Енн із Зелених Дахів - Монтгомери Люси Мод (читать полностью книгу без регистрации .TXT) 📗
Коли Марілла рушила додому, Енн вигулькнула з духмяних садових сутінків з букетом білих нарцисів у руках.
— Гарно я попросила пробачення, правда? — гордо спитала вона, йдучи стежиною побіч Марілли. — Я подумала: коли вже мушу це зробити, то зроблю як годиться.
— Ти все зробила як годиться, правильно, — відповіла Марілла. Її тривожило власне бажання зареготати, пригадуючи цю сцену. Було в неї також неприємне відчуття, що за такі ретельні перепросини Енн треба насварити — але їй-бо, це ж смішно! Тож вона заспокоїла сумління, мовивши дуже суворо:
— Надіюся, більше ти не матимеш підстав для таких перепрошень. І сподіваюся, Енн, що тепер ти не даватимеш волі своїм почуттям.
— Це було б не так важко, якби люди не глузували з моєї зовнішності, — зітхнула Енн. — Через інше я не серджуся, але я так утомилася від того, що всі кепкують з моїх кіс, — аж відразу закипаю. А ви думаєте, вони й справді стануть гарного каштанового кольору, коли я виросту?
— Енн, ти забагато думаєш про свою зовнішність. Боюся, ти дуже марнославна дівчинка.
— Хіба я можу бути марнославною, коли знаю, що я бридка? — заперечила Енн. — Я люблю все гарне й ненавиджу дивитися в дзеркало й бачити там зовсім, зовсім негарне. Я дуже сумую тоді: як завжди, коли бачу щось потворне. Мені його шкода, бо в ньому немає краси.
— Красять людину добрі діла, а з лиця води не пити, — процитувала Марілла.
— Мені вже казали таке, але я в це не вірю, — скептично зауважила Енн, нюхаючи нарциси. — А правда, ці квіти такі запашні! І як гарно, що пані Лінд мені їх подарувала. Я більше зовсім не гніваюся на неї. Коли ти перепрошуєш і тобі пробачають — це дуже хороше, приємне відчуття, правда? І правда, сьогодні зорі такі яскраві? А якби ви могли жити на зірці, то яку б собі вибрали? Я — оту велику, ясну й дуже гарну, що онде понад темним пагорбом.
— Енн, прикуси язика, — відповіла Марілла, добряче виснажена спробою встежити за летом її думок.
І доки вони звернули на стежину, що вела до Зелених Дахів, Енн не промовила ні слова. Назустріч їм повіяв грайливий вітерець, насичений пряним ароматом зарошеної молодої папороті. Віддалік у темряві блимав поміж дерев веселий вогник із кухні в Зелених Дахах. Раптом Енн притулилася до Марілли; її рука прослизнула в зашкарублу долоню літньої жінки.
— Гарно повертатися додому й знати, що це твій дім, — сказала вона. — Я вже полюбила Зелені Дахи, а досі жодного місця у світі не любила, ніде не почувалася вдома. О, Марілло, я така щаслива! Зараз я могла б молитися, і мені б це зовсім не було важко.
Тепле приємне відчуття сповнило серце Марілли, коли її руки торкнулася худенька ручка дівчинки — можливо, то було відчуття материнства, якого їй не довелося спізнати. Воно, таке незвичне й солодке, збентежило її, тож Марілла поквапилася втихомирити свою душу, заходившись напучувати дівчинку.
— Енн, якщо ти будеш чемна й хороша, то завжди будеш щаслива. А проказувати молитву й не має бути важко.
— Проказувати молитву — це не те саме, що молитися, — задумливо відповіла Енн. — Але я уявлю собі, ніби я вітер, що віє отам і розгойдує гілля дерев. А потім, коли дерева набриднуть, уявлю, що легенько погладжую папороть, а тоді полечу в сад пані Лінд і розтанцюю всі квіти, а тоді гайну понад конюшиновим полем, а тоді пролечу над Озером Осяйних Вод і здійму на його поверхні мерехтливі хвильки. О, у вітрі так багато простору для уяви! Тож я більше не буду говорити, Марілло.
— І дякувати Богу за це, — з помітним полегшенням зітхнула Марілла.
Розділ 11
ВРАЖЕННЯ ЕНН ВІД НЕДІЛЬНОЇ ШКОЛИ
— То як, вони тобі подобаються? — спитала Марілла.
Стоячи посеред своєї кімнатки, Енн зосереджено роздивлялася три нові сукні, розкладені на ліжку. Одна була бавовняна, тютюнового колюру; тканина була така практична, що Марілла не встояла перед спокусою купити її в мандрівного торгівця торік улітку, друга — із чорно-білого картатого сатину, який вона придбала взимку на розпродажі, а третя — гидотно-блакитна, із цупкого ситцю, що Марілла запопала тиждень тому в Кармоді, у галантерейній крамниці.
Вона сама їх пошила; усі три сукні були однаковісінькі — прямі спідниці, прямі ліфи й такі самі прямі рукави, та ще й усе це неймовірно вузьке.
— Я уявлятиму, що вони мені подобаються, — стримано відповіла Енн.
— Мені не треба, щоб ти уявляла, — образилася Марілла. — Я бачу, що тобі сукні не подобаються. Але чому? Вони нові, охайні й чисті.
— Так.
— Ну, то чим вони тобі не до вподоби?
— Вони… вони негарні, — неохоче зізналася Енн.
— Негарні! — пирхнула Марілла. — Авжеж, я не переймалася тим, щоб шити тобі гарні сукні! Енн, я не маю наміру тішити твоє марнославство, так і затям. Це — добрі, скромні й практичні сукні, без мережив чи інших яких витребеньок, і їх ти носитимеш до кінця літа. Коричневу й блакитну вбиратимеш до школи, як почнеться навчання. Оцю сатинову — до церкви та недільної школи. І постарайся їх ніде не дерти й не бруднити. Я думаю, тобі слід подякувати за те, що маєш новий одяг замість того вбогого, у якому ти приїхала, і який тобі вже замалий.
— Я вам дуже вдячна, — запротестувала Енн. — Але була б набагато вдячніша, якби ви пошили хоч одну з пишними рукавами. Вони зараз дуже-дуже модні. А мене охопив би такий трепет, якби я мала сукню з пишними рукавами!
— Якось уже перебудеш без трепету. Я не маю зайвої тканини на твої пишні рукави. Крім того, вигляд у них просто смішний. Мені більше до вподоби прості й невибагливі.
— Краще я буду смішною разом з усіма, ніж єдиною в простому й невибагливому платті, — наполягала засмучена Енн.
— Аякже! Тепер повісь сукні гарненько до шафи, а тоді сядь і вивчи урок для недільної школи. Пан Белл надіслав тобі підручник на цю чверть. До недільної школи підеш завтра, — і Марілла обурено зникла за дверима.
Енн у відчаї заламала руки й ще раз глянула на сукні.
— А я так надіялася, що хоч одна буде біла і з пишними рукавами, — журливо прошепотіла вона. — Я молилася про таку сукню, але не дуже сподівалася, що матиму її. Навряд чи в Господа є час на сукню для малої сироти. Я так і знала, що зрештою все буде залежати від Марілли. Але, на щастя, я можу уявити, що одна з них — білосніжна, муслінова, і спереду в неї таке гарне мереживо, а на рукавах по три буфи.
Наступного ранку передчуття мігрені не дозволило Маріллі повести Енн до недільної школи.
— Енн, зайди й попроси пані Лінд: хай відведе тебе до потрібного класу, — наказала вона. — Поводься як слід. Після недільної школи залишися на проповідь, і нехай пані Лінд покаже тобі нашу лаву. Ось маєш цент на пожертвування. У церкві людей не розглядай і на лаві не крутися. Коли повернешся, розповіси мені, про що було казання.
Енн рушила до недільної школи, вбрана в картату чорно-білу сатинову сукню, яка, хоч і довжину мала благопристойну, та й тісною не могла називатися, усе ж підкреслювала кожен кутик і вигин її худенької фігурки. Новенький матроський капелюшок — невеличкий, плаский і дуже скромний — своєю простотою вельми розчарував дівчинку, що тайкома уявляла собі стрічки й квіти. Втім, квіти з’явилися на капелюшку раніше, ніж Енн дійшла до головної вулиці: зауваживши на півдорозі буйний золотавий розсип жовтців, що слухняно гойдалися під вітром, і пишні шипшинові кущі, вона негайно й щедро прикрасила себе важким вінком. Хай там що подумали би про це інші — Енн була задоволена результатом і, бадьоро простуючи далі, високо несла руду голову в рожево-жовтій короні.
Вдома в пані Лінд з’ясувалося, що поважна добродійка вже пішла.
Нітрохи цим не знічена, Енн продовжила свій шлях до церкви сама. Там на подвір’ї вже скупчилася зграйка дівчат у святкових білих, рожевих і блакитних сукнях: усі вони зацікавлено витріщилися на новеньку, що допіру з’явилася поміж них із такою чудернацькою прикрасою на голові. Ейвонлійські дівчата вже чули різні дивні історії про Енн: пані Лінд розповідала, яка жахлива в неї вдача, а Джеррі Бут, наймит із Зелених Дахів, казав, що вона постійно розмовляє сама із собою чи з деревами й квітами, як божевільна. Тож поглядаючи в її бік, дівчата перешіптувалися, прикриваючись книжками. Ніхто не звернувся до неї із дружньою розмовою ні на подвір’ї, ні згодом, коли, проспівавши гімн і проказавши молитву разом з усіма, Енн увійшла до класу панни Роджерсон.
