледь не застогнав від болю й сорому, бо цієї миті був схожий на якогось незграбного старигана, й мерщій став зводитись на ноги.
Вершник іще не встиг і розігнутись, як побачив перед собою руку. Над ним стояв Оромис. Його непідвладне часу обличчя сяяло щасливою посмішкою:
— Ласкаво просимо до Елесмери, Ерагоне-фініарелю. І тебе також, Сапфіро, Блискуча Луско. Ласкаво просимо вас обох.
Ерагон схопився за руку Оромиса, а той, здавалося, без жодних зусиль допоміг йому звестись на ноги. Кілька хвилин потому Ерагон так і стояв мовчки, бо йому запаморочилось у голові. Трішки отямившись, він спочатку торкнувся губ пальцями правої руки, а потім нарешті вимовив прадавньою мовою:
— Хай тобі завжди буде щастя, Оромисе-ельдо, — за мить юнак притис руку до грудей, зробивши жест, яким ельфи висловлювали свою повагу.
— Хай і над тобою довіку сяють зірки, Ерагоне, — відповів Оромис.
Після цього Ерагон привітався з Глаедром, чия вогненна свідомість, як завжди, налякала його своїм безміром.
Сапфіра натомість залишилась там, де й була, вигнувши шию так, що її ніс торкався землі. Плечі й стегна дракона дрібно тремтіли, так, ніби надворі була люта зима, а в кутиках її пащеки з'явилась жовта піна.
Немовби вибачаючись, Ерагон швидко мовив:
— На другий день нашої подорожі ми потрапили в сильний зустрічний вітер… — юнак замовк, бо Глаедр звів свою велетенську голову й з ніг до голови оглянув Сапфіру, але та, здавалось, геть його не помічала. Тоді дракон звівся на лапи, підійшов до неї ближче й дмухнув їй у морду, випустивши крізь ніздрі невеличкі стовпчики полум'я. Відчуваючи, як у Сапфіру повільно перетікає енергія старого дракона, Вершник полегшено зітхнув. Глаедр тим часом випустив хмаринку диму.
«Уранці я літав на полювання, — сказав він, — тож під деревом із білим гіллям, що росте на другому кінці поля, ти знайдеш частину моєї здобичі. Можеш з'їсти все, що захочеш».
Сапфіра із вдячним виразом на морді мовчки кивнула й потягла за собою хвоста, ледь плентаючись до дерева, на яке їй показав Глаедр. Сяк-так діставшись до нього, вона вляглася на землю й уп'ялась зубами в тушу гладкого оленя.
— Ходімо, — сказав Оромис, кивнувши вбік столика й стільців. На столику було кілька ваз із фруктами й горіхами, а ще лежали чималий шмат сиру й хлібина. На самісінькому краєчку притулилися кухоль вина та два кришталеві кубки. Коли Ерагон усівся, Оромис тицьнув на кухоль:
— Ти б не хотів промочити зі мною горло? Гадаю, після такої важкої подорожі в ньому має бути повно пилюки.
— Авжеж, із радістю, — кивнув Ерагон.
Оромис граційним рухом узяв кухоль і наповнив кубки. Подавши один із них Ерагонові, він і собі сів на стільця, розправляючи білу сорочку своїми довгими пальцями.
Ерагон зробив невеличкий ковток. Вино мало вишнево-сливовий смак:
— Майстре, я…
Оромис звів пальця, благаючи юнака замовкнути:
— Якщо ти не хочеш сказати мені чогось надто важливого, то я б волів зачекати, доки до нас не приєднається Сапфіра. А потім ми всі разом поговоримо про те, що вас сюди привело. Згода?
Хвильку повагавшись, Ерагон кивнув і став наминати свіжі фрукти. Оромис тим часом зручніше вмостився на стільці й мовчки невеличкими ковтками продовжував пити своє вино. Його дракон слідкував за всім, що відбувалося на галявині, нагадуючи живу золоту статую.
Сапфіра обідала добрих півгодини, а коли нарешті відірвалась від їжі, то ще хвилин із десять хлебтала воду з чистого холодного струмка. Нарешті вона-таки повернулась до Ерагона, вляглася біля його ніг й сонно закліпала очима. Потім вона ласо позіхнула, показавши свої гострі зуби, і аж тепер привіталася з Оромисом та Глаедром.
«Говоріть про що хочете, — сказала вона, — але не чекайте багато почути від мене, бо я будь-якої миті можу заснути».
«Якщо ти заснеш, — відповів на те Глаедр, — то нам доведеться чекати, аж доки ти прокинешся».
«Це дуже люб'язно з вашого боку», — зітхнула Сапфіра і ледь-ледь не заплющила очі.
— Може, хочеш іще вина? — спитав Оромис, піднявши кухоль над столом. Проте Ерагон заперечно похитав головою. Якусь хвильку ельф помовчав, а потім сказав:
— Тобі не треба розповідати мені про те, що з тобою сталося за кілька минулих тижнів, Ерагоне. Відтоді, як Ісланзаді покинула ліс, Арія повідомляла нам про все, що відбувалося в країні, посилаючи сюди кожні три дні гінця. Словом, я знаю про твій двобій із Мертагом і Торнаком на Палаючій рівнині, про твою подорож до Хелгрінда й про те, як ти покарав м'ясника із твого селища. А ще я знаю, що ти був присутній на зібранні кланів у Фартхен Дурі й що гноми обрали Орика своїм новим королем. Тож, якщо хочеш розповісти мені про те, чого я ще не чув, можеш зробити це прямо зараз.
Ерагон покатав по долоні ягідку чорниці:
— А ви знаєте про Елву й про те, що сталося, коли я пробував звільнити її від закляття?
— Авжеж, я знаю навіть це. Може, тобі й не вдалося цілком зняти з неї закляття, але ти спокутував свою провину перед тим дитинчам, вчинивши так, як і мав би вчинити справжній Вершник дракона. Вершники зобов'язані завжди виконувати свої обіцянки, якими б складними ті не були.
— Так-то воно так, але вона ще й досі відчуває біль людей, які її оточують.
— Звісно, але зараз це відбувається тому, що вона саме так хоче, — заперечив Оромис. — Твоя магія більше не примушує її це робити… Та годі вже про неї. Ти ж прийшов сюди не для того, щоб почути мою думку про Елву. Що в тебе на серці, Вершнику? Питай у мене про все що хочеш, а я спробую відповісти на твої питання, якщо мої знання дозволять це зробити.
— А що робити, коли я не знаю, як правильно поставити запитання?
У сірих очах Оромиса спалахнули іскорки цікавості.
— Та невже? Ти починаєш мислити, як ельф. Але зважай на те, що можеш нам довіряти, бо ми — ваші вчителі й навчили вас того, про що ви із Сапфірою не знали… Розкажи, що саме тебе хвилює?
Ерагон поклав ягоду на стіл, а потім тихим, проте твердим голосом мовив:
— Здається, є багато речей, про які ви нам не розповіли.
На мить запанувала тиша, якщо не брати до уваги шелесту дерев, жебоніння струмка й жвавого галасу білок.
«Якщо ти надумав із нами сваритися, — сказав Глаедр, — то будь сміливішим, Ерагоне, і не гризи свій гнів, ніби стару суху кістку».
По цих словах Сапфіра звела голову з лап, і Вершникові навіть здалося, що його дракон загарчав. Він пильно зиркнув на нього й, намагаючись виглядати цілком спокійним, вів далі:
— Коли я був тут востаннє, ви знали, хто мій батько?
Оромис ствердно кивнув:
— Авжеж, знали.
— І ви також знали, що Мертаг — мій брат?
Ельф кивнув удруге:
— Ми знали, але…
— То чому ж ви мені не сказали?! — скрикнув Ерагон, звівшись на ноги й перекинувши свого стільця. Потім він добряче стукнув кулаком собі по стегну й відійшов на кілька футів від столу, втупившись поглядом у зелені нетрі лісу. Ельф тим часом залишався цілком спокійним, через що роздратування юнака стало ще більшим: — Цікаво, ви взагалі хоч колись збиралися мені про це сказати? Чи завжди тримали б у таємниці правду про мою родину, гадаючи, що це зашкодить навчанню? А може, ви думали, що я стану схожим на свого батька? А Бром? Бром теж про це знав? І оселився в Карвахолі лиш тому, що я був сином його ворога? Гадаєте, я повірю, що це був звичайний збіг обставин? Адже ми жили за кілька кроків один від одного! І ще! Ви, певно, будете мене переконувати, що Арія випадково опинилася з яйцем Сапфіри на Хребті?
