Роксолана - Загребельный Павел Архипович (книги бесплатно читать без txt) 📗

Султан, мовби відчувши терзання Роксоланиної душі, зворухнувся, намагаючись виказати ласкавість до султанші, повторив слова із свого останнього листа до неї:

— Я цілую повітря довкола тебе, Хуррем!

Молодий поет Баки, пробившись крізь щільну стіну віршописців увінчаних і шанованих, викрикував вітальну касиду на честь Сулеймана:

Проміння сонячне з небес встелило світ шовками, Весну проголосивши, немов свого султана.

Сулейман, ніби змагаючись з пишнослів’ям Баки, промовляв до Роксолани:

— Нарешті з’єднаємося душею, думкою, уявою, волею, серцем, усім, що я покинув свого в тобі і взяв з собою твого, о моя єдина любов!..

Їй хотілося вигукнути: «Ваша любов? Поговоримо про неї. Я вмію любити, і я це довела. А ви?..» Але сказала інше:

— Ваш візир Рустем приготував вам зустріч, мій падишаху. Стамбул хоче показати своєму великому султанові все, що він робить, чим живе під вашою благословенною владою.

Султан не спитав, де Рустем, чому не вийшов його вітати, знов закляк у своїй золотій непорушності, вилиняло став дивитися на безконечні людські потоки, що обтікали зусібіч золоту альтану, зминаючи навіть султанських охоронців, наближаючись до падишаха на відстань небажану й загрозливу.

Рустема ніхто не бачив, ніхто не знав, де він, але в усьому відчувалася його рука, султанський зять невидимо спрямовував усі ці могутні потоки, які йшли десь уздовж акведука Валента, повз мечеті Шах-заде і Баязида, вулицею Яничарів і вулицею Дивану, проходили по Ат-Мейдану і зникали у вузьких спадистих вуличках, що вели до Золотого Рогу. Понад тисячу стамбульських цехів і гільдій ішли повз свого султана, намагаючись показати все, що вони вміють робити, прагнучи перевершити один одного вбранням, вигадкою, чисельністю, зухвалістю. Всі цехи й гільдії ішли пішки або ж їх везли на просторих платформах, де вони розташувалися із своїм знаряддям і з великим галасом виконували свою роботу. Теслі ставили дерев’яні будинки. Будівельники викладали кам’яні стіни. Дроворуби тягли цілі дерева. Пилярі пиляли їх. Малярі розводили вапно й вибілювали собі лиця. Майстри іграшок з Еюба показували тисячі цяцьок для дітей. У їхній процесії безліч бородатих чоловіків були одягнені то як діти, то як няньки. Бородаті діти плакали, вимагаючи іграшок, або ж забавлялися свищиками.

Грецькі кушніри утворили окрему процесію. Вони були одягнені в хутряні шапки, у ведмежі хутра й хутряні штани. Інші вкрилися шкурами левів, леопардів, вовків, мали на головах соболеві ковпаки. Деякі одяглися мов дикуни і мали жахливий; вигляд. Кожного дикуна, закованого в ланцюги, вело по шість-сім .чоловік. Інші зображали дивних істот, у яких замість рук були йоги і навпаки.

Пекарі проходили, випікаючи хліб і кидаючи в натовп невеличкі «перепічки. Вони наготували величезні короваї завбільшки з куполи, мечетей, обсипали їх зверху кунжутовим насінням і солодким кропом. Ці короваї тягли на возах, запряжених буйволами. Б жодній печі не вміщалися такі короваї, і їх пекли десь у великих ямах, викопаних для цієї нагоди. Верх короваїв покривали вугіллям, а з чотирьох боків розводили повільний вогонь.

Усі ці гільдії проходили перед альтаною султана, показуючи ,тисячі хитромудрих винаходів, які незмога описати. За ними йшли їхні шейхи із слугами, що грали турецькі мелодії. Били барабани, мекали зурни, свистіли флейти, дзвеніли сази, вимотував кишки тягучий марш Санжара. Крики і зойки, безконечні потоки одурілого від стиску й жароти люду, лайка погоничів, сморід тварин, коні, воли, буйволи, верблюди, віслюки, мули, бруд, поквап, озвіріння. Вірні яничари і особиста охорона султана насилу справлялися з натовпами, намагаючись не підпускати близько до падишаха цього ошалілого люду, який від палкої любові міг задушити свого повелителя. Роксолана з відразою дивилася на тих, хто щільно оточував їхню альтану, на одурілих від спеки й від пишного вбрання султанських наближених. Обличчя візирів, вельмож, імамів мали на собі неприхований відбиток угодництва перед султаном і звірячості до всіх, хто нижче. Тупа звірячість і собачий блиск покірливості в очах водночас. Як це могло поєднуватися в тих самих людях і ким поєднувалося? Невже все султаном, невже він винен був у всьому довкруж, а не тільки в нещастях пригноблених народів і в її власних нещастях?

Тим часом поміж стамбульських цехів, які ще тільки наближалися десь до Ат-Мейдану, виникли суперечки, кому першим проходити перед султаном. Не міг навести ладу навіть Рустем із своїми людьми, посланці від гільдій пробилися до самого султана, стамбульські м’ясники хотіли йти поперед капітанів Середземного моря, а ті домагалися першого місця для себе. Султан спитав Роксолану, як би вирішила вона.

— Не надавайте переваги м’ясникам, ваша величність, — сказала вона. — Пускайте першим будь-кого, тільки не м’ясників.

Султан милостиво змахнув рукою в бік посланців од моряків, промовивши поважно:

— Справді, вони постачають столиці харчі, і їхній покровитель — Нух. Це поважна гільдія людей, які борються проти невірних і обізнані з багатьма науками.

Капітани каравел, галеонів і інших суден, давши потрійний салют коло палацового мису, де висадився перед тим сам Сулейман, витягли на берег сотні маленьких суден і човнів, вигукуючи: «Ая Мола!» Хлопчики, одягнені в золото, слугували хазяїнам суден і розносили напої. Музиканти грали зусібіч. Щогли й весла були прикрашені перлами й коштовностями. Паруси зробили з дорогої тканини й гаптованого мусліну. А на верху кожної щогли сиділо двоє хлопчиків, які насвистували мелодії Сілістрії, Наблизившись до султанської альтани, капітани зустріли кілька кораблів «невірних» і вступили з ними в бій. Від пострілів гармат дим заволікав небо й усе довкола. Нарешті мусульмани перемогли. Вони вдерлися на кораблі «невірних», захопили здобич — прекрасних франкських хлопчиків — і повели їх від бородатих гяурів, яких закували в ланцюги. Тоді спустили прапори з хрестами на суднах «невірних» і потягли захоплені кораблі за кормою своїх власних.

Мехмед Соколлу, великий візир шах-заде Селіма, голосно, щоб почув його султан, вигукнув:

— Могуття великого падишаха таке, що ми можемо всі свої кораблі робити з золота й діамантів, а паруси на них — з парчі й атласу!

Великий візир Ахмед-паша недобрим оком позирнув на свого колишнього товариша, осудливо заворушилися вельможі, невдо-волені цим вискочкою і водночас заздрячи його нахабству. Зате султан милостиво кивнув винахідливому Соколлу і знов відтрутив м’ясників, які просилися пройти перед ним, надавши перевагу купцям з Єгиту, що показали в своїй процесії золото й коштовні камені, чорних рабів і чорне дерево, слонову кістку й дивні плоди, провели велетенських слонів у дорогих попонах, везли в дерев’яній клітці двох страхітливих бегемотів, тягли довжелезні шкури, зідрані з крокодилів.

Нарешті опинилися на Ат-Мейдані м’ясники. Вони пройшли поперед різників і дрібних єврейських торговців м’ясом. М’ясни-ки-касаби майже всі були яничарами. На платформах, які тягнули воли, вибудувані були крамниці, прикрашені квітами, повні туш жирних овець. Касаби пофарбували м’ясо шафраном і позолотили роги. Вони рубали м’ясо величезними ножаками, важили на терезах жовтого кольору, вигукували: «Візьміть одну окку за одну аспру! Це прекрасне м’ясо!»

За м’ясниками йшли ті, що виготовляють солодощі. Вони прикрасили свої крамнички, встановлені на ношах, безліччю таких речей, від самого погляду на які текла слина не тільки у малечі, а й у дорослих. Вони обкурювали роззяв ароматом амбри й показували цілі дерева, зроблені з цукру, з солодощами, які прикрашали гілля. Слідом ішли султанські хельведжі й шербетчі, а за ними їхні підмайстри, виграючи на зурнах і сазах.

Люд ішов і йшов, процесії обтікали султанську альтану, як звировані води, десь поза натовпами, в надрах велетенського міста, вже займалися пожежі, зчинялися сутички, розгорялися бунти. Вперше за тисячу літ свого існування великий город зрушений був з місця, вийшов з берегів, мов свавільна весняна ріка, погрожував затопити все довкола. І де могла знайтися сила, що вгамувала б його розклекотані води?