Перше Правило Чарівника - Гудкайнд Террі (читать книги полные .txt) 📗
Річард сидів нерухомо.
— Сподіваюся, пані Денна, що завтра він уб'є мене, і я більше ніколи не побачу, як тебе мучать.
В її очах грали відблиски полум'я.
— Я творила з тобою таке, чого не творила ще ні з ким, і ось ти — перший, хто пошкодував мене, перший, хто захотів вгамувати мій біль. — Вона сіла на ліжку і взяла миску. — Тут ще дещо залишилося. Я змащу твої рани там, де Констанція торкалася тебе без моєї згоди.
Денна змастила йому плечі, груди, живіт. Очі їх зустрілися. Її рука завмерла. Повисло мовчання. Денна нахилилася і ніжно поцілувала його, потім відсторонилася, обняла однією рукою і поцілувала ще раз.
Вона опустилася на ліжко, взяла його руку і обома руками притиснула її до своїх грудей.
— Іди до мене, коханий. Я хочу тебе прямо зараз.
Річард кивнув і потягнувся за ейджілом. Денна торкнулася його зап'ястя.
— Сьогодні я хочу тебе без ейджа. Покажи мені, будь ласка, як це буває без болю.
Вона обняла його і ніжно притягнула до себе.
43
Вранці Денна повідомила, що сьогодні занять не буде:
— Магістр Рал, — пояснила вона, — надав нам честь, виявивши бажання особисто поговорити з тобою. Він чекає нас після другї посвяти. А поки, любий, прогуляємося трохи по Палацу.
Коли відлунали останні слова посвяти, вони піднялися з колін і попрямували до виходу.
— Ти сьогодні на рідкість добре виглядаєш, сестра Денна! — Пролунав ззаду голос Констанції. Денна обернулася, обдарувавши колишню подругу презирливим поглядом. На Річарда накотилася хвиля гніву і огиди: він не міг пробачити Констанції зради по відношенню до Денни. Намагаючись стримати почуття, яке охопило його, Річард спрямував погляд на косу Денни.
— До мене дійшли чутки, що сьогодні у тебе відбудеться зустріч з Магістром Ралом, — сказала Констанція. — Це велика честь, прийми мої вітання. Якщо не підеш після цього до праотців, ми будемо бачитися частіше. Наодинці. Як тільки Магістр Рал розбереться з тобою, ти повністю перейдеш в моє підпорядкування.
— Думаю, пані Констанція, рік твого обрання був особливо важким для Морд-Сіт, — зухвало відпарирував Річард. — Це єдине розумне пояснення, яке приходить мені в голову. Своїми, м'яко кажучи, невидатними розумовими здібностями ти ганьбиш всіх своїх сестер. Лише безнадійна дурепа змогла б принести в жертву власним дрібним амбіціям багаторічну дружбу. Тим більше, якщо друг так багато для тебе зробив. Ти не тільки негідна називатися Морд-Сіт, ти не варта навіть цілувати ейдж пані Денни!
Констанція зблідла від обурення. У Річарда на обличчі грала спокійна впевнена посмішка.
— Тобі залишається тільки сподіватися, що магістр Рал відправить мене до праотців. Інакше ти дорого заплатиш за те зло, яке наважилася заподіяти пані Денні. Якщо я залишуся в живих, пані Констанція, клянусь, я вб'ю тебе.
Констанція в паралічі пожирала Річарда очима. Нарешті їй вдалося струсити заціпеніння. Затиснувши в руці ейдж, Констанція кинулась на кривдника, але Денна виявилася спритнішою. В одну мить її ейдж виявився біля горла зрадниці. Констанція відсахнулася, похитнулася і повільно осіла на мармурову підлогу, задихаючись і спльовуючи згустки крові.
Денна відсторонено подивилася на неї, гидливо відвернулася і, не вимовивши ані слова, швидко рушила геть, потягнувши за собою Річарда. Він поспішив наздогнати її і пішов поруч.
— Спробуй вгадати, у що обійдеться тобі ця зухвалість. Скільки годин ти заробив? — Не обертаючись, запитала Денна.
— Пані Денна, — посміхнувшись, відповів Річард, — якщо на світі і існує хоча б одна Морд-Сіт, здатна вирвати крик у мертвого, так це ти. Тільки ти.
— І все ж? Якщо ти залишишся в живих після бесіди з Магістром Ралом, скільки годин тобі належить розплачуватися за ці кілька секунд?
— Пані Денна, всіх днів і годин мого життя, скільки б їх не залишилося, не вистачить, щоб сповна сплатити випробуване мною задоволення. Повір, я ні про що не шкодую.
Губи Морд-Сіт торкнула ледь помітна посмішка. Не повертаючи голови, вона кинула через плече:
— Рада це чути. — Потім вона додала, подивившись краєм ока на супутника: — І все ж, я не в змозі зрозуміти тебе. Одного разу ти сказав, що кожна людина може бути лише такою, якою вона насправді. Ні більше, ні менше. Сумно, що я не здатна на більше. Страшно, що ти не можеш стати менше. Не виявися ми в цій війні по різні боки, я зробила б все можливе, щоб ти до кінця днів був поруч зі мною. Ми жили б довго і щасливо, а потім ти б спокійно помер своєю смертю.
— Я постарався б прожити довге життя і присвятив би тобі всі відпущені мені дні, пані Денна, — відповів Річард, розчулений незвичною теплотою її голосу.
Вони йшли по Палацу, минаючи незліченні зали з мармуровими статуями, залишаючи позаду багатолюдні майданчики для посвячення. Піднявшись по мармурових східцях, Денна провела Річарда анфіладою величезних, вишукано прикрашених кімнат і зупинилася біля масивних різьблених дверей, виблискуючих позолотою. Майстерна різьба зображала низку хвилястих пагорбів, вкритих густими лісами. Морд-Сіт повернулась до бранця.
— Коханий, цей день може стати для тебе останнім. Ти готовий померти?
— Ще не вечір, пані Денна!
У відповідь вона привернула Річарда до себе і гаряче поцілувала в губи. Потім, трохи відсторонившись, ніжно провела долонею по його густому волоссю.
— Пробач, що заподіяла тобі стільки страждань. Я змушена була це робити тому, що не можу інакше. Я стала такою, якою ти мене знаєш, не по своїй волі. Довгі роки пішли на моє навчання, перш ніж я перетворилася в справжню Морд-Сіт. Тепер вже пізно: я не здатна змінитися, як би мені цього не хотілося. Любов моя, якщо тобі судилося сьогодні загинути, прийми смерть гідно, щоб я могла по праву пишатися тобою.
«Улюблений божевільної жінки, — з гіркотою подумав Річард. — Божевільної не по своїй вині».
Денна рішуче штовхнула двері. Дивовижна картина постала перед їх поглядами: сонячні промені, які вільно проникали крізь прозорий купол, опромінювали м'яким світлом зимовий сад. Яскраві осінні квіти, акуратно підстрижені кущі, невисокі дерева, плющ, який стелеться по кам'яних стінах — все це могло б схвилювати Річарда, але зараз йому було не до того.
Денна вказала на доріжку, і вони спустилися в сад. Дійшовши до широкої, засіяної травою галявини, Денна зупинилася. Трохи далі, схрестивши на грудях руки, височіли два стражники, озброєні важкими булавами. Особиста охорона магістра Рала, здогадався Річард. Поруч з правоохоронцями стояв, судячи з усього, їх начальник, який відрізнявся ще більш значною статурою. На його голому торсі під гладкою випещеною шкірою ліниво перекочувалися горби м'язів. Жорстке, коротко стрижене волосся перетинала чорна смуга.
У самій середині галявини виділявся світле піщане коло. Біля краю піску спиною до ввійшлих стояла людина в сліпучо білому вбранні. Довге, спадаюче до плечей волосся незнайомця переливалося на сонці так, що здавалося, ніби голова його оточена сяючим ореолом. Відблиски грали на широкому золотому поясі, зловісно відбиваючись від гострого кривого кинджала.
Денна несміливо зробила крок вперед, схилила коліна і торкнулася чолом землі. Річард зсунув назад даремний зараз меч і ніяково повторив її рух. Злагодженим дуетом, в єдиному ритмі вони проговорили трохи співуче:
— Магістр Рал веде нас. Магістр Рал наставляє нас. Магістр Рал захищає нас. У сяйві слави твоєї — наша сила. У милосерді твоєму — наше порятунок. В мудрості твоїй — наше смирення. Все наше життя — служіння тобі. Все наше життя належить тобі.
Всі застигли в напруженому очікуванні. Річарда била дрібна дрож. Він знав, що ні в якому разі не повинен наближатися до Даркена Рала. Хто і коли попереджав його про небезпеку, Річард забув, але пам'ятав одне: це дуже важливо. Думки його повернулися до Денни. Нещасна! Що Даркен Рал з нею зробив? Як посмів настільки жорстоко покарати її? В душі Річарда спалахнув гнів. У спробі справитися з нахлинулими почуттями він зосередив увагу на прекрасній косі Денни.
