Фараон - Прус Болеслав (хорошие книги бесплатные полностью TXT) 📗
— Достойний скарбник каже правду! — мовив головний
писар.:
Фараон похитав головою.
— Ви помиляєтесь. Хоч би навіть весь Єгипет крикнув: «Віддайте скарбниці запаси Лабіринту!» — верховні жерці все одно б їх не віддали…
— Тоді нащо ми тривожили їх, скликаючи представників?..
Цей царський захід надзвичайно схвилював і підбурив простолюд, який зараз наче розлив повені…
— Я не боюся цієї повені, — відповів фараон. — Мої полки будуть для неї греблями… Але я маю очевидну користь від цього зібрання, бо наочно переконався в безсиллі моїх супротивників. Вісімдесят три камінці за нас, вісім — за них!.. Це означає, що коли вони можуть розраховувати на один корпус, то я — на десять… Не піддавайтесь омані, — вів далі фараон, — між мною та верховними жерцями вже почалась війна. Вони — мов фортеця, якій ми запропонували здатись. Вони відмовились, отже, треба йти на штурм.
— Живи вічно!.. — вигукнули Тутмос і Каліпос.
— Наказуй, володарю, — підтримав головний писар,
— Ось яка моя воля, — сказав Рамзес. — Ти, скарбник, роздаси сто талантів поліції, начальникам робочих полків та старостам у номах; Сефт, Нега-Хент, Нега-Пеху, Себет-Гет, Аа, Амент, Ка… В цих самих місцях видай шинкарям та хазяям заїздів ячмінь, пшеницю й вино, що в тебе є, щоб простолюд мав задурно їжу та питво. Це треба зробити зараз, щоб до двадцятого паофі запаси були на місцях.
Скарбник схилився до землі.
— Ти, писарю, напиши й накажи завтра оголосити на вулицях столиць номів, що варвари із західної пустелі збираються напасти великими силами на божественну провінцію Фаюм… Ти, Каліпосе, вирядиш чотири грецьких полки на південь. Два стануть під Лабіринтом, а два рушать аж до Ханеса. Коли військо жерців наступатиме од Фів, ви відкинете його й не допустите до Фаюму. А якщо народ, обурений проти жерців, буде загрожувати Лабіринтові, хай твої греки займуть його…
— А як доглядачі опиратимуться?.. — спитав Каліпос.
— То це буде бунт, — відповів фараон і мовив далі: — А ти, Тутмосе, вишлеш три полки до Мемфіса і розмістиш їх біля храмів Пта, Ісіди й Гора. Коли обурений народ схоче їх штурмувати; нехай командири полків відчинять для себе брами, не допускаючи простолюду до святих місць, і захистять особи верховних жерців від розправи. І в Лабіринті, і в мемфіських храмах знайдуться жерці, які вийдуть назустріч війську з зеленими гілками. Воєначальники нехай питають у них гасла та радяться з ними…
— А якщо хтось насмілиться чинити опір? — запитав Тутмос.
— Лише бунтівники не виконають наказів фараона, — відповів Рамзес. — Храми й Лабіринт військо повинне зайняти двадцять третього паофі, — говорив далі фараон, звертаючись до головного писаря. — Але народ, і в Мемфісі, і в Фаюмі, може збиратись вісімнадцятого спершу невеликими гуртами, потім щодалі більшими. Якщо десь під двадцяте почнуться невеличкі заколоти, їм уже не треба перешкоджати; але штурмувати храми можна лише двадцять другого й двадцять третього. А коли військо займе храми, все мусить заспокоїтись.
— Чи не краще було б відразу ув’язнити Гергора й Мефреса? — запитав Тутмос.
— Навіщо?.. Мені потрібні не вони, а храми й Лабіринт, які моє військо ще не готове зайняти. Нарешті Гірам, який перехопив листи Гергора до ассірійців, повернеться лише двадцятого. Отже, тільки двадцять першого паофі ми матимемо в руках докази, що верховні жерці — зрадники, і оголосимо це народові.
— То мені їхати до Фаюму? — запитав Каліпос.
— О ні. Ти й Тутмос залишитесь біля мене з найкращими полками… Треба мати резерви на той випадок, коли верховні жерці перетягли б на свій бік частину народу.
— Ти не боїшся зради, володарю? — запитав Тутмос. Фараон недбало махнув рукою.
— Зрада неминуча, вона весь час просочується, мов вода з розсохлої бочки. Звичайно, верховні жерці трохи відгадують мої заміри, але й я знаю їхні… Проте я випередив святих отців, зосередивши військо, отже, вони слабші від мене. Полки за кілька днів не сформуєш…
— А чари?.. — запитав Тутмос.
— Немає чарів, яких не розтрощила б сокира! — вигукнув Рамзес, сміючись.
Тутмос хотів тут розповісти фараонові про злочинні підступи жерців з Ліконом. Але його стримала думка, що фараон дуже розгнівиться і втратить спокій, який зараз робить його непереможним.
Полководець перед боєм повинен думати тільки про бій. А на справу Лікона буде час, коли, жерці опиняться у в’язниці.
На знак його святості Тутмос залишився в кімнаті, а троє інших сановників, низько вклонившись фараонові, вийшли.
— Нарешті, — зітхнув головний писар, коли із скарбником вони опинилися в передпокої. — Нарешті скінчиться влада голених голів…
— Та вже й час, — додав скарбник. — В останні десять років пророк важив більше, ніж номарх Фів або Мемфіса.
— Я думаю, що Гергор тихенько готує собі човник, щоб утекти перед двадцять третім паофі, — зауважив Каліпос.
— Нічого йому не станеться! — відповів писар. — Його святість хоч сьогодні грізний, але простить йому все, коли той скориться.
— І навіть на прохання цариці Нікотріс залишить жерцям маєтки, — додав скарбник. — У кожному разі, в державі буде якийсь лад, котрого починало бракувати.
— Тільки здається мені, його святість робить надто великі
приготування, — мовив писар. — Я б усе скінчив самими грецькими полками, не збурюючи простолюд.
— Молодий… Любить шум… галас, — зауважив скарбник.
— Одразу видно, що ви не воїни! — озвався Каліпос. — Коли готується бій, треба зібрати всі сили, бо завжди може виникнути несподіванка.
— Звичайно, коли б простий люд не стояв за нас, — відповів писар. — А так яка може бути несподіванка?.. Адже боги не зійдуть боронити Лабіринт.
— Ти так говориш, бо ти спокійний, знаючи, що верховний вождь пильнує за всім і все намагається завбачити, — сказав Каліпос. — В іншому разі, може б, терпла в тебе шкіра.
— Я не бачу несподіванок, — наполягав на своєму писар. — Хіба що верховні жерці знову розпустять побрехеньку, що фараон збожеволів…
— Вони будуть вдаватися до різних підступів, — озвався, позіхаючи, головний скарбник, — але сили у них не вистачить… У кожному разі, дяка богам, що вони поставили мене в царському таборі… Ну, ходім спати…
Коли сановники вийшли від фараона, Тутмос відчинив в одній із стін потайні двері і привів Саменту. Фараон прийняв верховного жерця Сета з великою радістю, дав йому поцілувати руку і обняв його за голову.
— Мир тобі, добрий слуго, — сказав фараон. — Що ти мені приніс?..
— Я двічі був у Лабіринті, — відповів жрець.
— І вже знаєш дорогу?..
— Я знав її раніше, але зараз відкрив ще одну річ. Скарбниця може завалитися, повбивати людей і знищити коштовності, які є найбільшим багатством…
Фараон нахмурив брови.
— Тому, — вів далі Саменту, — святий володарю, підготуй кількох певних людей. З ними я зайду до Лабіринту і в ніч перед штурмом оточу кімнату, що межує з скарбницею… Особливо верхню…
— Ти проведеш їх?..
— Так. Проте я ще раз піду до Лабіринту сам і востаннє спробую, чи не пощастить мені без чиєїсь допомоги запобігти руїні. Люди, хоча б і найвірніші, завжди непевні, і до того ж це може привернути увагу тих сторожових псів…
— Якщо вони вже не стежать… — кинув фараон.
— Повір мені, повелителю, — відповів жрець, поклавши руку на серце, — щоб мене вистежити, потрібне чудо. Вони засліплені, як діти. Вже відчувають, що хтось хоче пробратися до Лабіринту, але дурні подвоюють варту біля неприхованих входів. Тим часом я сам за місяць установив три потайні ходи, про які вони забули чи, може, зовсім не знають. Хіба якийсь дух міг би застерегти їх, що я блукаю по Лабіринту, або вказати кімнату, де я буду. Серед трьох тисяч кімнат та коридорів це неможливо.
— Достойний Саменту каже правду, — озвався Тутмос. — І так ми надто далеко заходимо в своїй завбачливості перед цими гадами.
— Не кажи цього, начальнику, — відповів жрець. — Сили їхні проти його святості — мов жменя піску проти храму, але Гергор і Мефрес дуже підступні!.. Вони можуть застосувати проти нас таку зброю й такі засоби, що ми заніміємо з подиву… Наші храми сповнені таємниць, які дивують навіть мудреців, а душі звичайних людей стирають на порох.
