Гра престолів - Мартін Джордж (читать книги онлайн полностью без регистрации TXT) 📗
Санса прослизнула до них, мурмочучи вітання, поки пробиралася наперед. Вона упізнала чорношкірого Джалабара Ксого, похмурого пана Арона Сантагара, близнюків-Рожвинів на прізвиська Бобер та Карась… але ніхто з них чомусь не впізнавав її. Або ж якщо і впізнавав, то сахався, як від сірої пошесті. Хворобливий князь Гиліс при її наближенні прикрив обличчя і вдав, що його скрутив напад кашлю. Коли ж смішний п’яненький пан Донтос почав був її вітати, то пан Балон Лебедин прошепотів щось йому на вухо, і той хутко відвернувся.
В палаті бракувало стількох знайомих людей. Де вони поділися? Санса не розуміла. Даремно вона шукала дружні обличчя — жоден не бажав стрічати її погляд своїм. Вона мовби перетворилася на привида — не конче мертвого, але вже й не живого.
Великий маестер Пицель сидів сам за столом ради і, вочевидь, дрімав, зціпивши руки на пишній бороді. Вона побачила, як до палати поспіхом заходить пан Варис, не видаючи ногами жодного звуку. За мить і пан Баеліш з’явився, посміхаючись, крізь високі задні двері. Пробираючись наперед, він дружньо теревенив з паном Балоном та паном Донтосом. В Сансиному животі все перекрутилося від зловісних передчуттів. «Я не повинна боятися», казала вона собі. «Мені немає чого боятися, усе буде добре. Джоф кохає мене. І королева теж мене любить, вона ж сама сказала.»
Загримів голос герольда.
— Вітайте його милість Джофрі з домів Баратеон та Ланістер, Першого тако нареченого, короля андалів, ройнарів та першолюдей, усього Семицарства повелителя! Вітайте ясновельможну матінку його милості, Серсею з дому Ланістер, королеву-намісницю, Світло Заходу, на Державі господарку!
Ввів названих осіб до палати пан Барістан Селмі, сліпучо пишний у білих латах. Пан Арис Дубосерд супроводжував королеву, пан Борос Блаунт крокував біля Джофрі, тож у палаті тепер знаходилися шестеро з Королегвардії — усі Білі Мечі, крім одного лише Хайме Ланістера. Її принц — ні, вже її король! — піднявся сходами Залізного Трону, долаючи відразу по дві сходинки, а мати всілася за столом ради. Джофрі був вдягнений у пишний чорний оксамит з кармазиновими розрізами, блискучу парчову делію з високим коміром, а на голові мав золоту корону, всипану рубінами та чорними діамантами.
Коли Джофрі обернувся і обвів поглядом палату, його очі стрілися з Сансиними. Він всміхнувся, сів на трон і заговорив:
— Обов’язок короля полягає, між іншим, у тому, аби карати зрадливих і віддячувати вірним престолові. Засим, великий маестре Пицелю, наказую вам оголосити привселюдно мою волю.
Пицель підвівся на ноги. Він мав на собі препишну рясу грубезного червоного оксамиту з горностаєвим коміром та блискучими золотими застібками. З вислого рукава, гаптованого звивистими золотими візерунками, він видобув сувій пергамену, розгорнув його і почав читати довгий список імен. Кожній зі згаданих осіб приписувалося від імені короля та ради з’явитися до двору і присягнути на вірність Джофрі. Інакше їх буде оголошено зрадниками, а їхні землі та статки відійдуть престолові.
Сансі перехопило подих, коли вона почула імена. Князь Станіс Баратеон, його вельможна дружина, його дочка. Князь Ренлі Баратеон. Князь Ройс та його сини. Пан Лорас Тирел. Князь Мейс Тирел, його брати, дядьки, сини. Червоний жрець, Торос Мирійський. Князь Берік Дондаріон. Княгиня Ліза Арин та її син, малий князь Роберт. Князь Гостер Таллі, його брат пан Брінден, його син пан Едмур. Князь Язон Малістер. Князь Брис Карон з Дорнійського Порубіж'я. Князь Титос Чорноліс. Князь Вальдер Фрей та його спадкоємець пан Стеврон. Князь Карил Ванс. Князь Джонос Бракен. Княгиня Шелла Вент. Доран Мартел, великий князь дорнійський, та усі його сини. «Як їх багато», думала вона, поки Пицель читав усе нові імена, «щоб розіслати стільки наказів, знадобиться ціла зграя круків».
І ось нарешті дійшло до імен, які Санса найбільше боялася почути. Княгиня Кетлін Старк. Робб Старк. Брандон Старк, Рікон Старк, Ар’я Старк. Санса придушила зойк. Ар’я! Вони хочуть, щоб Ар’я з’явилася перед очі двору та присягнула на вірність… це має означати, що вона втекла на галері й тепер сидить безпечно у Зимосічі…
Великий маестер Пицель згорнув сувоя, запхав його у лівий рукав і видобув іншого пергамена з правого. Тоді прочистив горло і продовжив.
— В місце зрадника Едарда Старка, з волі та бажання його милості, посаду Правиці Короля віднині обіймає Тайвин Ланістер, князь Кастерлі-на-Скелі та Оборонець Заходу, аби голосом короля говорити, на чолі коронного війська супроти ворогів короля стояти, і всіляко на державі владу короля учиняти. Така є воля короля і згода королівської малої ради.
— В місце зрадника Станіса Баратеона, з волі та бажання його милості, в малій раді віднині сідає ясновельможна королівська матінка, королева-намісниця Серсея Ланістер, незмінна та найвірніша його милості опора, аби надалі у мудрому та справедливому правлінні його милості всіляко сприяти і допомагати. Така є воля короля і згода королівської малої ради.
Санса почула, як панство навколо неї зашепотілося, але скоро замовкло. Пицель тим часом продовжував.
— З волі та бажання його милості, вірний слуга престолу Янос Слинт, тисяцький міської варти Король-Берега, віднині отримує титул князя і до нього стародавній стіл Гаренгол з усіма притомними землями та статками, щоб сини його та онуки пишалися сим почесним званням до кінця часів. Також із волі та бажання його милості князь Слинт віднині посідає місце у малій раді, аби в ній надалі урядувати на благо держави. Така є воля короля і згода королівської малої ради.
Санса побачила краєм ока рух: це до палати увійшов Янос Слинт. Цього разу забурмотіли гучніше та сердитіше. Вельможні князі з тисячолітніми родоводами неохоче давали дорогу лисіючому жабоподібному міщанину, який гордовито крокував мимо них. Золота луска, нашита на чорному оксамиті його камізелі, стиха дзвеніла з кожним кроком. З плечей звисала кирея чорно-золотого клітчастого оксамиту. Перед ним чалапали двоє неоковирних хлопчаків — напевне, його сини — ледве тягнучи важкого металевого щита з них самих заввишки. За свій знак новоспечений князь обрав скривавленого списа, золотого на чорному, як ніч, полі. Від його виду Сансиними руками побігли мурашки.
Коли князь Слинт став на своє місце, великий маестер Пицель продовжив.
— Наостанок сповіщаємо, що в часи зрадництва та лиховісся в державі, зважаючи на недавню наглу смерть улюбленого нашого короля Роберта, рада вбачає за свій головний клопіт зберегти і убезпечити життя ясновельможного короля нашого Джофрі…
Він зиркнув на королеву.
Серсея підвелася з місця.
— Пане Барістане Селмі, будьте ласкаві вийти наперед.
Пан Барістан до цього стояв біля підніжжя Залізного Трону нерухомо, як вирізаний з мармуру, але зараз впав на одне коліно та схилив голову.
— Слухаю вашу ясновельможну волю, ваша милосте.
— Підведіться, пане Барістане, — мовила Серсея Ланістер. — Можете зняти шолома.
— Прошу пані? — Старий лицар підвівся і зняв свого високого білого шолома, не тямлячи до пуття, навіщо.
— Ви захищали державу довго та віддано, добрий пане. Усі піддані Семицарства вдячні вам за службу. Але на превеликий жаль, її скінчено. З волі короля та його ради ви маєте скласти з себе цей важкий тягар.
— Цей… тягар? Я, здається, не… Щось я…
Тут заговорив грубим незугарним голосом новоспечений князь Янос Слинт:
— Її милість кажуть, що з вас знято обов’язки Регіментаря Королегвардії.
Високий сивочолий лицар, здавалося, зів’яв, затамувавши подих перед престолом.
— Ваша милосте, — мовив він нарешті, — адже Королегвардія є присяжним братством. Наші обітниці даються на все життя. Одна лише смерть може зняти з Регіментаря його священний обов’язок.
— Чия смерть, пане Барістане? — Королева питала голосом м’яким, наче шовк, але чутно її було на всьому протязі палати. — Ваша чи вашого короля?
— Ви дозволили померти моєму батькові, — кинув Джофрі звинувачення з висоти Залізного Трону.
