Літо Мілени - Андрухович Софія (читаем книги txt) 📗

Вони обвінчалися, і в подарунок Мілена отримала кольоровий альбом з малюнками того хлопця, який намалював їй якось о. Лавра. Коли молоді продовжили подорож, Леон сказав:

— Я багато чого встиг, поки тебе не було. Я купив усім своїм друзям у подарунок по середньовічному замку, але все одно багато грошей ще залишилося. Не кажучи вже про твої багатства. Але нічого — згодиться. Матильда і Марселіна передавали тобі палкі привітання і подарували контейнер твоїх улюблених цигарок. Він вже, мабуть, чекає нас біля млина.

Дорога бавилася з обрієм і навіть одного разу перегнала його, але потім швиденько відстала знову. Рівнини плавно перейшли в невеликі пагорби, а десь там, далеко, виднілися обриси справжніх височенних гір.

15

Маленька і гарна, Мілена стояла поміж зелених трав у дивовижній долині, яка пахла молоком і свіжою землею. Бачила вітер, овець, схоже на них каміння, чула нерівний і мелодійний передзвін їхніх нашийних дзвоників і затишне гудіння джмеля, який збирався вмоститись на товстій квітці конюшини. Підійшов Леон, тримаючи на руках маленьке ягнятко. Мілена поцілувала їх по черзі і присіла на траву. Вона плела вінок з маргариток і намагалася поміж хмар побачити бабцю Земиславу та діда Леона.

— Я буду доглядати за цією травою, — промовила Мілена. — Знаєш, одні люди живуть для того, щоб малювати, інші — щоб ростити дітей, ще інші — доглядають за тваринами або вазониками, а я буду доглядати за цією травою, бо я дуже її люблю.

— Добре, — сказав Леон. Потім, помовчавши, додав: — Там тобі прийшов якийсь дивний конверт. Може, подивишся?

Мілена поклала вінок на траву і повільно пішла до млина.

Вона розрізала конверт, і звідти випала фотографія. На ній застигли люди, про існування яких Мілена забула ще сто років тому. Це були: Пані Колишня Красуня, Сіруватий з племінником, Бабця У Плетеній Спідниці і Сивий Пан. Мілени чомусь на знімку не було. Не було на ньому і пари дивних рибоподібних істот, які сиділи збоку, бо знімок був зроблений власне звідти. На звороті Мілена прочитала:

— Шантаж... — сказав Леон, прочитавши написане з-за Мілениного плеча.

— Ну от бачиш, і згодилися нам тепер ті гроші, що залишилися від пограбування тобою банку. Але як от їх передати? До речі, той Сивий Пан — видатний науковець. Свого часу завдяки його книзі я викупила з полону Ванду.

— То виклич Ванду сюди, нехай вона займається цією справою.

Так вони і зробили. Наступного дня Мілена поїхала автомобілем до найближчого гірського села і відіслала телеграму до Ванди. А за добу під вікнами млина почулося тріпотіння крил. Ванда без вагань узялася за визволення сердешних людей, які сиділи невідь-де зачинені в сирому і темному льосі. Вона мусила знайти Риб’ячу пару, передати їм купу грошей і простежити, щоб полонених було звільнено.

Все сталося саме так, і з того часу Мілена та Леон щороку отримували листівки від них і пересилали їх Ванді. А ще свою подяку у вигляді веселих кольорових рибок у крихітних акваріумах передавала Риб’яча пара.

Через два роки Мілена народила сина, за рік — ще одного. Їх назвали, звичайно, Лавром і Флором. Вони росли поміж польових квітів і кудлатих білих хмар і були такими вродливими, що відірвати погляд від них було просто неможливо. Виховувати малюків прибули старенькі, але ще повні сил та енергії сестри-близнючки Матильда і Марселіна, бо ж Мілена майже увесь свій час проводила біля трав. Хоча, звичайно, синів Мілена любила прешалено. Так само, як і свого чоловіка, що тим часом розводив найбіліших і найкудлатіших у світі овець. Ті вівці були схожими на хмари, з вовни їхньої виходило таке чарівне прядиво, кращого за яке годі було й шукати.

Тим часом з дому прийшла звістка, що Касандра і Флор якось вирушили в навколосвітню подорож і зникли десь на кордоні Франції та Італії. Тільки одного ранку Мілена знайшла на підвіконні спальні дітей дивовижну, вирізьблену з дерева троянду, нічим не відмінну від живої. Мілена вмить здогадалася про її походження і залилася гарячими сльозами. Потім посадила троянду під вікном, і невдовзі з неї розрісся цілий трояндовий кущ, потім — два, три, десять.

Пречудовішого місця, аніж млин Мілени і Леона, не було ніде на цілому світі.

Минали роки. Хлопчики виросли і покинули рідний дім, щоб побачити світ. Мілені не вистачало їхніх веселих голосів, не вистачало їхніх тіней на землі перед ґанком, гарних очей, у яких вона знаходила очі бабці Земислави, Касандри і Флора і ще цілих поколінь якихось невідомих предків.

Кілька разів у млин навідувалася пара закоханих голуб’ят — Цецилія і Наркіс зі своїми чорнявими, вже дорослими синами і з Вандою. Розповідали про містечко, про слонів, собак, які все чатували на Земиславиному полі, про старий цвинтар і про левів-фонтанів. Розповідали, що Касандрині троянди почали чомусь гинути, тож довелося їх повикорчовувати, а натомість засадити все ірисами; що повернулася Ружена, дружина циганського барона і мати дванадцятьох дітей; що листя вже поопадало і скоро почне падати сніг. Все змінювалося, і тільки там, де жила Мілена, завжди було вічне літо.

16

Одного з мільйонів прекрасних ранків Мілена як завжди пішла до своїх троянд. Вона цілувала кожну квітку, вдихала її аромат і пестила, шепочучи найніжніші слова. Гладила тонкими пальцями стебла і пелюстки, доторкалася до колючок. Вона навіть не помітила, коли проколола однією собі пальця і як краплина крові скотилася на рожеву пелюстку. Тільки Леон відчув, ніби щось негаразд. Він узяв Міленину руку і злизав ще одну краплину. Потім, узявшись за руки, вони поволі пішли по траві, поміж овець, баранів і ягнят. Йшли довго і мовчки, а промені сонця виблискували на їхньому волоссі. Але раптом Мілена пчихнула. Леон зупинився, і зазирнув їй в очі, і помітив там на дні те, чого шалено боявся і ніяк не міг уникнути. Він узяв Мілену на руки і поніс до млина. Перед ґанком Мілена озирнулася і окинула поглядом своє літо. Ясна посмішка з’явилася на її блідих устах.

Напівлежачи на подушках, Мілена випускала до стелі тонкі цівки диму, які особливо і незвично пахнули. Вона випалювала одну цигарку за одною, аж доки їх уже не залишилося. Мілена посміхнулася до Леона і провела рукою по його чорно-сивому волоссі. Тоді з насолодою примружила очі і пчихнула ще раз. Але очей вже більше не розплющила.

Леон поховав Мілену поміж троянд. Молода смарагдова трава миттю вкрила свіжу могилку, а з кущів на неї поволі опадали пурпурові пелюстки, зірвані першим, ще несміливим подихом осіннього вітру.