Гра престолів - Мартін Джордж (читать книги онлайн полностью без регистрации TXT) 📗
До намету дмухнуло трохи свіжого повітря. То Агго просунув голову крізь шовки.
— Халісі! — покликав він. — Прийшов андал, просить ласки увійти.
«Андалом» дотракійці кликали пана Джорага.
— Так, — відповіла вона, важко спинаючись на ноги, — хай зайде.
Вона довіряла лицареві. Якщо він не знатиме, що робити — то надії немає.
Пан Джораг Мормонт пірнув під запону та почекав хвильку, поки очі звикнуть до тьмяного світла у наметі. Під жорстоким сонцем півдня він носив шаровари пістрявого піщаного шовку та верхові сандалі з відкритими носаками, зашнуровані до колін. Піхви з мечем висіли на плетеному з кінського волосу пасі. Під вибіленою жилеткою виднілися голі груди, зчервонілі від сонця.
— Чутки ходять халазаром, — мовив він. — Шепочуть, що хал Дрого впав з коня.
— Допоможіть йому, — заблагала Дані. — Задля тої любові, у якій ви клялися до мене, допоможіть йому.
Лицар став навколішки поруч із нею та халом. Він дивився на Дрого довго та важко, а тоді зиркнув на Дані.
— Проженіть служниць.
Дані мовчки махнула рукою, бо горло їй стиснув жах. Іррі хутко випхала усіх дівчат з намету і зникла слідом.
Коли вони лишилися самі, пан Джораг витяг кинджала. Надзвичайно вправно та обережно, чого вона не чекала від такого здорованя, лицар почав зішкрібати чорне листя та висохлу блакитну грязюку з грудей Дрого. Накладена на рану пов’язка стала тверда, як саманна стіна ягнятників, але так само і розтріскалася. Пан Джораг зламав засохлу грязюку ножем, відчистив шматки від плоті, один за іншим зрізав листки. Від рани потягло солодкуватим смородом, таким гидким, що Дані аж захлинулася. Листя пов’язки просякло кров’ю та гноєм. Груди Дрого напухли й блищали страшним чорно-синім кольором розкладу і смерті.
— Ні, — прошепотіла Дані. По щоках її бігли сльози. — Ні, благаю вас, боги, почуйте мене, ні…
Хал Дрого смикнувся, неначе у битві проти якогось невидимого ворога. З відкритої рани повільно витікала густа чорна кров.
— Ваш хал вже однією ногою на тому світі, принцесо.
— Ні, він не може померти, не повинен, це ж лише поріз… — Дані взяла його велику мозолясту руку своїми маленькими ручками та міцно стисла. — Я не дам йому померти…
Пан Джораг гірко засміявся.
— На жаль, навіть халісі та королеви не мають влади над смертю. Годі плакати, дитино. Сльози литимете завтра або через рік. Зараз часу для жалоби немає. Треба тікати, і то швидко, поки він ще живий.
Дані нічого не розуміла.
— Тікати? Куди тікати?
— Наприклад, до Асшаю. Він далеко на півдні, на краю відомого нам світу. Люди кажуть, то великий порт. Там ми знайдемо корабель назад до Пентосу. Але подорож буде тяжкою, запевняю вас. Чи довіряєте ви вашому хасові? Чи підуть вони з нами?
— Хал Дрого наказав їм берегти мене, — відповіла Дані, але якось непевно, — та якщо він помре…
Вона торкнулася опуклого живота.
— Не розумію. Навіщо нам тікати? Я ж халісі. Я виношую спадкоємця Дрого. Він стане халом після Дрого…
Пан Джораг болісно скривив губи.
— Принцесо, послухайте мене. Дотракійці не підуть за немовлям. Вони схилялися та благоговіли перед силою Дрого, і нічим іншим. Коли його не стане, Джахако, Поно та інші ко почнуть різатися за його місце, і халазар зжере сам себе. Переможець не захоче мати суперників. Малого віднімуть від ваших грудей, щойно він народиться. І віддадуть собакам…
Дані охопила себе руками.
— Але за віщо? — жалісно скрикнула вона. — За віщо вбивати малу дитину?
— Це син Дрого, а за пророцтвами бабів-дошхалін — ще й огир, що покриє світ. Так було провіщено. Краще вбити дитя, аніж викликати його гнів, коли хлопчик виросте у чоловіка.
Дитя хвицьнулося усередині, немов підслухавши. Дані згадала розповідь Візериса про те, що пси Узурпатора вчинили з Раегаровими дітьми. Принців син також був іще немовлям, але його відірвали від материних грудей і розбили голову об стіну. Люди усюди однакові.
— Мій син не повинен постраждати! — скрикнула вона. — Я накажу моєму хасові берегти його спокій, а кревноїзники Дрого…
Пан Джораг узяв її за плечі.
— Кревноїзник помирає зі своїм халом. Ви знаєте самі, дитино. Вони відвезуть вас до бабів, у Ваес Дотрак — то останній їхній обов’язок перед халом… і коли він буде виконаний, вони підуть до Дрого у нічні землі.
Дані не бажала повертатися до Ваес Дотраку, аби прожити решту життя серед страшних старих бабів. Та знала, що лицар має рацію. Дрого був не тільки її сонце-та-зорі, але й щит, що беріг її життя від небезпеки.
— Я не покину його, — вперто та похмуро пробурмотіла вона і знову взяла халову руку. — Не покину.
Коло запони шатра завовтузилися. Дані повернула голову та побачила Міррі Маз Дуур, яка саме входила з низьким уклоном. За ті дні, що жриця шкутильгала серед інших невільників слідом за халазаром, вона змарніла, запала очима, стерла ноги до кривавих пухирів. За нею увійшли Котхо та Хагго, тягнучи вдвох жрицину скриню. Коли кревноїзники побачили рану Дрого, то Хагго впустив скриню, яка хряснула об підлогу, а Котхо вилаявся так брудно, що аж дихати стало важче.
Міррі Маз Дуур роздивилася Дрого з кам’яним обличчям.
— Рана загнилася.
— Це твоїх рук справа, маегі, — мовив Котхо. А Хагго приклався Міррі кулаком до щоки з вологим чваканням. Жриця впала на землю, і він додав їй ногою.
— Ану припини! — заверещала Дані.
Котхо відтяг Хагго геть, а сам заговорив:
— Забити маегі ногами — надто легка смерть. Треба її розіп’яти надворі на кілках, і хай її гойдає всякий, хто йде мимо. А коли більше ніхто не забажає, хай пограються ще й собаки. Тхори виїдять їй тельбухи, гайвороння видзьобає очі. Мухи з річки відкладуть їй яйця у черево та питимуть гній з пошматованих грудей…
Він увіп’яв свої залізні пальці у м’яку, зів’ялу плоть плеча жриці та підсмикнув її на ноги.
— Ні! — мовила Дані. — Я не дозволю її кривдити.
Губи Котхо відповзли з його кривих чорних зубів, зобразивши жахливу подобу посмішки.
— Ні? Це ти мені кажеш? Ти краще молися, щоб тебе не прип’яли поруч із маегі. Ти винна не менше за неї.
Наперед виступив пан Джораг, перевіряючи, як ходить меч у піхвах.
— Припни язика, кревноїзнику. Принцеса є твоєю халісі.
— Поки живе кров моєї крові, — відповів Котхо лицареві. — А коли той помре, вона перетвориться на ніщо.
В Дані всередині все стислося.
— Ще до того, як стати халісі, я була кров’ю дракона. Пане Джорагу, скличте мій хас.
— Не треба, — мовив Котхо. — Ми підемо. Поки що… халісі.
Хагго вийшов слідом за ним із шатра, хмурячи брови.
— Він дуже небезпечний для вас, принцесо, — мовив Мормонт. — Дотракійці кажуть, що кревноїзники поділяють життя свого хала. І Котхо бачить, як наближується кінець їхнього спільного життя. А мертвій людині нема чого боятися.
— Ніхто поки що не помер, — відповіла Дані. — Пане Джорагу, мені потрібен захист вашого клинка. Краще вам вдягти обладунок.
Навіть самій собі вона боялася зізнатися, як її лякає те, що мало відбутися.
Лицар вклонився.
— Воля ваша.
І вийшов з намету.
Дані обернулася до Міррі Маз Дуур. Та дивилася сторожкими очима.
— То ви знову врятували мене.
— А тепер ти маєш врятувати його, — відказала Дані. — Прошу, благаю…
— Невільницю не благають, — різко відповіла Міррі, — невільниці наказують.
Вона підійшла до Дрого, що палав на своїй циновці, й довго вдивлялася у рану.
— Втім, благають чи наказують — то вже не важить нічого. Мистецтво цілителів йому не допоможе.
Очі хала були заплющені. Жриця відкрила одне з них пальцями.
— Він глушив біль маковим молоком.
— Так, — визнала Дані.
— Я зробила для нього масть із вогнестрюків та нещипаю. Наклала йому пов’язку з ягнячої шкури.
— Хал казав, що вона пече. І відірвав. Травниця зробила йому нову — мокру та заспокійливу.
— Так, вона пекла. Бо у вогні ховаються великі цілющі чари. Це знають навіть ваші голомозі.
