Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Разное » Тема для медитації - Кононович Леонід (читать книги онлайн полностью без регистрации txt) 📗

Тема для медитації - Кононович Леонід (читать книги онлайн полностью без регистрации txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Тема для медитації - Кононович Леонід (читать книги онлайн полностью без регистрации txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Так... так, бабуню!

— А я ж тебе пожаліла, суку партійну... усеї ж правди й не сказала! — Баба відступилася й простягла руку. — Так знай же ж: через два годи ти умреш од раку, і смерть твоя буде така, що й ворогові не побажаєш!

—Ну, а зі мною, що станеться? — насмішкувато поспиталися із заднього ряду, і я втямив, що обізвався фізрук.

— А тебе, гицлю, задавить машина... як на висолопеді будеш їхати! — Баба подивилася на вчителів. — Ви думаєте, що смерть приходить раз у сто год, еге? Що жити будете довго й щасливо? Ні, люде... вона у кожного стоїть за плечима, — і треба жить так, щоб гріха не було!

Вчителі понуро мовчали.

— Ну... хто ще тут хоче знати, коли умре?

— А чого... — іронічно сказав завуч, і голос його раптом затремтів. — Заворожи нам, бабо, послухаємо!

— Ти умреш через сім год... прямо в класі! А ти, — баба глянула на вчительку початкових класів, яка радила показати мене психіятрові, — на той год весною вийдеш заміж... чоловік буде пити і п’яний зарубає тебе сокирою!

Багрій смикнувся й підняв голову.

— А я... а я?! — безтямно поспитався він.

Баба обернулася до нього, і її очі зблиснули, мов дві жарини.

— А ти, убійнику, довго житимеш... та перед смертю живцем згниєш, утямив?

— ... хто навів чекістів на його слід?

Багрій коротко реготнув.

— Та на хріна воно тобі, товаряко? Хто не навів, то добре зробив... він же ж людей убивав, ти що!

— Яких людей?

— Тих, що за совєцьку власть стояли, колгоспний рух очолювали... комуністів!

— А хіба комуністи — це люди? — тихо поспитався Юр.

— Він товариша Білошкурського зарізав... уповноваженого райкому! Ех, який це був чоловік... — Багрій зітхнув. — Та що тобі розказувати... Простий був, людяний... а веселун! Шутками завжди сипав, прибаутками... Завжди з собою коров’ячу машкару возив. Ото як ідемо, бувало, хліб трусити, то він у сінях її надіне та тільки через поріг — і як зареве: «Му-у! му-у! Ваша мама прішла, молочка прінєсла!»

— Справді, веселун! — буркнув Юр.

— А той Петлюра й перестрів його в чистому полі! Товариш додому їхав, натомився... а він його зсадив із коня, поставив на коліна — та й каже: «їж партійний білет!»

— Звідки це відомо? — з цікавістю поспитав Юр.

Багрій сплюнув набік.

— Люди йшли з буряків, то бачили! Отак поздівався твій дід із чоловіка... Ще й потім зерна мертвому в горлянку напхав!

— До-обре зробив!..

— А що ж тут доброго... ти, товаряко? В товариша четверо дітей сиротами зосталися... один другого менші!

Юр зціпив щелепи.

— А в тих людей, котрих товариш прирік на голод у тридцять третьому, дітей не було? Пам’ятаєте, як вони у колгоспних яслах умирали весною? По п’ятеро, по десятеро душ за день — і їсти просили до самісінької смерти?!

— А ти що, на власні очі це бачив?! — крикнув Багрій, і шия його почервоніла. — Бачив, кажи?!

— Усіх вас треба було вбивати!.. Вішати треба було, розстрілювати... щоб і сліду не лишилося од вашої фашистської партії!

Старий зазіпав, хапаючи повітря.

— А, то ти вбить мене прийшов? На... вбивай, душогубе! — Він підсмикнув холоші, і Юр побачив жахливо роздуті ноги, з котрих текла сукровиця. — Я й так у бога смерти прошу кожнісінький день... до половини вже згнив, бачиш?!

— Та на хріна ти кому потрібен, старий собако! — втомлено сказав Юр. — Сам...

... лежало перед ним пологими сірими хвилями. Він крокував через поле, шурхаючи носаками своїх черевиків у ламкому почорнілому стерновищі; улоговина помалу переростала в схил, який закінчувався розмитим нерівним гребенем, і видно було, як там, попереду, гостро й чітко вирізняється на тлі вечірнього неба кущ сріблясто-сірого полину. Юр збавив ходу; все доокруж принишкло, як буває тільки перед заходом сонця, й лише його кроки тяжко й гучно шелепали в цьому безгомінні, осяяному кривавими відкидами овиду; аж ось він піднявся на узвишшя й, утомлено сівши на землю, обхопив руками коліна.

Хмари геть розійшлися, й під високим чистим вечірнім небом напрочуд ясно видніли білі квадратики хат, гребля і руде глинисько біля неї, а ще далі, за селом, — довгі стяги перелісків і дороги, що немов би закам’яніли серед чорних піль. Хвилини текли й текли, а він сидів, не рухаючись із місця, й дедалі більше почував, як у самісінькій глибині єства починає ворушитися невиразний подив. Його свідомість знову немов би розкололася: одна половина фіксувала цей круговид у найменших його деталях, а друга — відмовлялася вірити, що він таки нарешті повернувся додому і тепер бачить оце село, розкидане по обидва боки широчезної долини, і навіть дивиться на нього з того узвишшя, де завжди колись зупинявся, повертаючись зі школи. Він став дошукуватися причини цього відчуття і зненацька уторопав: увесь оцей світ із його небом, полями і долиною видавався містичним, а значить, несправжнім, неначе б його намалювала якась могутня рука, — врешті він сам був часткою цього світу й, оскільки та ж таки потуга наділила його здатністю мислити, то він усе не міг збагнути, яка ж його роль у цій світобудові і чому лінія його життя, склавшись у певний, суворо визначений згори малюнок, має обірватися отут, у цих краях, де він колись народився. Юр провів рукою по чолу; в сей мент щось неначе зрушилося в ньому — і він мовби уздрів себе крізь товщу літ, і задихнувся од тої повноти життя, що переповнювала колись його істоту, й до самісінької глибини душі вразило його, настільки гостро й екстатично сприймалося тоді оце небо, і вечір, і вся оця земля...

ГЛОСАРІЙ

Вечір червоний упав на покоси,
впав у яруги розлогі.
Сонце розхристане бродить і босе,
порох здійма на дорогах.
Звивисті балки, провалля та схили
мріють в багрянці води...
Чом же мені так несказанно милий
Тікич, спокійний завжди?
Ген у вечірніх потоках проміння
згадка бринить не одна.
З тихих глибин і старого каміння
вічність ізнов вирина...

Баба казала: коли починалося село, в нім жили одні козаки. Король подарував їм цю землю, щоб вони перекрили шлях татарським чамбулам, які переправлялися через Тікич. Аж за сто років у селі з’явилися ляхи, які принесли із собою панщину. І тоді знайшовся такий чоловік, який прозивався Залізняком, — він підняв людей і вирізав ляхів та уніятів у Жашкові, Лисянці, Черкасах та Умані. Отут, на цім полі, військо Залізняка зустріло конфедератів, які спалили сусіднє село, знищивши там геть усеньку людність...

Степ реве, гримлять пістолі,
шабельні удари —
гайдамаки на роздоллі
здибали гусарів.
Ой же ж дзвонять гострі шаблі
ще й земля куриться!
Гей не ’дного кров шляхтича
може тут пролиться.
Гей не ’дин орел козацький
в сиру землю ляже.
А тим часом Україна
«Бийте ляха!» — каже.

Надвечір загнали гайдамаки ляхів у глинисько і виполонили їх до однісінької душі. Кажуть, крови того дня пролилося стільки, що вода в Тікичі на десять верстов була червоною.

Добре бились гайдамаки,
шаблями кресали, —
ще до вечора поляки
трупом полягали!
Котить Тікич мутні хвилі,
мутні та криваві.
У воді тіла безсилі,
гайдамацька слава.
Не вода — лиш кров багряна
ляська протікає!
Будуть знати воріженьки,
як Вкраїну краять.
Перейти на страницу:

Кононович Леонід читать все книги автора по порядку

Кононович Леонід - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Тема для медитації отзывы

Отзывы читателей о книге Тема для медитації, автор: Кононович Леонід. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*