Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги бесплатно .txt) 📗
Взагалі лист, держаний в дуже загальних тонах, був повний напруженої льояльности і в самих рішучих виразах запевняв Потоцкого в бажанню козацького гетьмана виконати Білоцерківську умову й віддячитися Ричипосполитій за замиреннє. Я думаю, що він мусів зробити користне вражіннє на Потоцкого, тим більше що факти йшли в парі з словами козацького гетьмана. Він дійсно енерґійно працював над заспокоєннєм “плєбса” (се далі побачимо досить яскраво). Татар на українській землі дійсно не було, і походу на Волощину не було видно: чутки про се були фальшиві, як виявилось. Се з усею рішучістю потверджував окремим листом Виговський, що взяв тут на себе ролю польського щирого повірника, і ще якийсь анонімний польський конфідент, що з свого боку давав катеґоричні свідчення в сій справі. Орда пішла до своїх кочовищ; з Тавани писали її провідники до Хмельницького закликаючи до спільного походу на Черкесів або на Дунай-просили десять тисяч козаків, але не добилися нічого. Татарське військо сильно потерпіло від мору, і певно вже по козацькій стороні не піде. Бей очаківський, що прислав свого післанця до Хмельницького з заявами приязни, дістав від нього не дуже чемну відправу: “Єсть у нас свій пан і король”. “На Волощину були замисли, але побоялись іти: гетьман не велів”.
Примітки
1) Про се довідуємося з листу Потоцкого до короля, з 14 жовтня (у Міхаловского, с. 645, з датою 4 жовтня, правильнішу дату дає копія в теках Нарушевича-№ 145 с. 329), з відповіди Хмельницького Потоцкому 9 жовтня (у Міхал.646 і копії в ркл. Осс. 2286 с.306, инша в Теках Нарушевича №145 с. 349 з помиленою датою 9 листопада, доповняє текст Міхаловского деякими цінними варіянтами), і з оповідання Освєнціма під місяцем жовтнем с. 376-7.
2) Равіта-Ґавроньский мило парафразує се оповіданнє: “Ціла та громада (родина Хмельницького) впала як на жир до Корсуня на славу... Всього було-хоч брести... Так виглядала українська біда, так бідував під час найлютішої війни руський хлоп, що про утиск і біду його розписувано так широко... Весело святкували, щасливо викрутившися з берестецької засідки і набирали сил до нової війни-до котрої завсіди був охочий Хмельницький-привидця й розбійник найстарший, як його називає Єрлич, православний Русин. Вигулявшися в Корсуні, на Різдво поїхав до Чигрина” (с. 190).
Останнє теж невірно: в Чигрині Хмельницький був уже в 20-х днях жовтня, як видно з наведених вище листів Кисіля.
3) Лист писаний з польського табору після повороту-Staroz. Polskie с. 353.
4) Здається, се не той лист господаря без дати, що у Міхал. ч. 243: судячи з того що пише Потоцкий 14 листопада, в тім листі господаря, що він посилав королеві, мусіли бути инші вісти.
5) В листі Хмельницького присланого з Маховским (дата: Корсунь 9 жовтня) читаємо: “Тепер посилаємо лист до тої своєвільної купи, аби розійшлась, а якби не розійшлась-казав я її громити як своєвільників”. Се виглядає як безпосередня відповідь на тільки що отриману звістку, мабуть в листі Потоцкого, що він післав наздогін за Маховским.
6) “Пан воєвода київський і зручно і пильно ходить коло затримання покою. Листи його, котрі посилаю, покажуть в. милости також і то, чого він просить за сі, такі значні й коштовні праці свої. Поручаю його ласці в м. і гаряче прошу, аби його чесність (virtus) і заслуги були відзначені-чи тим пустим Богуславом, чи чим небудь иншим” — в Архиві ЮЗР. III. IV с. 626 се місце подекуди попсоване, справляю з копії в Осол. № 2286 л. 210 (iako dextre tak i pracowicie й т. и.).
7) Як я вже згадав вище, ми маємо його лист з 9 листопада в двох варіянтах: оден надрукований у Міхал. с. 646, і подібна копія з невеликими відмінами в Осол. 2286; другий, ширший в теках Нарушевича. Але, як побачимо нижче, мусів бути ще инший лист Хмельницького, судячи з листу Потоцкого 14 листопаду.
8) Се слівце zrazu пропущене в тексті Міхаловского, а єсть в копії Осолін.
9) Лист Андрія Потоцкого у Міхал. с. 647 і оповіданнє Освєнціма с. 376.
10) В тексті Міхаловского помилка: dobrodzieja IKM, замість: dobr IKM як у Нарушевича.
11) В звіснім нам листі Хмельницького з 9 жовтня сього нема, значить Маховский привіз ще инший, писаний перед приходом другого листу Потоцкого. Потоцкий пише: "Він устно подав до моєї відомости, і се певно, що до нього прийшов в поміч нуреддін-султан з усею кримською силою; правда, в листі він заявляє, що так тут орду розправив, що вона землі в. к. милости шкодити не буде; але той неприятель не звик даремно робити походів і вертатись до дому”. З контексту виходили, що се Хмельницький, а не Маховский сказав про орду, і се стоїть в явній суперечности з пізнішими запевненнями Хмельницкого, що орди не було на Україні. Але коли навіть се “устне” оповіданнє прикласти до Маховского, то таки у Потоцкого виходить, що Хмельницький писав йому щось про орду на Україні. Чи Потоцкий щось помішав, чи Хмельницький дійсно говорив инакше в Корсуні, а пізніше вирікався в листах своїх?
12) В друкованім тексті се місце скорочене, в копії Нарушевича повніш.
13) Теки Наруш.-у Міхалов. коротше.
14) Сю поміту має копія в збірнику Краківської Академії № 1056 л. 35.
15) В копії Міхаловского, с. 644, сих слів бракує зовсім, у Коховского (с. 298) quoquam, “мало з чим”, в копії Академії-з половиною, що неправдоподібно.
16) “Пішла чутка по устах польських, що Іслам-ґерай брата свого з сорокома тисяч. людей в жовтні до Польщі Хмельницькому післав, але скоро виявилось, що се вигадка, хоч не бракувало й копії ханського листу, котру я й маю у себе”-с. 92.
17) Лист писаний 13 жовтня, в день повороту Маховского-Міхал. с. 647.
18) Міхал. с. 644, для контролі вживаю згаданої копії Наруш. 145 с. 329 (з несвижського архиву).
19) Памятники изд. Кіев. Коміссіею, I-II c. 605.
20) Я так думаю з огляду на чутки, що ходили в тім часі по Польщі й заховались для нас у Ґоліньского. Він пише, що Татари прийшли до Хмельницького після замирення, і Хмельницький “показував їм дорогу до Волох”, аби помститися над господарем: сплюндрувати його землю за те що не хотів дати доньки за його сина Тимошка. “Але Татари, не можучи витерпіти без добичи, з'єдналися з гультяйством козацьким, не принятим до реєстру, змовилися вдарити на наших і окружити. Хмельницький довідавшися дав знати пп. гетьманам, що Татари з гультяями хочуть ударити на військо, се напевно,-нехай будуть обережні, бо сам він не може тут нічого зробити ані їх стримати. І так татарське військо вдарило на коронне військо, але застало його готовим, завдяки пп. гетьманам. Вийшла битва, і як оповідали згідно- наших загинула тисяча, а Татар з гультяйством, що замішалося між Татар,- згинуло сила, так що мало їx уйшло. Хмельницький виправдувався, що в тім не винен, бо то було без його дозволу і наказу. Потім Татари з України усунулись” (с. 537). В Theatrum Europaeum зареєстровані такі звістки, зачерпнені очевидно з ріжних джерел:
Після підписання Білоцерківського трактату прийшли до козацького табору в великім числі Татари; Хмельницький відправив їx з нагородою до дому. Татари були тим незадоволені, попустошили козацькі оселі і взявши велику добичу пішли. Але Хмельницький післав за ними сина з 10 тис. козаків і той їx погромив і відобрав добичу (с. 84).
Стало відомо напевно, що богато тисяч нереєстрованих козаків (очев. випищиків) і збунтованих селян вийшло на татарську границю, тому що вони були незадоволені з угоди і хотіли з чужою поміччю далі вести війну з Поляками, поки не добються того що козаки стануть реєстровими а селяне будуть проголошені свобідними (с. 85).
21) Про сю цидулу Потоцкого говорить очевидно Виговський (Памятники II с. 604): він показував її Хмельницькому і намовляв його згодитись на ухвалену польським штабом лінію Паволоч-Саврань: доводив йому, що се для безпечности самої старшини буде добре (очевидно супроти небезпеки козацького або народнього повстання), і Хмельницький, мовляв, на се погодився. Одначе в своїм листі тільки подякував за щирість виявлену тою цидулою, але про лінію Паволоч-Саврань не згадав, і очевидно-в дійсности її не приняв.
