Зірка для тебе - Корний Дара (читать хорошую книгу полностью TXT) 📗
— О, хлоп’ята! Який запах! Жменька карпатських гір в одній ложечці, — професор набрав щедро по цілій чайній ложці сухого чаю і кинув у горнята, які дістав із полички, прибитої над столом.
— Ну що? Мадрид, кажеш, — професор усівся навпроти так, щоб добре бачити хлопців. — А що ти знаєш про Мадрид, Арсене?
— Дещо знаю. Столиця Іспанії. Засноване місто у IX столітті. Розташоване в центральній частині Іберійського півострова. Його середня висота над рівнем моря десь шістсот п’ятдесят метрів, і це робить Мадрид найвищою столицею у Європі. Географічні та кліматичні умови стандартні як для Південної височини в Центрально-Іберійському плато. Місто знаходиться в кількох милях під гірського хребта Сьєрра-де-Ґуадаррама і розташоване в басейні річки Тежу. Головною річкою міста є Мансанарес, яка витікає з підніжжя хребта Сьєрра-де-Ґуадаррама та мадридських околиць Монте де-Ель-Пардо і наповнює однойменне водосховище, що в нього також потрапляють води від інших струмків та річок Техада і Маніна. Ну, що ще там… е… — Арсен почухав потилицю і насупив брови. — О, про клімат. Мадрид перебуває в зоні середземноморсько-континентального клімату. Зими в місті холодні, температура падає нижче 4–5 градусів тепла, часто трапляються заморозки, а іноді й снігопади. Літо спекотне, середня температура становить близько 24 градусів за Цельсієм, а максимальна температура іноді перевищує 35 градусів. Усе.
— Молодець, дуже-дуже добре, — похвалив Арсена Олександр Олексійович.
— Ну, ще можу додати таке… — Арсен примружив одне око та скривився, наче силкувався щось пригадати. Сергій знав, що на завершення товариш підготував щось дуже вразливе для професора, — Десь читав, шо іспанці мадридців називають кішками. За легендою, це наймення вони отримали ще в середньовіччі за здатність захоплювати замки, підіймаючись по стінах та скелях голіруч, наче кішки. А ще… Я хочу дуже побачити на власні очі кориду.
— Я вражений. Молодець! — Олександр Олексійович задоволено закивав головою. — Ти добрий син свого батька і достойний внук своєї бабуні.
Арсен задоволено всміхався, а професор продовжував допит, схоже, іспит іще не завершився:
— А чому Мадрид називається Мадридом? Знаєш, друже?
— Е-е-е! Мо’, як і Львів, на честь сина чи внука короля? Е-е-е… Чи як Київ, на честь князя… Ну, точно щось типу того.
Олександр Олексійович задоволено продовжував:
— Майже. За давнім переказом, Мадрид був заснований античним героєм Окнієм, сином Тіберіна та віщунки Манто. На березі річки Мансанарес була заснована фортеця Мантуя Карпетанська. Є версія, що назва Мадрид походить від кельтського Магеріт — «великий міст», після арабського завоювання Іспанії спотвореного в Маджіріт.
— О, який жах! Хіба нормальна людина то все запам’ятає? — Арсен тільки махнув рукою. — Це ж не Хронос, із яким усе зрозуміло!
— Чому ж, я пам’ятаю!
— Ну, ясен перець. Бо ви — професор!
— Та якби ти знав міфологію, оті казочки, Арсене, то це і не видавалося б тобі таким дивним. Ну, колего, а ви що скажете? — перевів свою увагу на Сергія професор. — Можливо, щось додасте?
— Тіберін — римський бог річки Тібр. У Мадриді багато води, і тому нічого дивного, що назва міста тісно пов’язана з водою. Я не так багато знаю про Мадрид, але добре пам’ятаю, що в ньому народився Маслама-аль-Майріті, найвідоміший астроном Кордовського халіфату і засновник математичної школи.
— О, колего! Ви мене вразили в саме серце! — професор аж підстрибнув від задоволення. — Відсотків вісімдесят моїх випускників поняття зеленого не мають, хто то такий. Ну, Арсенко, розколюйся, шибенику, де ти відкопав такий самородок? Я шокований і приємно здивований.
— Ми з Сергієм разом живемо та вчимося в дитячому будинку. Сергій, як і я, сирота, але мені пощастило більше. У мене є бабуня, а у нього…
Арсен опустив очі до столу, роздумуючи над продовженням речення, і вже цілком серйозно додав:
— А у нього тільки я і мрія. Мрія стати астрономом.
У банці забулькала вода, і хмаринка пари піднялася вгору. Мов мрія маленького хлопця про небо, котра може і не здійснитися.
— Ти і мрія? — чи запитував, чи стверджував розгублено професор.
Сергій уже бачив такі розгублені та співчутливі погляди, які кидали на нього ті, хто довідувався враз, що він сирота. Але цього разу навпроти стояла людина, яка — Сергій то відчував — невипадково стрілася в його житті. Професор як міг запхав подалі свої жалощі, натомість майже буденно запитав:
— Колего, а що у вас із математикою та фізикою? Бо міфологію ви знаєте бездоганно…
Сергій стенув плечима, замість нього відповів Арсен:
— Повна задниця, професоре, — Арсен осікся, — ой, перепрошую.
— Прикро, — відповів професор, — але не смертельно, поправимо. А зараз будемо пити чай.
Професор розливав у горнятка окріп, і кімнатку заполонив міцний аромат карпатських трав. Хлопці вмовкли, слухаючи, як професор ложкою розколочує в горнятку воду, щоб заварювалося швидше. Вони пили чай, закушуючи його солодкими цукерками. Професор мав зосереджений і серйозний вигляд, наче він не чай зараз готував, а доводив якусь теорему.
— Арсене, а ти нагорі в нас уже бував? — і професор тицяє пальцем угору.
— Так, бував. Разочок чи три?.. — Арсен нахиляє голову, наче щось силкується пригадати. — Нє, два. Один раз із бабунею, мені було років сім. Але тоді погода підвела — вітряно і хмарно, тож мало що і бачив. А вдруге — в п’ятому класі з екскурсією шкільною. Ще
коли в четвертій школі навчався, поки бабуня не захворіла.
— І як тобі, сподобалося?
— Ну, наче цікаво. Але, знаєте, Олександре Олексійовичу, я не Сергій, мені ті всі зорі ваші якісь ніякі чи однакі. Шо Оріона, шо Касіопея… Я люблю конкретику. От побачив фотки з Мадрида, сподобалося, і я знаю, що зможу то побачити, якщо захочу. Поїду в Мадрид, пройдуся вуличками міста, посиджу на бруківці, а тут… Ну бачив я фотки з Місяця. І що? Купа каміння. Теж мені, дивина! Дивися-передивися в той телескоп — хоч лусни — зорі ближчими не стануть, навіть той Місяць не є таким близьким. Подорож туди не купиш. Ну, все приблизне в тій вашій астрономії, наче і дослідження якісь там незрозумілі робите, розрахунки. То все відносне, бо його не помацаєш руками.
— Що? Боже, який ти прагматик, Арсене! — професор говорив здивовано і аж сплеснув руками. — Якби всі такими були, то й досі вважали б, що Землю тримають на собі кити, і ми не падаємо з неї тільки через те, що нерухомо стоїмо на місці, а всі планети-зорі-комети бігають довкола нас. А мандрівники, якщо далеко запливуть на своїх човнах, то точно впадуть з краю землі. Ти як майбутній мандрівник не боїшся впасти з краю землі?
— Ну ви загнули, пане професоре! Я ж не повний лох! Я про те, що, мо’, воно комусь і тре’, там для філософів типу вас із Сергієм, але для більшості нормальних людей… Е-е-е… Тобто воно наче і цікаво, але тіко на рівні обеесу.
— Чого? — професор здивовано витріщився на Арсена. Сергій пирскав від сміху.
— Ну, радіо таке є: «Одна баба сказала».
— Яка баба, Арсене? — в очах професора крім здивування стояло ще щось, і воно було не дуже добрим. — Арсене, ти наче щойно з пальми зліз! Я тобі дивуюся. Сергію, а ти чого мовчиш? Що ж ти свого товариша ні в чому не переконав? То астрономія як наука не потрібна, виходить?
— Та я такого не казав, — запротестував Арсен, відчуваючи, що бовкнув зайве. — Не казав я такого, вона мені просто не ці…
Але не встиг договорити. Професора понесло:
— Астрономія, синку, одна з найстаріших наук. Елементарні астрономічні відомості вже тисячі років тому мали народи Вавилону, Єгипту, Китаю і застосовували їх для вимірювання часу та орієнтування за сторонами світу. Точний час, кількість днів у році, високосний рік, тривалість доби, хвилини, секунди, мій прагматичний друже, — це також один із здобутків астрономії. І в наш час знання з астрономії використовують для визначення точного часу й географічних координат у навігації, авіації, космонавтиці, геодезії, картографії. Астрономія допомагає досліджувати й освоювати галактичний простір, розвивати науку про Всесвіт й вивчати нашу планету з космосу. Хоча тобі це і не цікаво. Однак і це ще далеко не все. Що скажеш, Сергію?
