Свіччине весілля - Кочерга Иван Антонович (читаемые книги читать онлайн бесплатно txt) 📗
О л ь ш а н с ь к и й
Крамола! Всiх рубайте! А, це ти!
Ц е хи
Не пiддавайсь! Лупцюйте душогубiв!
Ч i п
Де голова князiвська?
Нападає на Ольшанського зi своєю лавою, але в цю мить Козека вражає його мечем у голову.
К о з е к а
На ж тобi!
Чiи падає.
О л ь ш а н с ь к и й
Ще голови князiвської хотiв!
П р i с я
Василечку! Мiй любий! Боже ж мiй!
Не дивиться...
(Цiлує його й ревно плаче).
О л ь ш а н е ь к и й
А, будете тепер!
Ремiсникiв переможено. Свiчку та ще кiлькох пов'язано.
О л ь ш а не ь к и й
Ведiть його!
М е л а н к а
Iване! Рiдний мiй!
(Метнулася до нього, але падає, зомлiвши).
С в i ч к а
Меласю! Рiдна!
Силкується вирватись, кiлька жовнiрiв його стримують.
О л ьш а н с ь к и й
Не пускай! Держи!
Держiть його, крамольника, свавiльця!
Мечi до горла!
С в i ч к а
Браття дорогi!
Благаю, бережiть мою єдину!
Дiвчата, Капуста i кiлька майстрiв обережно вiдносять Меланку в глибину хати.
О л ь ш а н с ь к и й
Рушай до замку! Буде вам похмiлля.
(Витирає кров з обличчя).
Ну, майстре Свiчко! Ну й гарячий мед
У тебе на весiллi...
С в i ч к а
Постривай!
Ще не скiнчилось Свiччине весiлля!
В с i
(хмуро й, урочисто).
Ще не скiнчилось Свiччине весiлля!
Завiса.
ДIЯ ЧЕТВЕРТА
Воєводин палац. Вечiр.
І
Воєвода, Ольшанський i кiлька рицарiв за кубками при свiчах.
(Спiвають).
За вiкнами буря бушує,
I хвилi вирують вночi,
А в замку красуня гаптує
Кошулю при свiтлi свiчi.
Гаптує i думкою лине
На море, де всi кораблi,
Де милий далеко десь плине,
До рiдної править землi.
I раптом вiкно затремтiло,
I вiтер свiчку задув...
А дiвчина враз зрозумiла,
Що милий її утонув...
Ольшанський злiсно стукав кулаком об стiл.
О л ь ш а н с ь к и й
Хiба пiсень немає веселiших,
Що й за вином сумної завели!
В о є в о д а
Якраз по цiй погодi, що реве
Та скиглить пiд вiкном, неначе жiнка.
Та й по твоїх пригодах. Знать, тебе
Не дуже частували на весiллi.
О л ь ш а н с ь к и й
Ще не скiнчилось Свiччине весiлля!
Ще молода в коморi не була.
В о є в о д а
Дивись! Дурниць не здумай наробить.
Вже й так менi цю кашу заварили,
Що попече всi губи, мабуть, нам.
О л ь ш а н с ь к и й
Яка нудьга... Хоч би прийшов Кезгайло,
Подратували б дурня хоч цього...
II
Увiходить Кезгайло в киреї.
О л ь ш а н с ь к и й
А, ось i вiн. Ну, що? Як там, Кезгайле,
Ще кожум'яки в замок не iдуть?
К е з г а й л о
Ну й хвища надворi, нехай їй бiс!
Сiче, плює в обличчя, з нiг валить...
А темно, як в тюрмi... Коли ж i випить,
Як не в таку погоду, сто чортiв.
О л ь ш а н с ь к и й
Тепер в тюрмi не темно, мiй Кезгайле,
Бо Свiчка там.
Р и ц а р i
Ха-ха! I справдi Свiчка
Тепер в тюрмi! Недовго тiльки їй
Зосталося горiти, клятiй Свiчцi!
К е з г а й л о
Завчасно ви глузуєте, панове,
Дивiться краще, як би свiчка ця
Пожежi нам, бува, не наробила.
По всiх ярах глухе каламуття,
На Кожум'яки й носа хоч не суй,
Хвилюється Подольє, тiльки й жде
Найменшої, щоб спалахнути, iскри.
О л ь ш а н с ь к и й
Ха-ха! Кезгайла, мабуть, скрiзь пече -
Ще з тої ночi, як своїм чханням
Вiн Ольбрахтова джуру сполохнув.
Регiт. Кезгайло зривається i береться за меч.
Х т о с ь
Не знав, куди подiтись джура бiдний,
Так i чкурнув, мов миша, крiзь вiкно.
Регiт.
К е з г а й л о
Я вас навчу, як з мене глузувати,
П'яницi безсоромнi!
Регiт.
В с i
Обiзвавсь!
В о є в о д а
Та ну тебе, Кезгайле, не смiши
Ти хоч людей. Тверезий!
К е з г а й л о
Так. Я п'ю, Але як п'ю, то тiльки...
О л ь ш а н с ь к и й
(закiнчує).
З перцем.
К е з г а й л о
Тьху!
(Сiдає й п'є).
Не хочу з дурнями...
Входить Козека.
К о зе к а
Вельможний пане!
Прийшов купець вiрменський, б'є чолом.
В о є в о д а
Купець вiрменський? А, це, мабуть, той,
В якого ми два вози одiбрали,
Що поламались з крамом на горi.
К о з е к а
Так, пане, вiн.
В о є в о д а
Ну, що ж, нехай увiйде.
Послухаєм, як вiн почне циганить
Та викупу нам всiм пропонувать.
Ко з е к а
То вже й принiс.
В о є в о д а
Ага! Поклич.
К о з е к а
(розчиняє дверi).
Iди!
Увiходить вiрменський купець iз слугою, що держить якийсь сувiй та пакунки. Одразу починає лементувати.
К у п е ц ь
Вельможний, найяснiший воєводо!
Нечуване нещастя! Два вози!
Великi два вози! З верхом обидва!
Камха 1 золототкана! Алтабас!
Мосульський шовк! Алмази! Перли! Ва!
Зламалися на цих горах жахливих.
То їх тепер у мене одняли.
Обидва вози. Та за вiщо ж це?
При чому ж я? Мої хiба це гори?
То ж київськi.
1 Камха - коштовна китайська тканина.
В о є в о д а
Отож-то i воно,
Що київськi. А ти хiба не знав,
Як шахраїв цi гори стережуть?
Вози зламались? А навiщо ж їх
Ти накладав чотири на один?
Щоб не платити мита? То тепер
Не гнiвайся на київський закон:
Коли вози зламались от Почайни
До Золотої брами,- попрощайсь.
К у п е ц ь
Не можу ж я! Це все моє майно!
О, змилуйся, вельможний воєводо!
В о є в о д а
Такий закон.
К у п е ц ь
Я вiдкуплюсь.
Прийми Оцi дари. Найкращий оксамит!
Найкращий шлик 1, гаптований перлом.
(Подає Воєводi якусь шапку).
Камха олександрiйська. А оце
(подає Кезгайловi невеличкий пакуночок, загорнутий в парчу)
Нечувана, дорогоцiнна рiдкощ,
Якої навiть в Краковi нема.
1 Шлик - шапка.
Кезгайло починає розгортати безлiч обгорток: парчеву, шовковi рiзних кольорiв.
В о є в о д а
(в гнiвi кидає шапку й оксамит).
Чи ти здурiв! Та як ти смiв менi
Цей мотлох непристойний принести!
Лиш золотом єдиним можеш ти
Свої вози у мене вiдкупить.
Давай негайно тисячу дукатiв -
Або з очей одразу забирайсь.
К у п е ц ь
Великий боже! Тисячу дукатiв!
Та якби я продав усiх дiтей
I самого себе, то i тодi б
Я тисячi дукатiв не зiбрав!
О, змилуйся, вельможний пане!
Кезгайло нарештi розгорнув усi обгортки й дiстав кришталевий флакон.
К е з г а й л о
(в розпачi).
Перець!
Регiт.
