Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги бесплатно .txt) 📗
Рудавский згадує також “патетичний” лист його до Вишневецького, котрим він закликав його до безоглядної боротьби з Хмельницьким 22). Коронні реґіментарі мусіли ратувати литовських тріумфаторів, що так необачно загналися слизькою стежкою Болеславів.
Примітки
1) Акты Ю. З. Р. III с. 472-3 (перекладаю з деякими скороченнями).
2) Копія в збірці Русєцких ркп. 31 с. 149 і у Ґоліньского с. 154; Осол. 225 л. 419 і Staroz. І с. 337-8 стилістично де що відмінні і з датою 21 липня. Може виникнути питаннє, якого стилю ся дата: коли старого, то супліка могла бути післана справді Радивилові; але мало правдоподібно, щоб на такій архильояльности стояла старо-калєндарна дата. Що се Ґонсєвский одержав від духовенства супліку і переслав її королеві, маємо виразні звістки в сучаснім листуванню.
3) Се оповідає Єрлич під днем 2 серпня.
4) Акты Ю. З. Р III с. 481. Пор. в львівських вістях 31 липня: “Про литовське військо чутки з Паволочи, що вирубали Вишгород в 3 милях від Київа”-Осол. 225 л. 417 (вісти надруковані в Staroz, але без сього закінчення.
5) Новіше обробленнє сеї лєгенди в книзі проф. Мухина, Кіево-Братскій училищный монастырь, 1893 с. 280. Инша література й аналіз лєґенди у Смірнова с. 278 дд.
6) В звідомленню Старого.
7) “Розпись із обозу”, Commentarii, Єрлич. Млоцкий пише Сопізі 19 серпня: “Супліку митрополита і всіх Киян, вислану до литовського війська, посилаю в. м.; в застав узяв (з контексту виходить, що Радивил) черця старшого київської академії (czernca starszego academiey kijowskiej) на заруку того, що не зрадять; кривди їм ніякої велів не чинити і зараз далі рушив з військом”. В листі 25 серпня: “Питається князь й. м., що велить король робити з старшиною духовенства (z starszyna duchowenstwa).
8) Се підчеркують особливо Commentarii: “4 серпня кн. Януш війшов до міста через Золоті Ворота-славні тим, що ними доти входили тільки два королі-побідники (два Болеслави польські), і став табором під містом, між св. Софією й Печерським манастирем”-с. 119-120.
9) Сей дорогоцінний, єдиний в тім роді альбом Вестерфельда-не в цілости, а тільки в деякій частині очевидно, знайшовся в копіях споряджених в 1780-1790 р.р. для польського короля Станислава-Августа. в колєкціях петербурського Ермітажа, і був виданий з цінним коментарем І. Я. Смирновим в Трудах XIII (катеринославського) археольоґ. з'їзду (т. II, 1908). Де що заховалось і в ориґіналі, але не взято досі на певний облік. Аналіз переведений київськими археольоґами, виявив, що деякі з рисунків Вестерфельда мають вповні документальний, можна сказати-фотоґрафічний характер, инші допускають грубі зміни, які можна пояснити тільки тим, що тут комбінувався матеріял перших безпосередніх начерків при пізнішій перерисовці і компановці; деякі мають виразні фантастичні додатки, для надання обстанові улюблених виглядів руїн (зруйновані верхи, дерева що повиростали на мурах і под.). Підписи пороблені на сих копіях часто зовсім помилково і їх треба брати з усяким скептицизмом. Див. напр. аналіз переведений І. В. Моргилевським над видами св. Софії в його праці: Київська Софія в світлі нових спостережень, в збірнику “Київ та його околиця”, 1926.
10) Видана Смирновим тамже, табл. II № 1.
11) Kiovios arcus fractos pharetrasque rebelles Radzivil en tradit, rex Casimire, tibi! “Луки” натякають на герб міста Київа-лук або арбалєт.
12) Найбільш звісна історія частини мощей св. Варвари, що Радивил казав собі дати старшині Михайлівського манастиря (де ті мощі лежали), і ті забрані Радивилом частини потім мандрували як святиня по ріжних православних манастирях (запись про се ігумена Михайлівського манастиря Софоновича, 1670 р. видана в Трудах київ. дух. акад. 1894, III, инші оповідання У Смирнова с. 289-90). Але на мощах, розуміється, діло не кінчилось; ріжні вістуни оповідали досить конкретно про памяткові церковні речи: дорогі євангелії, ліхтарі, ризи, і навіть дзвони, забрані Радивилом з київських манастирів (Польські справи моск. архива загр. справ, вісти 1651-2 рр.).
13) Служебник біскупа київського, приїхавши до польського обозу в 20-х днях серпня, доносив йому з Фастова 28 серпня: “Половину Київа литовське військо обернуло в попіл: згорів костел з кляштором оо. бернардинів; костел оо. домініканів і костел катедральний за ласкою божою цілі зістали. Манастирі й церкви майже всі пограбовані”.-Теки Нарушевича 145 с. 264.
Польський обозовий дневник, записуючи, під днем 3 вересня присилку з Київа, від митрополита, “добрих напоїв” гетьманові Потоцкому, оповідає що ті люде, які ті напої привезли, “богато оповідали про спаленнє і опустошеннє Київа, і яка велика здобич литовському військові дісталась як у грошах так і в инших річах рухомих-на міліони треба рахувати, бо у трьох тільки купців знайшлося 160 тис., а що ж у инших!-в серебрі, в клейнотах, котрих велика частина лишилась від пилявецької (здобичі)”-Staroz. І с. 292. Про суд визначений Радивилом над винними в бунтах, засуди і екзекуції тут же зараз згадує Коховский с. 282.
14) “Самовидець” Ракушка в таких рисах представляє київську окупацію: Радивил “Подолноє мЂсто немал пустоє застал, бо с козаками и мещане кієвскіє уступили суднами вниз ДнЂпра ку Переяславлю, Черкасам и к инним мЂстам коло ДнЂпра, где могли пройти байдаками и иними суднами... И поплюдровавши в КиєвЂ войско литовскоє потягнуло под БЂлую Церковь” (с. 27).
Кияне, що їx стрів недалеко московської границі путивльський вістун коло 12 серпня н. с., розповіли йому, що вони біжать з Київа вже десятий день, і при них прийшов до Київа литовський гетьман Радивил і з ним литовські люде кінні, а піші на човнах-рікою Дніпром. А полковники Матвій Гладкий, Горкуша, Антін з Черкасами розбіглися з Київа геть по ріжних городах. Міщане втікли до Печерського манастиря, а декотрі до инших городів, а решту в Київі побито, і тепер в Київі стоять литовські люде. А ті Кияне, що замкнулися в Печерськім манастирі, ті хочуть бити чолом Радивилові” (Пол. дела 1651 р. № l ч. 2-у Смирнова с. 285).
Міщанин київський Федор Боришпольченко, сполучаючи військове грабуваннє з результатами пожежі, так описував київську руїну в листі до білгородського воєводи, з місяця вересня: Безбожні єретики церкви божі попалили, а насамперед камяну соборну церкву Богородиці в місті (на Подолі)-пограбувавши весь скарб, ікони попалили і сама вона вигоріла-тільки стіни лишилися. А стояли вони три тижні, і Жиди й Ляхи (“жиди” очевидно кальвини) ставили своїх коней в церкві Пресвятої Богородиці, і по инших церквах теж було. Деревляних церков згоріло пять: Николи Доброго, Николи Набережського, Святого Василя, св. Пророка Ілії, св. Богоявлення в Братстві-тепла. А котрих, не спалили, ті всі спустошили: ікони дорогі окладні позабирали, а инші на тріски порубали. Дзвони з усіх церков забрано і на байдаки навантажено, але шість байдаків за божою ласкою козаки відбили. В монастирі Печерськім весь скарб теж забрали, і те паникадило, що православний цар прислав з Москви Пречистій Богородиці, нечестивий єретик велів узяти. І у св. Софії-де сам митрополит був, також увесь скарб забрали, і всякі церковні річи: ризи, сосуди, і всю церковну покрасу і образ св. Софії. І по всіх манастирях: в Межигорськім, у Николи Пустинського, Михайла Золотоверхого, св. Кирила, Михайла Видубецького-до решти поруйнували, спустошили і скарб забрали”. (Друк. у Соловйова, в першім вид., Х с. 255, в пізніших опущено).
Київський маґістрат після замирення, в листопаді 1651 р., подав таку заяву про “спустошеннє Київа за приходу Радивила з військом”:
“Під той час вигорів весь город з невеликими виїмками, поперше-камяна соборна церква пресв. Богородиці, ринок, крамниці, ратуш, бровари, комора з порохом, пекарні, важня, торгові ряди, двори ратушні, двори шляхетські, в церкві всі книги старосвіцькі, надання земель, автентичні привилеї, від котрих тільки потвердження зістались, і богато инших (документів); армата ратушна, порох, оливо, корогви, бубни, напитки всякі, віск, сало, меди, солод, вага: що забрано, а що погоріло”. “Всякі справи вікопомні і окраси міські разом з церковними річами погоріли”. (Бантиш-Каменського Источники І с. 37).
