Звіробій - Купер Джеймс Фенимор (читать книги бесплатно полные версии .TXT) 📗
— Отже я можу сподіватися, Звіробою, що ви залишитеся біля мене й моїх дочок? — спитав старий з виразом батьківського неспокою на обличчі.
— Можете, Плавучий Томе, здається, вас так величають. Я стоятиму за вас, як брат за сестру, як чоловік за дружину чи як закоханий за свою кохану. В цій біді ви можете звіритися на мене в усьому, і я гадаю, що Непосида зрадить себе самого й свої жадання, коли не скаже вам те саме.
— Еге, він скаже! — вигукнула Джудіт, вистромивши гарненьке личко з-за дверей. — Він непосида і за вдачею, і за прізвиськом і, звісно, й миті не посидить на місці, коли відчує, що його панській вроді загрожує небезпека. Ні «старий Том», ні його «дівчатка» не покладаються на майстра Марча: вони його вже знають. А вам, Звіробою, вони вірять. Ваше чесне обличчя і чесне серце переконують нас, що ви дотримаєте свого слова.
Все це було сказано швидше з удаваною, ніж з щирою зневагою до Непосиди. Але в слова було вкладено чимало почуття. Вродливе обличчя Джудіт досить промовисто говорило про це. І якщо Марчеві здалося, що він ще ніколи не бачив на цьому обличчі такої гордовитої зверхності — почуття, до якого особливо була схильна красуня, — то, безперечно, ще ніколи воно не освітлювалося такою жіночою ласкою й ніжністю як тоді, коли її блакитні очі глянули на Звіробоя.
— Облиш нас, Джудіт! — суворо наказав Гаттер, перш ніж юнаки встигли щось відповісти. — Іди геть і не повертайся, поки не приготуєш дичини та, риби. Дівку розбестили своїми лестощами офіцери, що іноді забрідають сюди, майстре Марчу, і ти не ображайся на її дурне патякання.
— Нічого розумнішого ти ніколи не говорив, старий Томе, — погодився Непосида, якого аж пересмикнуло від репліки Джудіт. — Язикаті дженджики з форту зіпсували її. Я майже не впізнаю Джуді й скоро стану прихильником її сестри, яка мені більше до душі.
— Радий це чути, Гаррі, і бачу в цьому добру ознаку того, що ти берешся за розум. Гетті буде відданішою і розсудливішою подругою життя, ніж Джудіт, і, мабуть, охочіше прийматиме твоє упадання, бо я справді дуже боюся, що офіцери задурили голову її сестриці.
— Не може бути на світі дружини, відданішої за Гетті,— сказав, сміючись, Непосида, — хоч я не став би ручатися за її розсудливість. Та все одно: Звіробій не помилився, коли сказав, що ви знайдете мене на посту. Я не покину тебе, дядечку Томе, хоч би які були мої почуття та наміри щодо твоєї старшої дочки.
За своє молодецтво Непосида мав заслужену славу серед товаришів, і тому Гаттер з неприхованим задоволенням вислухав його обіцянку. Величезна фізична сила Марча була неоціненною підмогою навіть зараз, коли треба було пересунути «ковчег», а як вона могла прислужитися під час рукопашних сутичок у лісі! Жоден воєначальник, притиснутий ворогом, не радів так, почувши про прибуття свіжих підкріплень, як зрадів навчений досвідом старий лісовик, дізнавшись, що могутній союзник не покине його. Ще хвилину тому Гаттер ладен був піти на угодовство з небезпекою й обмежитися обороною, та тільки-но він відчув себе у відносній безпеці, як невгамовний дух викликав у нього бажання перенести воєнні дії на ворожу територію.
— Великі премії обіцяно з обох сторін за скальпи, — кинув він з похмурою усмішкою, ніби відчуваючи всю силу спокуси й водночас бажаючи показати, що вважає негідним заробляти гроші способом, який хоч і визнано законним, але викликає огиду в усіх цивілізованих людей, — Мабуть, не дуже добре брати золото за людську кров, а проте коли люди вже почали губити одне одного, то чому б не прилучити клаптика шкіри до воєнної здобичі? Як ти гадаєш, Непосидо?
— Я гадаю, що ти здорово дав маху, старина, назвавши дикунську кров людською, і більше нічого. Скальп червоношкірого для мене все одно що пара вовчих ушей, і я з однаковою охотою ладен брати гроші за те й за те. Інша річ—білі, бо їм од природи гидка сама думка, щоб їх скальпували. Тим часом ваші індіяни голять голови в очікуванні ножа і хвастовито відрощують на маківці віхтя, щоб зручніше було його хапати.
— Оце говорить мужчина! Я одразу відчув, що коли ти вже став на наш бік, то будеш з нами і душею, і тілом, — підхопив Том, втрачаючи всяку стриманість, як тільки помітив зміну в настрої товариша. — Ця навала червоношкірих може обернутися для них як їм і не снилося. Я певен, Звіробою, ви поділяєте думку Непосиди і вважаєте, що й цим шляхом можна підробити грошей так само чесно, як полюванням чи траперством.
— Ні, я іншої думки, і не хочу приховувати цього, — заперечив молодий мисливець. — Я не здатен знімати скальпи. Це суперечить совісті людей моєї релігії і мого кольору шкіри. Я буду з вами, старий Томе, у ковчезі й у замку, на човнику й у лісі, але я не заплямую себе нелюдською жорстокістю, хоч вона й притаманна індіянам. Якщо ви з Непосидою заздритесь на золото, що його обіцяє колоніальне начальство, ганяйтесь за ним самі, а під мій захист віддайте жінок. У мене інші уявлення про обов'язки білої людини, але всі ми одностайні в тому, що сильний повинен захищати слабшого.
— Гаррі Непосидо, ось та наука, яку вам треба вивчити на зубок і застосовувати на ділі,— почувся з каюти збуджений, але приємний голос Джудіт — неспростовний доказ того, що вона підслухувала всю розмову.
— Годі дуріти, Джуді! — сердито гримнув батько. — Одійди від дверей. У нас тут не жіноча розмова.
Однак Гаттер не ступив навіть кроку, щоб упевнитися, чи його послухали. Він тільки притишив голос і правив своєї далі.
— Хлопець має рацію, Непосидо, — сказав він, — і ми можемо залишити дітей під його опікування. А моя думка така, і, сподіваюсь, ти погодишся, що вона цілком слушна й розумна. На березі зібралася велика зграя дикунів, серед них є й жінки. Я не згадував про це при дівчатках, бо вони надто тонкосльозі й можуть розрюмсатися, коли дійде до справжньої роботи. Я дізнався про це, вивчаючи сліди мокасинів. Цілком можливо, що ці індіяни — звичайні мисливці, які, кочуючи, досі й не чули про війну та про премії за скальпи.
— В такому разі, старий Томе, чому ж вони, замість привітатися, хотіли поперерізати нам горлянки?
— Ми не знаємо, чи такі вже криваві були їхні заміри. Індіяни звикли нападати зненацька із засідки. Немає сумніву, що вони хотіли спершу захопити ковчег, а потім продиктувати нам свої умови. Якщо, зазнавши невдачі, вони почали стріляти, то тут нічого дивного, і я на це не зважаю. Скільки разів у мирний час вони підпалювали мою хату, грабували мої пастки, ба навіть гатили по мені з рушниць!
— Я знаю, негідники щедрі на такі витівки, і ми вправі заплатити їм тією ж монетою. Але, може, ти й маєш рацію, бо жінки справді не йдуть за чоловіками по стежці війни.
— Так само як мисливці не виступають у бойовому розмалюванні,— заперечив Звіробій. — Я добре роздивився цих мінгів і знаю, що вони прийшли полювати людей, а не бобрів чи оленів.
— А що ти на це скажеш, Томе? — підхопив Непосида.
— Щодо гостроти очей, то я скоро віритиму цьому юнакові не менше, ніж найстарішому поселенцеві в усій Колонії. Якщо він каже, що індіяни в бойовому розмалюванні, значить, так воно й є. Отже, виходить, що військовий загін здибався з ватагою мисливців, бо серед них безперечно є й жінки. Гонець, який приніс звістку про війну, проходив тут усього кілька днів тому. Можливо, воїни поспішили назустріч мисливцям, щоб одіслати додому жінок та дітей і завдати першого удару.
— Будь-який суд погодиться з цим, бо це істинна правда! — вигукнув Непосида. — Ти вгадав, старий Томе, і я хочу послухати, які тепер твої плани.
— Заробити на преміях, — зиркнувши з-під лоба на свого нетерплячого товариша, відповів той холодно й похмуро, і в цьому відчувалася скорше безсердечна зажерливість, ніж злість чи жадоба помсти. — Якщо там є жінки, то є і діти. А що великі, що малі скальпи — байдуже. Колонія за всі дає одну ціну…
— Тим гірше, — перебив Звіробій, — тим ганебніше це для всіх нас!
— Май глузд, парубче, і не зчиняй галасу, поки не обмізкуєш цю справу, — незворушно відповів Непосида. — Дикуни скальпують твоїх друзів — делаварів та могіканів. То чого ж і нам їх не скальпувати? Визнаю, було б дуже негарно, коли б ми подалися добувати скальпи в поселення білих. Але зовсім інша річ, коли йдеться про індіянів. Людині, що полює на скальпи, нема чого ображатися, коли принагідно облуплять її власну макітру. Як гукнеш, так і відгукнеться, — це знає весь світ. Це розумно і, гадаю, не суперечить релігії.
