Я, Паштєт і Армія - Скрябин Кузьма (полные книги txt) 📗
У нашій неврології, наперекір назві, нарешті стало тихо. Ми вийшли з обісраного Гавріличом спа-салону та пішли шукати якогось узбека, щоб він розмінував територію. Мені необхідна була чистота, бо трьом йолопам, які вже появлялися у нашій історії з шариками в роті, саме я мав сьогодні вночі допомагати перемістити ті шари з рота в інше місце. І Колокольчікова не можна було викреслювати з експедиції. Хоч сьогодні він і втратив залишки поваги, але залишився головним «шаровим» експертом, натомість, для мене це мала бути перша операція. Тобто, я виступав у ролі хірурга, а стукач Вітя — в ролі підручника з хірургії.
Рома поніс в душову під пахою заспаного прибиральника, а ми з Паштєтом пішли за йолопами та Колокольчиком. Через пару хвилин ми всі стояли перед кам’яним столом, розставляючи на ньому необхідні для операції інструменти. Доступу до скальпелів я не мав, тому ми збиралися використати для розрізу головної чоловічої шкірки звичайний хлібний ніж, якому плоскогубцями відламали кінець, і він був подібний на велику розплюснуту викрутку. Паштєт автоматично став моїм асистентом. Йолопи раптом засумнівалися в потребі операції. Вітя взявся їх переконувати:
— Ти чьо-о-о, у тя вапшє с тьолкамі тєпєрь жир будєт!
Йолопи по-дурному скалилися та з перестрахом косили оком на мої приготування. Тим часом Колокольчик пішов у палату і приніс фляшку з-під солодкої води Буратіно, наповнену якоюсь їдкою субстанцією. Він хапанув першим і передав естафету далі, мовляв, для внутрішнього наркозу. Ми з Паштєтом і Мордуховичем також обезболились. Вітя сказав, що цей самогон гнав його дідо. Якщо так, то дідо працював на аміачному заводі. Очі виїдало, в рот ніби бухнули міліцейським балончиком — ідеальний стан для операції. Я сподівався, що пацієнти почувалися так само.
Першим ми підвели до стола дебіла Єрьому. Він зняв свої армейські трухани, які переживали вже десяту реінкарнацію, та обережно виклав на стіл свій біндик. Паштєт, натягнув шкірку, наспівуючи на ходу придуманий хіп-хоповий куплет:
Колокольчик досвідченим оком експерта оцінив ситуацію і намітив зеленкою місце надрізу. В моїх очах давно пливли плями від прийнятої на груди сивухи, і маленька зелена плямка зливалася із тим калейдоскопом. Я вирішив не відтягувати, пацієнта не попереджати, й рубанув ножем, висікаючи іскри з гранітного столика. Єрьома так і залишився стояти, закривши очі та відвернувши голову в інший бік. Колокольчик взяв малу єрмолку в руки, покрутив і сказав:
— Шари давай!
Єрмолич виплюнув шаріки собі в руку та подав Віті. Той запхав їх кудись у червоне місиво у своїй руці та замотав бинтом. Таким чином ми прооперували ще двох, і допили залишки наркозу. Хлопці-долбойобці були відправлені в палати, а Колокольчіков підвів підсумок операції:
— Адніх зашарашилі. Пайду к Нельке схожу, может тоже зашарашу.
Мене здивувала досконала методика використання слова «зашарашу» — в двох абсолютно різних значеннях. При чому точність дії, передана цим дієсловом, просто поражала. Адже коренем тут був шар, який ми і заганяли цим нещасним, ну та й Бог з ними.
Нелька. Ця медсестра із терапії, мала офігенні ноги, але все те, що вище — не піддавалося описанню без застосування важких медичних діагнозів. Титул Міс Дисгармонія шукав її по світі, і ніяк не міг віднайти маленький будиночок на березі Волги. Колокольчик зазирав до неї виключно тоді, коли перебував у фазі гострого розфокусу. Сьогодні був Нелькин день. Вона ніби відчувала наближення свята, тож перед роботою вилила на себе всі залишки парфумів, які тільки знайшла вдома. (Кажуть, з того часу ворони в цьому районі більше не літають низько над землею). Колокольчик витягнув з тумбочки остатки дідової гидоти, яка мала невдовзі виступити в ролі афродизіяку, та почалапав, високо піднімаючи ноги, ніби на них були лижі, в бік КПП.
Містер Паштєт зайшов у столовку та відкрив холодильник, в якому йому залишали порцію другого, якщо він не встигав пообідати, малюючи свої партійні лозунги. Сьогодні це було картопляне пюре й котлетка з ложечкою салату та кісточкою масла. Він обережно загорнув усе це діло в газету і також вийшов у ніч — в сторону клубу. Там, за сценою він обладнав собі кімнатку, зробивши стіни із половинок тенісного стола. І коли хтось з офіцерів хотів на чергуванні пограти у пінг-понг, Паштєт мусів розбирати свою хату, клянучи китайців за їхній безмозгий винахід.
У «квартирі» Паштєта було два види речей — художні й для душі. На художніх зупинятися не варто, а для душі в нього були чашки Петрі, які він викрадав з лабораторії, разом з посіяними в них бактеріями з чиїхось аналізів, а також велика термошафа, де він любовно виношував все нові й нові штами різноманітних пліснявих грибів. Дію тих грибів він з успіхом і не без задоволення тестував на собі.
Цього вечора Паштєт, він же Доктор Біологічних Наук Сергій Павлов, помістив тарілку із своїм другим у термошафу, набрав на реостаті ідеальну для життєдіяльності цієї зарази температуру, і, наспівуючи на ходу видуманий текст, звернувся калачиком на столі біля керамічної стіни термошафи:
Хіп-хоп опуси Паштєта могли прикрасити хіба поличку «Позор русского хіп-хопа», але в порівнянні з тим, що стоїть там нині, думаю, він би зі своєю брєдятіною був у топі хіт-парадів.
Закінчився день, я ліг у своє ліжко-батут, а кольорові кола продовжували плавати навіть перед закритими очима. Мордухович серед ночі упав з ліжка, і навіть не проснувся. Наркоз Віті Колокольчікова після того всього вписали в анали радянської хірургії.
…Зранку нас розбудив крик беззмінного днєвального Нєфьодова. Він стояв на тумбочці протягом останнього тижня за те, що з’їв п’ять таблеток паркопана, які мали служити Гавріличу за заспокійливе. Людина, яка не страждала важкими розладами нервової системи, від такої дози просто впадала в летаргічний сон, але з мультиками. Нєфьодов пробалдів дві доби, попустило його тиждень тому, тепер він вдало припаркувався біля тумбочки. ББ ніколи не оприлюднював ЧП у відділенні й боровся з ними своїми власними силами. От, і цього разу він сказав:
— Нєфрітов, ти у мєня умрьош на тумбочкє.
Схоже, Нєфьодов був не проти. Тумбочку в неврології можна було б порівняти хіба що з інформаційною стійкою в аеропорту Дубаї — там постійно був двіж, мінялися люди й картини життя. Нєфьодов із простого разгільдяя-наркомана за тиждень перетворився у носія цінної інформації, таку собі наворочену бабцю-комп’ютер, яка сидить під під’їздом і відає всім, що діється навколо. Так і цього ранку, зайшовши у відділення, ББ одразу наказав:
— Нєфрітов, докладивай проісшествія.
— Гаврілич насрал в душе!
— Жалко, што нє в ванной, — парирував Борісич. — Што єщьо?
— Обнаружена кровь на століке в душе, — голосом Лєвітана, якому прищемили яйце, продовжував інформувати Нєфрітов.
— Тоже Гаврілич насрал? — без тіні сумніву спробував уточнити ББ.
— Нєізвєсно, товаріщ майор.
— Нє називай мєня майором, Нєфрітов.
— Я Нєфьодов, товаріщ майор.
— Ти — Нєфрітов, — Борісич махнув рукою, показавши цим жестом, що не бажає більше слухати новини, бо вони не особливо відрізнялися від вчорашніх. За ББ, кульгаючи на одну ногу, зайшла Спіца. Її совині очі були вилуплені так сильно, що здавалося, Спіца зараз пукне.
— Нєфьодов, пазаві мнє Колокольчікова, — з надією на ранковий оргазм попросила вона. Але містер Нєфьодов не проходив курсу етики в Йєльському універі та не особливо переймався тонкощами стосунків Спіци і Колокольчіка. Тому він просто сказав:
— Он у Нелькі в терапіі, со вчєра єщьо нє прішол.
