Кінець світу. Том 1. До… - Базів Василь (книги онлайн бесплатно серия .txt) 📗
Нінту діяла строго за інструкцією. Належало отримати два екстракти — із аннунака, і для цього нею був підібраний молодий бог. Вона взяла у нього кров і «ширу», а відтак за допомогою очищаючих ванн отримала есенцію. Те, що вийшло із крові, було названо ТЕ.Е.Ма, що перекладається як «те, що скріплює пам’ять». Тепер це називається ген.
Другий елемент, отриманий із молодого аннунака, — «ширу» — перекладається як плоть. Чоловіча сперма.
Два елементи Нінту ретельно перемішала. Потім першочоловіка часом називали ЛУЛУ, що перекладається як змішувати. По–теперішньому найбільш влучне означення — гібрид.
З другого боку, яйцеклітинка другого учасника процесу — самки мавполюдини — так само очищалася у виключно стерильних ваннах, а відтак поміщалася у так звану посуду — форму. Тут яйцеклітині належало пробути визначений термін, поки вона вже на другій стадії змішувалася із субстратом двох божественних елементів.
Наступний етап — запліднена і відформатована яйцеклітина повинна була — за всіма правилами генетики — реімплантована у матку жінки.
Уявляєте, завданнячко — кому народити першу на Землі людину! Тут навіть у богів голова піде обертом. Але всі ризики виявилися меншими, ніж монументальність божественної мети — започаткувати на одній із планет однієї із систем — Сонячній — рід богоподібних істот!
Після тривалих вагань керівник проекту Енкі доручив головну роль у проекті своїй дружині — Нінту. То було ризиковане експериментування над найближчою тобі особою, але Нінту усвідомлювала, що вершиться, тому погодилася.
А вершиться не багато не мало — започатковується рід людський на сьомій планеті Сонячної системи під назвою Земля!
Започатковується жива порода богоподібних істот, яких ще не було і немає довкруж Сонця за мільярди мільярдів кілометрів і за довгі світлові роки.
Звичайно, за простір поза межами планетарної системи нашого улюбленого Сонця розписуватися не будемо. Бо там таких систем, як наша із дванадцятьма планетами, включно із Нібіру, — просто несть числа. І просто треба бути круглим профаном, аби бити себе в груди, що вже у такому масштабі — ми одні єдині.
«Анахарсіс» описує глибокі душевні переживання божественного подружжя. Це був перший проект генної інженерії зі створення істоти мудрої, і впевненості у кінцевому результаті не було навіть у таких надмудрих істот, як нефілім.
Поки плід визрівав, Енкі перед своїми однопланетниками оголосив, що головну місію взяла на себе його божественна дружина, яка новому створінню «буде давати народження» і «долю йому призначить» і таким чином рід людський нехай буде створений.
Було прийнято наступне рішення про послідовниць Нінту. Було відібрано чотирнадцять нефілім, яким належало стати наступними людськими матерями.
Над сонмом нефілім, яких рід людський нарече по всіх континентах упродовж наступних сотень літ богами, першоматір піднесла над головою новонароджену і вперше сотворену богоподібну істоту — патріарха роду людського Адама:
Не знаю, як вам, читачу, але опісля ознайомлення із цією оповіддю, у яку можна вірити чи, згрішивши, не вірити, але Нінту — божественна прародителька родом із Галактики — назавжди ввійшла у мою покірну свідомість. Я відчуваю, як у мою терзаючу саму себе і шукаючу істину сутність торкнула крилом сама ця Істина, бо, за словами Спасителя, пізнай істину, і вона визволить тебе.
Але повернемося до божественної хроніки. У викладений спосіб було приготовлено достатню кількість «глини», щоб одночасно могли завагітніти чотирнадцять богинь народження.
Чому такий поділ? Засобами все тієї ж генної інженерії вийшло так:
Коли вже появиться первісток роду людського, у текстах Шумеру Нінту прибере інше імя, чи то божественне, чи то людське? А може, найбільш божественне, найдорожче зі всіх людських наймень — мовою шумерів — Мамі.
Мама всіх нас, сущих богоподібних за сотні тисяч літ! Мама — українською мовою, а дарителька життя нашого — так само звучить й на інших мовах світу! Бо всі ми походимо від неї, від Нінту–мами!
Професор Мічиганського університету Веслі Браун поставив собі за мету — встановити час і місцезнаходження нашої праматері на основі порівняльного аналізу мітохондріальних ДНК.
Для цього він узяв кров 21 учасниці, котрі були відібрані за спеціальною методою, як у соціології на ток–шоу українських телеканалів, — щоб були представлені різні раси і національності.
Так от, незалежно, де вони живуть зараз, європеоїди вони чи вузькоокі, блідолиці чи темношкірі, щирі українки чи розв’язні москальки, або такі ж часом пихаті польки, — усі вони по усій Землі походять від однієї мітохондріальної — за ДНК — праматері, яка жила у Південній Африці 180–300 тисяч літ тому.
Саме там і тоді було повстання аннунаків, що спричинило до творення гібриду бога і гуманоїда — людини.
Колеги пана Брауна, Вілсон і Марк Стоункінг, провели аналогічні обстеження плацент уже 150 жінок, предки яких прибули у США із Європи, Африки, Близького Сходу, Азії, а також плаценти жінок із племен Австралії і Нової Гвінеї. І знову той самий результат: усі вони походять від того ж південно–африканського предка плюс–мінус 200–250 тисяч літ тому.
У редакційній статті авторитетний у наукових колах журнал Science у номері від 11 вересня 1987 року зробив висновок, що «Африка є колискою сучасної людини» і що «за даними молекулярної біології, сучасна людина появилася в Африці приблизно 200 тисяч років тому».
Сенсація пішла по усьому світу. Знаний на всіх континентах National Geоgraphic сповістив людство: «отримана відповідь на запитання, звідки ми прийшли. Із Південно–Східної Африки».
San Francisco Chronicle винесла у заголовок супер–сенсацію тисячоліть — «Знайдена Праматір!»
Лондонський Observer так само на першій сторінці розміщає велетенськими літерами те, що має велетенське значення для нашого самоусвідомлення: «Із Африки: шлях людини до панування над світом».
Блискучий мислитель Захарія Сетчин наводить такий факт, який чомусь уже нікого тепер не дивує, а ще кілька десятків літ тому це була «бомба»:
«У місті Олдхеме на північному сході Англії появилася на світ Луїза Браун. Це була перша дитина із пробірки, зачата не батьками, а у пробірці за методикою, розробленою Патріком Стептоу та Робертом Едвардсом. За 9 місяців до народження дівчинки вони використали спеціальний інструмент, щоб вилучити дозрілу яйцеклітинку із яїчника місіс Браун. Помістивши яйцеклітинку у спеціальний розчин, вчені «змішали» її — саме так висловився доктор Едвардс — зі спермою чоловіка місіс Браун. Після успішного запліднення яйцеклітинка була поміщена у чашку з іншими поживними речовинами, де вона почала ділитися. Через 50 годин клітин було вже вісім, і на цьому етапі ембріон був імплантований у матку місіс Браун. Під спостереженням лікарів ембріон успішно розвився, і врешті–решт вагітність завершилася кесаревим розтином.
