Пригоди бравого вояка Швейка - Гашек Ярослав (бесплатные серии книг .TXT) 📗
Швейк виліз на нари і витяг туди фельдкурата.
— Погляньте, пане фельдкурате, я його ось так ухопив і… шелеп униз.
Швейк підняв фельдкурата і опустив його на підлогу. Поки переляканий фельдкурат підводився, Швейк говорив далі:
— Як бачите, пане фельдкурате, вам нічогісінько не сталося. Так і йому, панові Фаустинові, бо це було тільки втричі вище. Цей пан Фаустин, треба вам знати, був п’яний як чіп і забув, що я мешкаю на Опатовицькій вулиці на першому, а не на четвертому поверсі, як рік тому, коли я мешкав на Кршеменцовій вулиці, куди він теж ходив у гості.
Фельдкурат з підлоги перелякано дивився на Швейка, як той, стоячи над ним на нарах, розмахує руками.
Фельдкурат вирішив, що має справу з божевільним, і, заникуючись, промовив:
— Так, любий сину, це навіть менш ніж утричі. — Він поволі посунувся назад до дверей і почав у них гатити щосили й так страшно волати, що йому зараз же відчинили.
Швейк крізь загратоване вікно бачив, як фельдкурат швиденько йде через подвір’я в супроводі варти й схвильовано розмахує руками.
«Тепер його напевно відведуть до божевільні», — подумав Швейк. Він сплигнув з нар і, походжаючи солдатським кроком, заспівав:
За кілька хвилин генералові Фінку доповіли, що прийшов фельдкурат.
У генерала знову зібралося багато гостей, головну роль там грали приємні дами, вино і лікери.
Офіцери, що засідали в польовому суді, були тут у повному складі, не було лише того рядового піхотинця, який уранці всім запалював сигарети.
Фельдкурат вплив до компанії, як мара. Він був блідий, схвильований і тримався з гідністю людини, свято переконаної, що її незаслужено набили по фізіономії.
Генерал Фінк, що останнім часом дуже фамільярно ставився до фельдкурата, затяг його до себе на канапу і п’яненьким голосом спитав:
— Що з тобою, моя духовна розрадо? А одна з веселих дам кинула в фельдкурата сигареткою «Мемфіс».
— Пийте, духовна розрадо, — запропонував генерал Фінк, наливаючи фельдкуратові вина до великого зеленого келиха. Той не випив одразу, і тому генерал почав його власноручно поїти, і коли б фельдкурат не ковтав на все горло, був би обляпав його всього вином.
Лише тепер почалися розпитування, як поводився засуджений під час церемонії духовного напучування. Фельдкурат підвівся й сказав трагічним голосом:
— Збожеволів.
— Це, очевидно, мусила бути неабияка духовна потіха, — засміявся генерал. І все товариство почало страшенно реготати, а обидві дами заходилися знову кидати у фельдкурата сигаретами.
На кінці стола у фотелі куняв майор, який уже трохи перебрав. Він раптом очуняв, швидко налив у дві склянки якогось лікеру, проклав собі через крісло дорогу до фельдкурата і примусив ошелешеного божого слугу випити з ним на брудершафт. Потім знову гепнувся на своє місце і куняв далі.
Лікер, випитий на брудершафт, кинув фельдкурата в тенета диявола, який простягав до нього свої обійми з усіх пляшок на столі, з поглядів та усмішок веселих дам, що, сидячи навпроти нього, поклали ноги на стіл, так що з мережив виглядав сам Вельзевул.
До останньої хвилини фельдкурат був певен, що йдеться про спасіння його душі і що він мученик.
Цю думку він не забув висловити двом генеральським денщикам, які його перенесли до сусіднього покою на канапу.
— Якщо ви з чистою і неупередженою думкою пригадаєте собі, скільки прославлених страдників, які пожертвували собою за віру й приєднані до мучеників, — перед вашими очима відкриється хоч і смутне, але достойне видовище. На мені ви бачите, як людина підноситься понад усі страждання, коли в її серці живе правда і чеснота і вони озброюють її на боротьбу за славну перемогу над найстрашнішими муками.
Божого слугу обернули обличчям до стіни, і він зараз же заснув.
Сон його був неспокійний.
Йому снилося, ніби вдень він виконує функцію фельдкурата, а ввечері — швейцара готелю замість Фаустина, якого Швейк скинув з четвертого поверху.
З усіх боків на нього скаржилися генералові, бо замість блондинки він привів клієнтові брюнетку, а замість розведеної інтелігентної пані приставив комусь неосвічену вдову.
Він прокинувся вранці спітнілий, як миша, шлунок у нього розладнався, а з голови не виходила думка, що моравський плебан порівняно з ним ангел.
3. ШВЕЙК ЗНОВ У СВОЇЙ МАРШОВІЙ РОТІ
Майор, який учора зранку на Швейковому процесі виконував обов’язки аудитора, був той самий майор, що ввечері в генерала пив з фельдкуратом на брудершафт і куняв.
Жодна душа не бачила, коли і як майор уночі вийшов з дому генерала. Всі були в такому стані, що ніхто не помітив його відсутності. Генерал навіть не міг уторопати, хто взагалі що говорить. Майора в товаристві небуло вже понад дві години, але генерал, незважаючи на це, підкручував вуса і, придуркувато всміхаючись, вигукував: «Ви це добре сказали, пане майоре!»
Вранці майора ніде не змогли знайти. Його шинеля висіла в передпокої, шабля теж, не було тільки офіцерського кашкета. Всі думали, що, можливо, він заснув десь у клозеті. Оглянули всі клозети, але майора ніде не знайшли. Замість нього у вбиральні на другому поверсі наткнулись на поручника з генеральського товариства. Він спав навколішки, поклавши голову на унітаз, так, як його здолав сон, коли він блював.
А майор зник, як камінь у воду.
Та коли б хто заглянув у загратоване вікно камери, де був замкнений Швейк, він побачив би, що під Швейковою російською шинелею на одних нарах сплять двоє. І з-під шинелі стирчать дві пари чобіт. Чоботи з острогами належали майорові, а без острогів — Швейкові. Обидва лежали, притулившись один до одного, як двоє кошенят. Швейкова лапа лежала під майоровою головою, а майор обіймав Швейка за стан і тулився до нього, як цуценя до сучки.
В цьому не було ніякої загадковості, просто пан майор усвідомив свої обов’язки.
Вам, певно, не раз траплялося з кимось сидіти й пити цілу ніч, аж до других півнів. І раптом ваш співрозмовник ухопиться за голову, підстрибне та як закричить не своїм голосом: «Боже! Та я ж мав бути о восьмій годині на службі!» Це і є так званий напад почуття обов’язків. Він з’являється у людини внаслідок розщеплення докорів сумління. Коли людина відчує такий шляхетний напад, то ніщо не відверне її від святого переконання, що вона мусить цю ж мить надолужити згаяне по службі. Ці люди і є ті примари без капелюхів, яких швейцари в установах ловлять по коридорах і кладуть у своєму барлозі на диван, щоб вони проспалися.
Такий напад мав тієї ночі й майор. Коли він прокинувся у фотелі, йому раптом спало на думку негайно допитати Швейка. Цей напад службового обов’язку виник так раптово та швидко і був здійснений так поквапливо й рішуче, що взагалі ніхто не помітив зникнення пана майора.
Зате тим дужче відчули присутність майора у вартівні військової буцегарні. Він влетів туди, як бомба. Вартовий фельдфебель спав біля столу, а навколо дрімали солдати в різних позах. Майор у кашкеті набакир так розкричався, що ті, хто позіхав, не встигли й рота закрити, обличчя їхні перекривилися, і на майора розпачливо і кумедно дивилися вже не солдати, а юрба ошкірених мавп.
Майор молотив кулаками об стіл і горлав на фельдфебеля:
— Ви недоумкуватий тип! Я вже вам тисячу разів говорив, що ваші люди — це смердюча свиняча банда. — Звернувшись до наляканих солдатів, він вигукнув: — Солдати! З ваших очей пре дурість, навіть коли ви спите, а коли прокидаєтесь, то у вас, драбуги, такі міни, немовби кожний зжер вагон динаміту.
Потім майор завів довгу і багатослівну проповідь про обов’язки всіх вояків у вартівні й закінчив вимогою, щоб йому негайно відчинили камеру, де сидить Швейк, бо він, мовляв, хоче ще раз допитати злочинця.
