Кінець світу. Том 2. Пiсля… - Базів Василь (читать книги онлайн бесплатно серию книг txt) 📗

А того, що протягом торжества демократії 2005–2009 років Україна скотилася на 85–те місце у турнірній таблиці людства.

Ця таблиця виводиться ще із середини 90–х, але із 2005 року ООН за Індексом людського розвитку розподіляє людство на чотири окремі ліги–світи (колись було три світи — капіталізм, комунізм і третій світ):

1) країни із дуже високим рівнем розвитку (у вищу лігу включено 47 держав, які традиційно зачисляються до «золотого мільярда», а також такі країни, як Катар, Бахрейн, Барбадос);

2) країни із високим рівнем розвитку (країни від 48–го по 74–те місце, від Уругваю до Тунісу);

3) країни із середнім рівнем розвитку (держави від 75–го до 141–го місця, які практично не розвиваються, а деградують);

4) країни із низьким рівнем розвитку (так звані квазі–держави від 142–го до 187–го місця, або failed states, які не мають перспективи і трактуються як такі, котрі є непридатними для життя людини).

Тому я вас, дорогі співвітчизники, вітаю із сповзанням на крилах демократії у провальний третій світ, який «не розвивається і деградує».

МАСНА ПИКА

ГЛОБАЛЬНОГО ЕГОЇЗМУ

Поки в аналітичних центрах ООН голос волаючих у пустелі закликає до створення нової моделі, у реальному житті, як наслідок політичної безвідповідальності і короткозорості, яку поіменуємо таким визначенням, як глобальний егоїзм, витворюється модель, при найменуванні якої найперше напрошується такий фантом уже не у біблійних, а в реальних обрисах, як Апокаліпсис.

Зміну парадигми планетарного розвитку на межі тисячоліть можна визначити таким чином: замість біполярного ідеологічного балансу по лінії Захід–Схід прийшов біполярний соціальний дисбаланс по лінії Північ–Південь.

Окреслимо полюси цієї новітньої біполярності на час прийняття «Декларації тисячоліття», тобто станом на 2000 рік — на старті нового тисячоліття.

(ВВП на душу населення у доларах США за паритетом споживчої здатності)

Коли до порівняння подаються п’яти– і тризначні цифри, то мова йде про різницю між ними мало не у сотню разів. Наразі співвідношення першої і останньої цифр — рівно у 70 разів. Назву гучного документа «Декларація тисячоліття» з означенням міленіуму належить сприймати у тому сенсі, що аутсайдерам із другої графи належало б наздогнати лідерів із першої протягом навіть не віків, а справді тисячоліття.

Доречнішим буде на полюси включити навіть не держави, а самих громадян–сучасників, які неначе однаковою мірою належать до роду людського і мають спільні родові та видові ознаки у контексті живої природи. Але вже реальний майновий ценз ставить питання не тільки про різне соціальне походження та соціальну приналежність, а й про родову відмінність.

Бо, приміром, у нашій славній Україні є жменька громадян, кільканадцять сімей, які за майновим цензом знаходяться у верхній частині стовпчика, що зліва, а решта, 95 відсотків загалу українського народу, живуть десь посередині між Бурунді і Танзанією. Україна — це така собі малесенька модель людства: із тлустими котами, що репаються і казяться від жиру, і голодними нащадками Тараса Шевченка, але не того Кобзаря, викупленого із рабства, а того, що ще був кріпаком поміщика, котрий нашим олігархам у підметки не годиться.

Нині у світі така відмінність між людьми за майновим цензом, що двох однакових істот важко в однаковій мірі назвати людьми. Ще ніколи — від кроманьйонців до майже нинішніх кіборгів, протягом десятків тисячоліть еволюції не було такої різниці у матеріальних умовах існування між різними представниками роду «гомо сапіенс».

200 таких гомо і не дуже сапіенс, найбагатших у світі, протягом навіть не п’яти років, про які говорять аналітики ООН, а протягом чотирьох подвоїли своє майно і в сукупності подолали трильйонний рубіж.

А щодо мідяків у кишені, то ці дві сотні володіють 41 відсотком світових активів. Додайте сюди ще оборот активів тіньової економіки, світової мафії чи чорного інтернаціоналу, які сягають близько 9 трильйонів доларів — 20 відсотків світової економіки, або показник десь посередині між ВВП першої і другої світової потуги — США і Китаю.

Зрештою, коли зайшла мова не лише про економіку, а про активи, то варто пам’ятати, що світова торгівля грішми — валютою — дорівнює, напевно, найбільшій сумі, яка взагалі вживається у глобальній статистиці, — 400 трильйонів доларів. Це у 80 разів більше, ніж торгівля товарами (років тридцять це співвідношення було теж на користь лихварства, але як 1:2). Враховувати ці фантастичні вимірники у проблемі соціальної нерівності на планеті треба, бо «чорними» справами займаються якраз не бідні, а найбагатші із багатих.

Активи лише трьох мільярдерів із мільярдерів дорівнюють сумі валового національного продукту практично всіх слаборозвинутих країн, у яких проживає 600 мільйонів населення. Співвідношення диспаритету полюсів у новій системі координат нової біполярності — 3: 600 000 000.

Як пише М. Горбачов, іменем якого персоніфікується злам біполярності попереднього ідеологічного зразка, «доходи найбагатшого одного відсотка людей дорівнюють доходам 57 відсотків найбіднішого люду на планеті. Переведіть ці відсотки у душі населення й отримаєте ще один апокаліптичний диспаритет».

І справа також не в одиницях чи сотнях тих, що на вершині піраміди. Взяти хоча б той самий безневинний середній клас. Якщо зважити доходи 25 мільйонів громадян США — не бідних, але й не мільярдерів, то вони дорівнюють доходам 2 мільярдів громадян на протилежному полюсі.

У крупнішому масштабі розстановка сил така, що, за матеріалами Всесвітнього банку, на одну шосту частину людства (країни НАТО і Японія) припадає 80 відсотків світового доходу, тобто в середньому на одного громадянина — 70 доларів на день. В той же час на більше ніж половину людства, а саме на 57 відсотків його населення, яке проживає у 63 країнах–злидарях, припадає 6 відсотків світового доходу — менш ніж 2 долари на день.

Десь на цій межі виживання перебуваємо ми, громадяни України. Залишається хіба що втішатися, що є ще 1,2 мільярда, які живуть з менш ніж один долар на день.

Є не анклави вимирання, окремі райони чи території, а цілі держави, де менше долара припадає на половину (а то й більше) населення: Малі — 72,8 відсотка, Нігерія — 70,2, Центральноафриканська Республіка — 66,6, Замбія — 63,7, Мадагаскар — 63,4, Нігер — 61,4, Буркіна–Фасо — 61,2, Гамбія — 53,7. У другій половині минулого століття, коли економічна глобалізація почала пускати коріння і водночас втрачати, як сказав би Михайло Сергійович, людське обличчя, співвідношення доходів громадян у 20 відсотках найбагатших і 20 відсотках найбідніших країн змінювалося наступним чином: 1960 рік — 30:1, 1990 — 60:1, 1997 — 74:1.