Історія України-Руси. Том 2 - Грушевський Михайло Сергійович (книги онлайн читать бесплатно .txt) 📗
По всякій правдоподібности, сї землї уважали ся дальшою приналежністю галицького „Понизя”, що згадуєть ся кілька разів у XIII в. і прикладаєть ся до середнього Поднїстровя. В залежність від Галичини вони прийшли правдоподібно самі собою, як res nullius в княжих відносинах, наслїдком територіальної близькости й кольонїзаційних звязків з галицьким Понизєм: як бачимо з прикладу тих галицьких риболовів і як само собою воно мусить розуміти ся, кольонїзація сюди йшла з Галичини. Але залежности сеї не можна перецїнювати — хто міг пильнувати сеї залежности в далекім, слабо залюдненім краю, на половецькім пограничу?
Таким чином перейшли ми цїлий простір від Подоня до Подунавя, слїдячи останки руської людности. Поруч осїлої констатували ми й неосїлу, прихожу, воєнно-промислову. Окрім тих льокальних звісток про неї, які ми навели вже, маємо ще загальні звістки, загальну катеґорію степової неосїлої людности — се т. зв. Бродники, від бродити — блукати, лазити, personae vagabundae. Звістки про них дуже бідні. В свійських джерелах стрічаємо їх тільки двічи, і то самі короткі згадки. В чужих джерелах згадують ся вони трохи частїйше, але звістки про них і тут не богатші; всї вони йдуть з XII і XIII в. (найдавнїйша з 1147 p. 69). Їх національність не підлягає сумнїву: із звістки 1223 p. бачимо, що вони були християне (цїлують хрест руським князям), а їх вожд зветь ся Плоскиня — імя, очевидно, руське 70). З сим можна порівняти згадку у Никити Хонїята про участь в болгарській боротьбі за свободу, 1180-х р., „відважних „o? ?? Bo??????, галузи Тавроскитів” (Русинів), що по всякій правдоподібности означає тихже Бродників 71), а то тим більше, що для сеї звістки Хонїата маємо паралєльну звістку Гр. Акрополїта з пізнїйшої боротьби Болгарів, на початку XIII в., коли їм помагають „руські збігцї” 72).
В першій звістцї, яку маємо, Бродники виступають разом з Половцями: вкупі з ними приходять вони в поміч Сьвятославу Ольговичу в його боротьбі з Ізяславом київським 73). Разом з Половцями виступають вони і в угорських джерелах, або в звістках, зачерпнених з угорських відомостей, з 1-ої пол. XIII в.: тут Cumani et Brodnici, або навіть Cumania et Brodinia terra все виступають поруч себе; але се часом може означати і саму тільки територіальну близькість. Під час першого монґольського нападу на Половцїв Бродники стали по сторонї Монґолів: в битві на Калцї вони були з Монґолами, тим часом як по сторонї Половцїв стояли руські князї; на присягу Плоскинї, воєводи Бродників, піддав ся Мстислав київський, і лїтописне оповіданнє клене Плоскиню проклятим ,, окаянним”, бо він не додержав присяги і передав тих князїв Татарам, а сї їх забили 74).
Але се одинокий раз, який ми знаємо, що Бродники прийшли до конфлїкту з Русинами. В половецьких нападах на Русь нїколи не чуємо про Бродників, і се при їх сусїдстві і всякій иньшій близькости з Половцями факт важний: він натякає, що почутє своєї одноплеменности з Русию завсїди жило у сих степових Русинів. В 1223 р. вони дуже легко могли опинити ся під гнетом обставин: коли Монґоли впали в степи з спеціальною метою — знищити Половцїв, а иньших намовляли лишити тих Половцїв їх долї й не вязати ся з ними, — найпростїйшим рахунком для Бродників було лишити Половцїв і стати по сторонї Монґолів. Тодї дуже тяжко було вгадати, що як раз руські князї встрянуть у сю справу, ратуючи Половцїв; а коли дїйсно до сього прийшло, Бродники могли бути о стільки вже анґажовані своїм союзом з Монґолами, що не могли з сеї справи вилабудати ся. Плоскиня свій некоректний вчинок, за який клене його лїтописне оповіданнє, правдоподібно вчинив з біди, не маючи спроможности противити ся жаданню Монґолів.
В сїм епізодї Бродники виступають виразно на Подоню — тільки там могли вони стати союзниками Монґолів. Угорські звістки знов вказують на їх на заходї: угорський король 1254 р. вичисляє їх між сусїдами Угорщини. Сю згадку потверджує звістка Хонїята, де теж вони, мабуть, виступають в дунайських краях, і то в часах перед приходом Монґолів; зрештою їм, як союзникам Монґолів, і не було причини тїкати від них на захід, зміняти місце свого пробутку. Зводячи до купи сї звістки, мусимо прийти до виводу, що іменем Бродників означала ся руська кочовнича людність на всїм просторі степів від Подоня до Подунавя. Число її не повинно було бути мале: мусимо так думати з огляду на популярність сього імени у ріжних народів, своїх і чужих.
Примітки
1) Див. т. І гл. 3.
2) Тамже, c. 203 і далї
3) Про руську людність в степах в XI-XIII в. писано не багато; див. особливо у Голубовского ПеченЂга гл. IV дещо у Ламанского Славяне въ M. Азіи с. 40 і далї, Срезневского Русское населеніе степей и южнаго поморья въ XI-XIV в. — ИзвЂстія II отд. петерб. академіи т. VIII (1859), Аристова О землЂ Половецкой (ИзвЂстія НЂжинскаго института, 1877).
4) Див. т. I с. 72-4.
5) Порівнюючи наведені в текстї ріжні форми сього імени з VIII до XIV в., бачимо, що перший склад То, Ть належить до початкового імени. Було се може таки Ті (тому Ть в руській формі). Елєнїзуючи сю назву, зроблено з сього першого складу член (article) (?? M??????) і потім, як член, відкинено, і так вийша скорочена форма M??????, Matreca, або з переставленнєм M??????. Руське закінченнє нь з'явило ся, видко, при рутенїзації імени, се мабуть форма приналежности (adj. possesivum) — Тмуторокань, себто город, див. Слово о Полку Ігоревім IX: поискати града Тьмутороканя (і тут і в лїтописи се Слово masculini generis). Склади торо з'явили ся наслїдком повноголоса на місце тра. Відповідно до того початкову форму можна б собі (завсїди гіпотетично тільки) уявляти як Тіметрака або Тіметраха.
Цїкаво, що Житиє Теодосия зве Тмуторокань островом Тмутороканським (л. 9); дїйсно, ся місцевість давнїйше була островом.
6) Розд. IX.
7) Проф. Мілєр здогадувавсь (Осет. этюды III c. 104), що їх останками можуть бути сучасні турецькі Балкари в долинї р. Черека.
8) Найбільше виразний натяк — се що Ярополк підчас походу на Дін вивіз звідти собі „ясьскаго князя дщерь” — Іпат. c. 204. Про сю яську кольонїзацію див. Осетинскіе этюды III c. 67-8, Кулаковскій Христіанство у Аланъ — Визант. врем. 1898, І і його ж статя про Алянів у клясичних і середновічних письменників в XIII т.Чтеній київ. геогр. тов., Ламанского замЂтка объ Ясахъ-Аланахъ — Труды XI арх. съЂзда т. II.
9) Див. згадки про Хозар в Іпат. c. 103, 143; Хозари, згадані в останнїм текстї, мусїли сидїти в самій Тмуторокани.
10) XI. 2. 10.
11) Recueil de voyages IV c. 215.
12) Recueil de voyages V c. 395.
13) Напись, вирізана ва марморяній плитї, така: „въ лЂто. s. ?” 5 s ini. ?. глЂбъ князь мЂрилъ мо(ре) по леду в тьмутороканА до кърчева ^Т ж. / д. Саж(енъ). Плиту сю знайдено на Таманськім півострові і вона викликала в своїм часї загальний інтерес, як палєоґрафічна памятка, і маленьку лїтературу: Оленинъ Письмо къ графу А. И. Мусину-Пушкину о камнЂ Тмутороканскомъ, Спб., 1806; Спасскій — ИзслЂдованіе тмутараканскаго камня съ русскою надписью — Отеч. записки т. XXXVI, П. Кеппенъ НЂчто о тмутараканскомъ камнЂ — Записки и Труды общ. ист. (москов.), 1830.
До сього каменя, поки що одинокої певної руської памятки з Тмутороканя, пробовано долучити ще дві: монету з іменем Михаіла (думають на Олега, що мав християнське імя Михаіла) і могилу, датовану монетами імп. Василя і Константина: див. Іловайского НЂсколько соображеній о памятникахъ Тмутараканской Руси и Тмутараканскомъ балванЂ — в II т. його Сочиненій, про печатку Ратибора низше. Огляд археольоґічних памяток Тмутороканської околицї — Герца Археологическая топографія Таманскаго полуострова, нове вид. 1899 (праця писана 1870 p. i не повна як на тепер).
14) Житіе Теодосія л. 9.
