Мисливськi усмiшки (збiрка) - Вишня Остап (читать книги онлайн бесплатно полные версии TXT) 📗
Вилiтали орли з-за крутої гори...
Але дотягали вони тiльки до "крутої", а на "круту гору" видертись нiяк їм не щастило, вони з "крутої" зсовувались на початок, звiдки знову "вилiтали орли".
Так усю дорогу тiльки те й робилось, що "вилiтали орли", а що з тими орлами далi було, куди вони вилiтали й чого вони вилiтали, - для мене й залишилося тодi таімницею.
Оце було моі перше полювання на дрохву!
Коли далеченько ми вже в степ од'їхали, один з дядькiв каже:
- Подивись-но, Дороше, чи не видно?
Дядько встав на гарбi, я спинив конi, i почав дядько дивитись на всi боки! Дивився вiн довго, а потiм i каже:
- Отам за ожередом нiби щось таке бовванiі! На конюшинищi! Звертай на оцю межу й прямуй на ожеред! - каже менi дядько.
Поїхали межею...
Стали бiля ожереду. Дядько вилiз на ожеред, подивився сюдн й туди, злiз, пiдiйшов до гарби:
- Єсть! - каже. - Семеро! Тiльки ж як до них пiд'їхати?
Говорили щось вони, говорили, а потiм мене почали вчити, як менi їхати.
- Ми, - кажуть, - їхатимемо та по дорозi непомiтно з гарби попадаімо й заляжемо отам у пшеницi, а ти їдь аж отуди, та, не доїздячи байрака, звертай лiворуч i об'їзди їх, дрохви, з того боку. Трохи проїдеш, а потiм завертай конi i їдь назад, трохи вже до дрохв ближче. Як доїдеш знову до байрака, вертайся назад i їдь ще ближче до них. Наганяй нiби їх на нас. Та не витикайся з гарби, щоб вони тебе не побачили! I не нокай, i не цмокай! Потихеньку їдь! Зрозумiв?
- Зрозумiв!
- Паняй!
Поїхали...
Дядьки дорогою з гарби повипадали, а я попрямував до байрака, там звернув лiворуч i поїхав. Як доїхав до конюшинища (конюшину вже було викошено) - побачив оддалiк табунець якихось великих птахiв, що паслися на конюшинищi.
Я все робив так, як казав менi дядько Дорош.
I туди їхав, i назад повертався, i знову туди повертався, все до тих птахiв наближаючись.
I дуже вже менi закортiло роздивитися їх. Особливо отого, найбiльшого, що весь час, голову високо пiдвiвши, на гарбу на мою поглядав! А з-за бур'яну погано було видко. От я встав на гарбi й визирнув через бур'ян. Як розженеться найбiльший, а за ним i всi, - знялися й полетiли. Я так i впав у гарбу! А вони полетiли не на дядькiв, а вбiк!
Пiд'їхав я до дядькiв:
- То ти їх наполохав? - питаі дядько Дорош.
- Їй-бо, дядечку, нi! Я сидiв, як ви сказали, а вони чогось налякалися й знялися!
- Ох, i полохлива, ох, i сторожка птиця! - зiтхнув дядько Дорош. А другий:
- А ну їх к лихiй годинi! Пiдвертай до ожереду! Пiд'їхали ми до ожереду, витягли дядьки з гарби кошика, прослали пiд ожередом попону...
- А ти коням сiна пiдкинь! - наказав менi дядько Дорош, - та розгнуздай! Умiіш?
- Умiю!
Ну, потiм уже полювання дрохв було таке: я коники ловив, а дядьки з глечикiв у чарки наливали та закусювали. А потiм спiвали, - i пiд ожередом, i на гарбi, як додому їхали, i в садку, як додому приїхали, а я на ослонi дрiмав.
А дядько Дорош все намагався довести, що:
- Дрохва, - вона дуже полохлива птиця! Дуже полохлива! А ви кажете! Я заснув.
А дрохва таки справдi дуже полохлива i дуже сторожка птиця.
Полюють її отак, як ото ми колись iз дядьком Дорошем полювали: гарбу i воза обтикують бур'яном, гiлками з листям, а потiм, об'їздячи табуна, наганяють поволеньки на схованих охотникiв. - А найцiкавiший спосiб полювати дрохву - це пiдкрастись до табуна на пострiл i торохнуть.
Пiдкрадатися треба дуже обережно i дуже здалеку.
Забачили ви табун далеченько, так кiлометрiв на три в степу, - лягайте й починайте лiзти.
I все придивляйтесь, щоб так перелазити - од кущика травицi до кущика будякiв чи бур'янцю якогось, кураю тощо...
Лiзти найкраще на черевi, кашкета - в кишеню, голову пригнути низько до землi, бо дрохва найбiльше голови людської лякаіться!
Отак i пiдлазьте, пiдкрадайтеся!
То нiчого, що на другому кiлометрi вашого пiдкрадання ви вже не штанами будете лiзти i не сорочкою, а голими лiктями й голими колiньми, що на третьому кiлометрi вже з колiн i з лiктiв кров капатиме, - то нiчого, - то якраз i найсильнiшi i найпекучiшi суть моменти полювання дрохви, - нiяка благородна й велика дичина задарма не даіться, а дрохва, коли це не вона, а вiн, дудак, майте на увазi, що вiн важить пуд, цiлий пуд, а смальцю з нього цiлий глечик, а вишкварок - пiвпiдситка.
Та ше майте собi на увазi, що дрохвячий смалець не тiльки для кашi, бо то вам не гусячий смалець, а то смалець дрохвячий, - вiн од бешихи сильно дуже допомагаі!
От вам: пуд м'яса, глечик смальцю, пiдпiдситка вишкварок i нiякої нi у вас, нi у сусiдiв бешихи.
От що значить дрохва!
Та ще до всього цього й гордовите:
- Дрохву вбив! О!
Так що ж ви будете дивитися на якихось там три кiлометри пiдкрадання, на штани та на сорочку й на обiдранi колiна та лiктi!
Дрiбницi то все!
Не звертайте на них уваги й пiдкрадайтеся далi.
Пiдлiзти треба на пострiл, - це, значить, метрiв на п'ятдесят-шiстдесят, не бiльше!
Шрiт маі бути крупний - два-три кулi, а то й картеч, бо птиця велика.
Ну, вже недалечко залишилося, метрiв з п'ятдесят!
Останнi зусилля, ще метр - i дрохви... здiймаються й летять!
Ви стрiляіте "у божий свiт, як у нову копiйку", сiдаіте, дерете натiльну сорочку i перев'язуіте колiна й лiктi!
А потiм уже потихеньку йдете додому.
I уявiть собi, що дрохви, як правило, зриваються й летять завжди саме тодi, як вам залишилось пролiзти ще тiльки не бiльше як один чи два метри.
Характер у них такий!
Ви, ясна рiч, не повiрите, але одного разу я таки вбив дрохву.
Убив, не пiдкрадаючись, а просто так - устрелив та й вже!
Невеличкий, так iз десяток, табунець дрохв, бачу, летить i сiдаі на буряках...
Я бродив з рушницею в степу, полював перепiлки, а в запасi було в мене кiлька набоїв з крупним шротом.
Перезарядивши свою централку, пiшов я проти вiтру по буряках на те мiсце, де сiли дрохви.
Було це в серпнi, вiяв невеличкий вiтерець.
Бурячиння було високе й лапате, вiтерець по нiм тихенько лопотiв, я поволi й потихеньку йшов, i дрохви мене пiдпустили, бо, очевидно, шум моїх крокiв заглушало лопотiння гички. Знялися вони недалечко, метрiв за сорок, - я вистрелив, i-о, радiсть! - одна з них каменем на землю.
Пiдбiг - ість!
Я не скажу, щоб це був дудак, на цiлий пуд вагою, це не був дудак, а скорiше - дудочка, i до пуда їй було дуже далеко.
А проте ж - дрохва! Справжня дрохва!
Додому я їхав гордий, з вокзалу до квартири йшов гордий, а як увiйшов у хату, нi на кого i не дивлюсь.
Домашнi всi питають:
- Що за птиця? А я крiзь зуби:
- Що? Дрохва! Не бачите, що?! Дiзналися родичi, знайомi, товаришi.
- Правда, що дрохву вбив?
- Убив!
- Коли ж на дрохву?
- Та заходьте, - кажу.
Пiдрахував я, скiльки на дрохву прийде, - вийшло чоловiка з двадцять. Я й кажу дружинi:
- Знаіш, - кажу, - що? Не помiстяться всi вони в нас! Оддам я дрохву, хай там приготують, а ми всi туди пiдемо та й посидимо, дрохви поїмо!
- Добре, - каже дружина, - клопоту менше! Я так i зробив. Однiс дрохву. Куди, - питаіте, - однiс? Не скажу, бо й ви туди ходитимете! Принiс дрохву та й прошу:
- Приготуйте, будь ласка, на завтра!
- Дрохва? Е, нi! На завтра не вийде, бо треба на двi доби в землю закопати, потiм - добу в оцтi вимочувати, а потiм уже смажити! На суботу якраз i вийде.
- Ну, добре! - кажу.
Сповiстiв я всiх, що дрохву їстимемо там-то й там-то, в суботу.
Зiбралися їсти ту дрохву двадцять вiсiм чоловiк.
А я ще раз кажу, що дрохвi моїй до пуда дуже далеко було!
Та й чи вистачило б для такої кумпанiї й дудака на пуд вагою?!
Поїли дрохву, з'їли ще iндичку й гуску (це вже свiйськi птахи) i салату олiв'і порцiй з п'ятнадцять з'їли, було там iще й де-воляй, i карського шашлику!
