Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Паолини Кристофер (читать книги онлайн без txt) 📗
Рунон сиділа схрестивши руки й похиливши голову на груди. Її очі були майже заплющені:
— Тепер скажи про ширину леза… Зрештою, широке чи вузьке — воно все одно не зламається.
— Та я б хотів, щоб воно було біля гарди трішки ширше, ніж у Зарока.
— Навіщо?
— По-моєму, так воно матиме кращий вигляд.
Рунон засміялася:
— Вигляд виглядом, та от чи кращий буде меч у бою?
Трохи збентежений Ерагон мовчки засовався на лаві.
— Ніколи не прохай мене змінити зброю тільки заради того, щоб покращити її вигляд, — уже серйозно продовжила Рунон. — Зброя — це інструмент, і він гарний тоді, коли з нього є якась користь. Меч, який не годиться для битви, як на мене, просто гидкий навіть тоді, коли він має чудову форму або прикрашений найдорожчими коштовностями й найскладнішими візерунками… — Ельфійка міцно стулила губи: — Одне слово, тобі потрібен меч, придатний для бою і на відкритій місцині, і у вузьких тунелях під Фартхен Дуром… Меч на всі випадки, середньої довжини, з довгим руків'ям…
— Мені потрібен меч, щоб убити ним Галбаторікса, — рішуче сказав Ерагон.
Рунон кивнула:
— А це означає, що він мусить бути добре захищений від магії… — Жінка знову зіперла підборіддя на груди. — За останню сотню років обладунки стали значно кращими, отже кінчик меча має бути вужчим, ніж я колись робила. Тоді він легше проникатиме крізь щитки й кольчугу, а ще — у проміжки між різними деталями. Гм… — Рунон витягла з мішечка на боці вузлуватий шмат мотузки й почала знімати мірки з рук та кистей Ерагона. Після цього вона взяла якусь металеву коцюбу й кинула її Вершникові. Той спіймав її однією рукою, здивовано зиркнувши на ельфійку.
— А ходи-но зі мною, — сказала вона. — Я хочу подивитись, як ти рухаєшся з мечем.
Ерагон мовчки звівся на ноги, вийшов з-під даху кузні й показав Рунон кілька прийомів, яких навчив його Бром.
— Чекай, чекай, — мовила ельфійка, — я так нічого не збагну.
Вона взяла в руки іншу коцюбу, постукала нею об камінь. А потім її обличчя набуло суворого вигляду:
— Я нападаю, Убивце Тіні!
І в ту ж таки мить важка коцюба Рунон просвистіла в повітрі. Ельфійка завдала Вершникові доволі сильного удару. Той відскочив убік і легко відбив напад. Кілька хвилин вони бились коцюбами, немов мечами, і хоч Рунон уже давно не вправлялася зі зброєю, вона була гідним супротивником. Зрештою, уже невдовзі вони змушені були зупинитись, бо м'який метал їхніх «мечів» погнувся так, що ті стали схожі на скрючені тисові гілляки.
Тоді Рунон забрала Ерагонову коцюбу й кинула її на купу зламаних інструментів.
— Ну що ж, — сказала ельфійка, коли вони знову повернулись до кузні, — здається, тепер я знаю, якої форми повинен бути твій меч.
— Але як же ти його зробиш?
В очах у Рунон заграли веселі бісики.
— А я його й не робитиму. Ти сам зробиш собі меч, Убивце Тіні.
Ерагон витріщився на неї.
— Я? — скрикнув він. — Але ж я ніколи в житті не був учнем коваля чи зброяра. Я не маю навичок навіть для того, щоб викувати якого нещасного ножа, годного різати чагарник!
Бісики в очах Рунон заграли ще дужче:
— І все-таки ти сам викуєш собі цей меч.
— Але як? Ти що, стоятимеш поруч і будеш давати мені поради, як я маю бити по металу?
— Ні, — сказала Рунон. — Я просто буду спрямовувати твої дії розумом, так, щоб твої руки зробили те, на що мої не здатні. Я розумію, що це далеко не найкращий спосіб, але не можу вигадати нічого ліпшого, щоб і викувати меч, і водночас не порушити своєї клятви.
Ерагон спохмурнів:
— Але ж якщо ти рухатимеш моїми руками замість мене, то це те саме, що ти робиш меч сама…
На цей раз спохмурніла вже Рунон.
— Убивце Тіні, — різким голосом сказала вона. — Ти хочеш мати цей меч чи ні?
— Звісно, хочу…
— А коли так, то не діймай мене своїми порадами… Я вважаю, що кувати твоїми руками не є порушенням клятви. Якби я вважала якось інакше, то нізащо на світі не стала б цього робити… І якщо ти не хочеш повернутися до варденів з порожніми руками, то будь такий ласкавий: не говори мені нічого про цю клятву.
— Гаразд, Рунон-ельдо, — тихо відповів Ерагон.
Тоді вони пішли до плавильні, і Рунон попросила Сапфіру видобути все ще гарячу застиглу масу металу з дна цегляного лотка.
— Розбий його, будь ласка, на шматки завбільшки з кулак, — сказала Рунон і відійшла на безпечну відстань.
Сапфіра миттю підняла передню лапу й щосили вдарила по хвилястому сяйву яскравого металу. Від цього удару земля аж здригнулась, і білий метал розлетівся на кілька шматків. Після цього дракон іще тричі бив по металу.
Нарешті все було зроблено так, як хотіла Рунон. Тоді ельфійка зібрала гострі уламки металу у свій фартух і понесла їх до низенького столу біля своєї кузні. Там вона, придивляючись до кольору металу, розсортувала його на купки різної твердості.
— Так, — нарешті сказала вона. — Одні шматки надто тверді, а інші надто м'які. Мені доведеться ще раз їх нагрівати. А поки що будемо працювати з тими шматками, які вже придатні для меча. На його краї піде твердіший метал, — вона торкнулася купи шматків, які мали діамантові сяючі грані, — краще взяти гострий край… А середину меча треба робити з трохи м'якшого металу, — вона показала на купу шматків, які були сіріші й не такі яскраві. — Це для того, щоб меч ліпше згинався й тримав удари. Але перед тим, як лити метал у форму, треба ще трохи попрацювати, щоб позбавитись рештки домішок.
«А як це зробити?» — спитала Сапфіра.
— Зараз побачиш, — Рунон підійшла до одної з підпірок даху над кузнею, притулилась до неї спиною й заплющила очі. Її обличчя було спокійне й стримане. — Ти готовий, Убивце Тіні?
— Готовий, — сказав Ерагон попри те, що відчував у всьому своєму тілі якусь незручність.
Коли Вершникова свідомість зустрілася зі свідомістю Рунон, перше, що він помітив, були низькі акорди, які йшли луною над темним і заплутаним пейзажем думок ельфійки. Ці акорди звучали повільно й обережно, поєднуючись у дивну й неспокійну мелодію, яка лоскотала йому нерви. Що воно мало означати, Ерагон не розумів, але ця мелодія примусила Вершника подумати, чи правильно він зробив, дозволивши ельфійці контролювати своє тіло. Та потім він подумав про Сапфіру, яка спокійно сиділа собі поруч із кузнею і дивилась на нього, і його збентеження враз ущухло. Вершник прибрав останній захист власної свідомості.
І ось наче жмут вологої шерсті ковзнув йому по шкірі — Рунон оповила Ерагонів розум своїм, увійшовши в найпотаємніші ділянки його єства.
Вершник здригнувся від цього контакту, але грубуватий голос Рунон уже лунав йому всередині:
«Розслабся, Убивце Тіні… все буде добре».
«Так, Рунон-ельдо».
Рунон почала піднімати йому руки, рухати ногами, повертати голову, то сяк, то так випробовуючи можливості Вершникового тіла. Ерагонові було вкрай незвично відчувати, що його голова й кінцівки рухаються без його наказу. Та ще дивніше стало тоді, коли очі почали бігати сюди-туди, наче жили своїм власним життям. Відчуття безпорадності готове було ось-ось перерости в паніку. А коли Рунон повела Вершника вперед і його ноги стукнулись об край кузні, йому здалося, що він упаде. Тоді Ерагон сяк-так опанував своє тіло й схопився за ріг ковадла, щоб устояти на ногах.
«Не заважай мені, — скрикнула Рунон. — Бо, якщо під час роботи твої нерви не витримають, ти можеш завдати собі непоправної шкоди».
«Те саме можеш зробити й ти, якщо не будеш трохи обачнішою», — відповів Ерагон.
«Потерпи, будь ласка, Убивце Тіні. До того як настане темрява, я буду вже вправно орудувати твоїм тілом».
Отож, доки вони чекали, коли останнє світло зникне з оксамитового неба, Рунон підготувала в кузні все необхідне для роботи й спробувала, як тіло Ерагона володіє різними інструментами. Тепер вона орудувала ним куди ліпше, ніж на початку. Щоправда, одного разу, намагаючись узяти молот, вона таки вдарила кінчиками Вершникових пальців об стільницю. Від болю в Ерагона аж сльози набігли на очі. «Вибач, — сказала Рунон. — Твої руки довші, ніж у мене». За кілька хвилин уже можна було починати роботу. «А знаєш, Убивце Тіні, — не втрималась ельфійка, — тобі дуже пощастило, що ти маєш спритність і силу ельфа, інакше ми б ніколи в житті не зуміли закінчити роботу сьогодні вночі».
