Москва Ординська. Книга друга - Білінський Володимир Броніславович (читать книги онлайн TXT) 📗
Чому так вчинила московська влада — не тема сьогоднішнього нашого дослідження.
А підказав авторові звернутися до «Большой Советской Энциклопедии» (перше видання) чудовий сучасний історик Роман Іванович Матузко. Він і сам використав цю карту в своїй аналітичній праці «“Визвольна” світова», де й пояснив, що і як чинили російські більшовики.
Отже гляньмо на карту «Государства Чингисидов» і переконаймося. Требе думати, що московські професори та академіки у 1938 році не зводили на себе наклеп.
Не думаймо, що тільки в 30–ті роки XX століття російська історична наука сповідувала думку про входження Московського князівства до складу Золотої Орди. Таке посилання є хибним, бо й давні літописи говорять про те саме. Послухаємо російських істориків:
«Улусними же Князьями назывались владельцы отдельных улусов или областей, состоявших в зависимости от Хана… в наших летописях… Русские (московські. — В. Б.) князья в отношении к Монгольским (татарським. — В. Б.) Ханам, как владельцы отдельных областей, зависивших от Хана, назывались
улусниками. Так, Московский боярин в 1432 году перед Ханом называл В(еликого) Князя Василия Васильевича улусником Ханским» [181, с. 102].
Самі російські незаангажовані джерела донесли до нас таку правду:
— Московське князівство від часів свого заснування, а це — 1272 рік, було невід’ємною складовою частиною Золоті Орди:
— Московські князі були улусними князями Золотої Орди, що зафіксовано в російських літописах.
Оскільки історія Золотої Орди не знає іншого князя на ім’я Дмитрій у 60–ті роки XIV століття, крім Московського князя так званого Дмитрія Донського, то мова в давніх літописах і хроніках про «отичей и дедичей Подольской земли трех братьев татарских Хаджибее, Кутлубуте и Димитрии», може йти тільки про Московського князя.
Отак ми визначили й третього татарського князя — Дмитрія Московського. Треба дещо згадати про цього Московського князя.
Дмитрій так званий Донськой народився в 1350 році, тому займати московський улусний (князівський) престол у 1362 році не міг. Це чергові «доважки брехні» московської історії. І хоча В. М. Татішев заявляє, що Дмитрію у 1362 році золотоординський хан все ж таки видав ярлик на Московський улус, але це пустопорожня розмова. Яса Чингісхана визнавала людину дорослою тільки з 16 років. Винятків для московитів вона не робила.
Тому ВРЕ (третє видання) змушена була давати пояснення:
«Дмитрий Иванович Донской 1350–1389.., великий князь… В первые годы при малолетнем Д(митрии) И(вановиче) Д(онском) пр(авительст)во возглавлял митрополит Алексий» [2, т. 8, с. 359].
Думаю, тепер ні в кого не можуть виникати сумніви щодо московської тьми у Синьоводській битві. Московський Митрополит Алексій, відсидівши півтора року в київській в’язниці за наказом Ольгерда та давши князю хресне цілування не втручатися в справи Київської митрополії, був здатен і на гірші вчинки, тим більше, що за походженням належав до роду Чингісидів.
Справа в тому, що московські владоможці в питання походження митрополита Алексія теж понакидали багато «доважків брехні».
Настав час і це питання дослідити, щоби зрозуміти, чому саме цей московський митрополит був у найбільшій пошані Золотої Орди і чому саме йому хани надали право на необмежене будівництво монастирів — земельних власників.
Велика Радянська Енциклопедія (третє видання) наводить ось таку довідку про митрополита Алексія:
«Алексей (Алексий) [р(одился между 1293–98 — ум(ер) 1378], русский (московський. — В. Б.) митрополит с 1354. Сын черниговского боярина Ф. Бяконта, перешедшего в кон(це) 13 в. на службу к моск(овскому) князю. Во время княжения Ивана Ивановича Красного и малолетства кн(язя) Дмитрия Ивановича Донского был фактически главой пр(авительст)ва… Был сторонником соглашения с Золотой Ордой…» [2, т. 1, с. 418].
Навіть ВРЕ плутає сліди, як заєць узимку. Розпочавши брехати ще від часів Івана IV (Грозного), московські владоможці вішають нам локшину на вуха досі. І це не голослівні заяви. У Російській православній церкві митрополит Алексій зарахований до Лику Святих, отже, не може такого бути, щоби не мав року і дати народження. Тим більше, що при призначенні на митрополичу кафедру на особу заводилася «особова церковна справа», де фіксувалося абсолютно все життя людини від дня народження до дня смерті, разом із його молитвами, виступами, порадами, проповідями тощо.
Тому автор звернувся до праці російського професора М. В. Толстого «Книга глаголемая описание о Российских святых, где и в котором городе, или области, или монастыре, или пустыне поживе и чудеса сотвори всякого чина святых». Так от у цій церковній праці написано, що Алексій народився в 1300 році. Послухаємо:
«Святой Алексий митрополит преставился в лето 6886 месяца февраля в 12 день. В 1300 году у знатного боярина Феодора Бяконта родоначальника Плещеевых, родился сын Елевферий. Он почти в отрочестве постригся с именем Алексия в Московском Богоявленском монастире…» [109, с. 62].
Хтось же з двох помиляється: чи то «Большая Советская Энциклопедия», чи то «Книга глаголемая Описание о Российских святых…» щодо року народження митрополита Алексія. Бо стосовно його батька «Феодора Бяконта» — брешуть обидва джерела. Московський князь — Берке (Петро Ординський), який сидів на московському престолі з 1272 до 1290 року і був страчений ханом Тохтою, у 1290 році не міг тримати у себе на службі боярина «Феодора Бяконта». А інших московських князів із 1290 до 1322 року справжня історія не знає. Москвою у ті роки управляли баскаки —ханські намісники. Що зафіксували навіть російські літописи. Послухаємо:
«В лето 6813. Избишася в Ростове два колокола великая. Того же лета преставился баскак Кутлубуг…» [21, с. 282].
Звичайно, помилилася із роком народження майбутнього митрополита Алексія «Большая Советская Энциклопедия» і, ЯК розуміють читачі, — помилка зроблена свідомо. В 70–ті роки XX століття, коли видавалася ВРЕ, дуже добре розуміли, чому треба віднести якомога далі від 1300 року рік народження «сина чернігівського боярина Феодора Бяконта». І головна причина в тому, що російська влада досі боїться, щоб правда про походження московського митрополита Алексія стала відома світовому загалу. Отож робили і робитимуть усе, щоби приховати правду. Щоби зрозуміти, що приховується за цим «доважком брехні», треба звернутись до історичної правди давніх часів. Нагадаю читачам такі незаперечні істини з історії Золотої Орди:
1. Ярлик (дозвіл) на посаду митрополита Золотої Орди давав особисто хан (цар) держави. Таким ханом (царем) Золотої Орди у 50–ті роки XIV століття був Джанібек (1342–1357).
2. Золота Орда як держава у 50–ті роки XIV столітті перебувала в зеніті своєї величі і слави. Тому всі улусні хани (улусники) беззаперечно виконували волю хана.
3. Збереглися давні ярлики (дозволи) хана Джанібека і Цариці (ханші) Тайдули на поїздку Алексія до Константинополя. І не тільки вони. Не буду наводити ще з десяток подібних аксіом із законів Золотої Орди. Зазначу тільки, що для Московського улусу в державі Золота Орда ніхто винятків не робив. Це теж аксіома, яка багатьом може не подобатися.
Так от, у Тверського князя Михайла (до хрещення — Беклемиш, як ми зобов’язані пам’ятати), саме в 1300 році народився син Дмитрій, який після народження другого сина — Олександра, прийняв «постриг» і був відданий Михайлом Тверським (одним із правнуків Чингісхана), до православного монастиря. Саме з Монастирів, з духовенства, висвячуються єпископи і митрополити.
Аби не бути голослівним, наведу читачам витяги із головного російського літопису — Лаврентівського та праці Т. Манухіної «Святая благоверная княгиня Анна Кашинская», надрукованій у Парижі в 1954 році. Послухаємо:
«Жизнь Анны — матери (дружини Великого князя Михайла Тверського. — В. Б.) начинается на пятый год брака. В 1299 г. родилась дочь Феодора (она скончалась во младенчестве), в 1300 г. — сын Дмитрий, в 1301 г. — Александр, в 1306 г. — Константин, в 1309 г. — Василий» [65, с. 63].
