Ключ Давидів - Ведмеденко Олег Валентинович (книги без регистрации txt) 📗
Безумовно ж, Слово Боже – це є живе Слово Бога до нас з вами. Все, що написано в Писанні – написане для нас. Необхідно лише відкрити свої духовні очі, щоб бачити, і свої духовні вуха, щоб чути...
Що ж то за сотник, який так піклується за свого слугу? Хто той, що має вояків під владою своєю і “одному каже: піди – то йде він, а тому: прийди – і приходить, або рабові своєму: зроби те – і він зробить”? Сотник – це представник світської влади, і тут він символізує саме владу державну, що має в своєму розпорядженні вояків – апарат насильства (армію, міліцію, поліцію, службу безпеки тощо). І в даному випадку сотник є прообразом тих представників державної влади сьогоднішнього дня і дня майбутнього, які збагнули Істину, зрозуміли, що “без Бога ні до порога“. Які побачили, що людськими ліками уздоровити слугу свого неможливо.
Про якого слугу йде мова? Які сфери життя прислуговуються, служать державі? Їх багато, цих слуг. Це і політика, і економіка, і культура, і освіта, і наука, і, на жаль, часто релігія. І всі ці слуги сьогодні дуже хворі – “лежать розслаблені“, паралізовані, “і тяжко страждають“. Держава вичерпала вже людську мудрість, щоби зцілити своїх слуг, щоб оновити, підняти на висоту усі сфери життя людини. Мова тут не тільки про нашу державу. Мудрість усього світу вичерпалась, як сказано в Ісаї: “Дійсно, вельможі Цоану безумні (Цоан – столиця Нижнього Єгипту. Єгипет взагалі в біблійній мові – символ рабства гріха, цьогосвітнього рабства беззаконня – нелюбовності, служіння ідолам – пожадливостям тілесним. Нижній Єгипет – означає дольній, приземлений, той, що впав в болото матеріалізму, найнижчий. – Авт.), і нерозумною стала рада мудрих фараонових радників... Стали немудрі вельможі Цоану, вельможі Мемфісу обманені (Мемфіс – столиця Північного Єгипту. Тут північ – край холоду, зневіра, холод і замерзання бездуховності. – Авт.), учинили блудячим Єгипет головніші з племен його” (див. Ісаї 19.11 – 15).
Сказав Господь: “Рід лукавий і перелюбний шукає ознаки, – та ознаки йому не дадуть, окрім ознаки пророка Йони... Як Йона перебув у середині китовій (дослівно “великої риби”. – Авт.) три дні і три ночі, так перебуде три дні та три ночі й Син Людський у серці землі. Ніневітяни стануть на суд із цим родом, – і осудять його, вони бо покаялися через Йонину проповідь. А тут ото Більший, ніж Йона! Цариця з півдня на суд стане з родом оцим, – і засудить його, бо вона з кінця світу прийшла Соломонову мудрість послухати. А тут ото Більший, аніж Соломон! (Більший, ніж Соломон і ніж Йона – Син Божий, Бог-Слово, Господь наш Ісус Христос. – Авт.)“ (Мф. 12.38 – 42). З цього уривку ми бачимо, що прийде час, і тепер уже є, коли дехто з людей світських, а саме представники світської влади, влади державної, “великі риби”, кити від політики, економіки, культури, – стануть щодо віри й досконалості на щабель вище, аніж “рід лукавий і перелюбний” сучасних фарисеїв від релігії, що “устами своїми наближаються до Господа, серцем же своїм – далекі від Нього”.
Прийде час, коли капітан корабля (державна влада) зійде в трюм до сплячого пророка Йони (релігії), і почне тормошити його зі словами: “Чого ти спиш? Уставай, заклич до свого Бога, – може згадає цей Бог про нас, і ми не загинемо (не загинемо у тій великій бурі пристрастей людських, гніву й обурення, що заливають державницький корабель. – Авт.)” (див. Йони 1.1 – 14).
Прийде час, і буде піднятий Йона, піднята високо проповідь Слова Божого, Премудрість Божа, і вкинена в море, що воно “суть язики, племена і народи”. І заспокоїться море пристрастей людських (див. Йони 1.15 – 16).
Прийде час, і проковтне пророка Йону “велика риба” – “проковтнуть” Слово Боже провідники нації, і провідники усіх народів землі, і три дні та три ночі – три великі етапи – будуть всотувати вони ідеї Божої Любові, Заповіді Господні. Ці три етапи – період увірування, період реалізації, здійснення, восиновлення, принесення плодів віри, і, нарешті, період ствердження, розповсюдження, оспівання, одухотворення цієї “віри, що чинна любов’ю“. Ці три періоди і стануть тим великим хрещенням (хрещення від грецьк. “баптисма” = “повне занурення“), повним зануренням в Дух Христів во Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа (див. Йони, 2-ий розділ).
Прийде час, і Ніневія (символ войовничого матеріалізму) прозріє раніше лукавого релігійного фарисейства, і покається через проповідь пробудженого від сплячки Йони (див. Йони, 3-й розділ).
Прийде час, і ті представники світу, які мають гаряче серце, що не задовольняються лише ковбасними інтересами, а шукають Правду, прагнуть пізнати Істину – прийдуть до Премудрості Божої, і принесуть цінності світу цього до ніг Господніх, як зробила це свого часу цариця Шеви (див. 3 Цар. 10.1).
Прийде час, і сотник зрозуміє, що Єдиним, Хто зможе вилікувати слугу його – є Бог-Слово, Слово Боже, – Той Довготерпеливий і Многомилостивий Лікар, що зціляє усі немочі наші. І, зрозумівши, “наблизиться до Нього”.
Прийде час...
“ПО ЇХНІХ ПЛОДАХ...”
У неділю п’яту по П’ятидесятниці читаємо в храмах Євангеліє від Матвія:
“І як прибув Він [Христос] на той бік до землі Гадаринської, перестріли Його два біснуваті , що вийшли з могильних печер, дуже люті, так що ніхто не міг переходити тією дорогою. ..”
До речі, євангеліст Лука, на відміну від Матвія, змальовує одного біснуватого, який мав в собі “легіон” бісів. Цей факт красномовно свідчить про те, що Біблія в цілому і Євангелія зокрема – книги, насамперед духовно-символічні. Буквальні розбіжності допущені богонатхненними авторами не випадково, а лише для того, аби підкреслити необхідність “крізь букву проникати у внутрішнє”. В духовно-символічному контексті жодних протиріч не існує. Ці два біснуваті – той самий один, який біснується як в духовній, так і в фізичній сферах свого єства.
“... І ось, вони стали кричати, говорячи: «Що Тобі, Сину Божий, до нас? Прийшов Ти сюди передчасно нас мучити?»
А оподаль від них пасся гурт великий свиней. І просилися демони, кажучи: «Коли виженеш нас, то пошли нас у той гурт свиней». А Він відповів їм: «Ідіть». І вийшли вони, і пішли в гурт свиней. І ось кинувся з кручі до моря ввесь гурт, – і потопився в воді.
Пастухи ж повтікали; а коли прибули вони в місто, то про все розповіли, і про біснуватих. І ось усе місто вийшло назустріч Ісусові. Як Його ж угледіли, то стали благати, щоб пішов Собі з їхнього краю!..” ( Євангеліє від М атвія, 8 розділ, 28 вірш – 9 розділ, 1 вірш ).
Духовну символіку історії зустрічі Господа нашого Ісуса Христа з біснуватим ми з вами обов'язково розглянемо згодом. В цій же проповіді я хочу торкнутися дещо іншого аспекту проблеми – питання не біснуватих, а пастирів. Причому не просто пастирів, але пастирів “свиней”...
Звертаючись до вірного учня свого, єпископа в Ефесі Тимофія, святий апостол Павло говорить: “А пресвітери, які добре пильнують діла, хай будуть наділені подвійною честю, а надто ті, хто працює в слові й науці. Бо каже Писання: «Не в’яжи рота волові, що молотить», та: «Вартий працівник своєї нагороди” (див. Перше послання апостола Павла до Тимофія, 5.17–18).
У Першому ж посланні до Коринфян читаємо: “Бо в Законі Мойсеєвім писано: «Не в’яжи рота волові, що молотить». Хіба за волів Бог турбується? Чи говорить Він зовсім для нас?..” (Перше до Коринфян, 9.9–10). Так! Для нас і про нас! І коли ми читаємо про волів, тельців, овець, свиней, ослів, верблюдів, коней, дерева, кущі, траву, хмари, місяць, зорі, землю, море і т.д., – то маємо розуміти, що написано це все для нас і про нас! Бо “усе Писання Богом натхненне”, і “людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно”. Бо “це все в притчах Ісус говорив до людей, і без притчі нічого Він їм не казав...” (див. Друге до Тимофія, 3.16; Перше до Коринфян, 2.14; Від Матвія, 13.34–35).
