На краю Ойкумени - Ефремов Иван Антонович (читаем книги онлайн бесплатно полностью txt) 📗
Вперше у Пандіона була змога, не поспішаючи, оглядітися, придивитися до оточення.
Прямо перед ним на триста ліктів заввишки підносилася прямовисна скеляста стіна кольору червоної міді, вкрита плямами синьочорних тіней. Біля підніжжя цих урвищ розкинулася трьома широкими уступами біла колонада храму. Від прибережної рівнини піднімалась смуга гладенького сірого каменю, обрамлена двома рядами дивовижних скульптур-страховищ у вигляді левів з людськими головами, [44] що спокійно лежали. Далі широкі білі сходи з бічними схилами, на яких було вирізьблено звивисті жовті змії, по одній з кожного боку; ці сходи вели до другого уступу, підпертого низькими, в два людських зрости, колонами із сліпучобілого вапняку. В центральній частині храму видно було другий ряд таких самих колон. На кожній з них було зображення людської фігури в царській короні, з схрещеними на грудях руками.
Колонада обрамляла другий уступ храму у вигляді великої площадки з алеєю із лежачих страховищ. Тридцятьма ліктями вище розташувалась сама верхня тереса, цілком обнесена колонадою і заглиблена в півкруглу природну виїмку скель.
Нижній уступ колонади розходився в ширину стадії на півтори, по краях ішли звичайні циліндричні колони, в центрі — квадратні, вище — шести і шістнадцятигранні.
Центральні колони та верхівки бічних, карнизи портиків, а також людські фігури були покриті яскравосинім та червоним розписами, від яких сніжна білизна каменю здавалася ще сліпучішою.
Цей храм, яскраво освітлений сонцем, разюче відрізнявся від похмурих, гнітючих храмових будівель, які Пандіон бачив досі. Молодому еллінові здавалося, що нічого прекраснішого в світі не можна собі уявити, — такі радісні були ці ряди сніжнобілих колон у рамці барвистих візерунків. А на широких терасах росли ніколи не бачені Пандіоном дерева — низькорослі, з густою масою гілля, рясно всіяного дрібним листям, яке щільно прилягало одне до одного. Від цих дерев ішов сильний, тяжкий аромат, їх золотистозелене листя святково вирізнялося на білизні колонад, відтіненій червоними скелями.
Кідого в буйному захваті штовхав Пандіона в бік, прицмокуючи губами, і вигукував у захопленні якісь невиразні звуки.
Ніхто з рабів не знав, що храм, який стояв перед ними, був збудований вже давно — щось із п'ятсот років тому зодчим Сенмутом для своєї коханої цариці Хатшепсут [45] і називався Зешер-Зешеру [46] — «найвеличніший з величних». Незвичайні дерева, що росли на території храму, вивезено було з далекого Пунту, куди цариця Хатшепсут відправила велику морську експедицію. З того часу з кожним новим походом у Пунт увійшло в звичай привозити дерева для храму й поновляти старі насадження, що Ніби збереглися недоторканими з далеких часів.
Здалека почувся поклик наглядача. Раби поквапливо рушили вбік від храму і, обійшовши площадку зліва, опинилися перед ще одним стародавнім храмом, збудованим теж на уступі скелі у вигляді невеликої піраміди, що спиралася на густу колонаду. [47]
Вище по течії річки виднілося ще дві невеликих будівлі з сірого полірованого граніту. Наглядач підвів загін до ближчого з них, і партія Пандіона влилася в групу з двохсот рабів, які вже почали руйнувати храм. [48] Біла штукатурка, що вкривала внутрішні стіни, була розписана барвистими, майстерно виконаними малюнками. Але будівельні чиновники і майстри Айгюптосу, які керували роботами, турбувалися тільки про цілість полірованих гранітних глиб, з яких складалось зовнішнє облицювання портика і колонади. Внутрішні стіни нещадно руйнувалися.
Пандіон був вражений знищенням стародавніх творів мистецтва і ухитрився приєднатися до групи рабів, які вкладали кам'яні блоки на дерев'яні полозки, що їх потім вірьовками відтягали на берег і вантажили на важку низьку баржу.
Він не знав, що прекрасні храми древності вже давно розбиралися: фараони Айгюптосу не цінили пам'ятників минулого і поспішали прославити своє ім'я у віках спорудженням храмів та гробниць з готових матеріалів.
Ні дикі кочовики — гіксоси, що були завоювали Єгипет багато століть тому, ні бунтівливі раби, що підкорили собі на короткий строк країну Кемт за два століття до народження Пандіона, не зачепили розкішних будов. А тепер за таємним наказом нових фараонів Айгюптосу чинилося руйнування гробниць стародавніх царів, і викрадене золото надходило в скарбницю володарів Айгюптосу із сховищ, замаскованих під засипаними піском пірамідами Стародавнього царства, [49] з маленьких красивих гробниць Середнього царства і величезних підземель великих царів перших династій Нового царства. [50]
Пандіон брав участь у розбиранні храму лише три місяці. Він і Юдого працювали старанно, намагаючись полегшити роботу товаришів. Це було на руку наглядачам: система праці в Та-Кемті була організована так, що кволі повинні були тягтися за дужими. Неабияка сила та кмітливість негра й елліна були помічені, і друзів послали у майстерню каменярів для навчання. З цієї майстерні їх узяв до себе один з скульпторів фараона, і тоді зовсім обірвався всякий зв'язок з товаришами по шене. Пандіон і Кідого оселилися в довгому незатишному сараї, де жили інші раби, вже навчені нескладного мистецтва. Природні жителі Айгюптосу — вільні ремісники — займали кілька халупок у кутку просторого двору майстерні, заваленого необробленим камінням та купами щебеню. Єгиптяни підкреслено трималися осторонь рабів, немовби за зносини з ними їм загрожувала небезпека покарання. Як пізніше довідався Пандіон, саме так і було.
Начальник майстерні — царський скульптор — і на думці не мав, що Пандіон та Кідого — справжні скульптори, і був вражений успіхами друзів. Юнаки, знудьгувавшись за творчою роботою, жадібно взялися до улюбленої праці, тимчасово забувши, що працюють на ненависного фараона й прокляту країну рабства.
Юдого з захопленням ліпив тварин — бегемотів, крокодилів, антилоп та інших невідомих еллінові звірів; за його моделями Інші раби виготовляли фаянсові статуетки. Єгиптянин помітив у Пандіона нахил до зображення людей і сам взявся навчати екуешу, який подавав великі надії; він вимагав від Пандіона особливої старанності, коли той виконував замовлення. «Малий недогляд губить досконалість», без кінця повторював єгипетський скульптор заповіт стародавніх майстрів Чорної Землі. Пандіон наполегливо вчився, і інколи туга його ставала меншою. Еллін робив великі успіхи у витонченій обробці статуй та барельєфів з твердого каменю, а також у карбуванні дрібних речей із золота.
Супроводжуючи царського скульптора, Пандіон побував у палаці фараона, в кімнатах небаченої розкоші. На барвистих підлогах царських покоїв, у рамках хвилястих ліній або різнокольорових спіралей було з неперевершеною жвавістю зображено подвиги фараона на полюванні за левами і дикими биками. Прозора блакитна глазур покривала фаянсові плити на стінах кімнат, крізь неї ніжно мерехтіли, просвічуючись, вигадливі малюнки з листового золота — чарівний витвір мистецтва.
Серед усієї цієї пишноти молодий еллін з ненавистю помічав пихатих, непорушних придворних.
Він розглядав їхній білий одяг, запрасований дрібними закладками, важке намисто, персні та нагрудні знаки з литого золота, закручені дрібними завитками парики до плечей, вигаптовані туфлі з загнутими догори носками.
Пандіон, рухаючись безмовною тінню за майстром, що все поспішав, розглядав коштовний посуд з найтоншими стінками, вирізьбленими з гірського кришталю і твердих порід каменю, скляні вази, горщики з сірого фарфору з блідоголубими малюнками. Він розумів, як багато праці витрачено на створення цих досконалих зразків мистецтва.
Найбільше враження справив на юнака велетенський храм поблизу садів Аммона, де починав Пандіон своє життя як раб, знемагаючи за високими стінами шене.
