Історія України-Руси. Том 1 - Грушевський Михайло Сергійович (книги серия книги читать бесплатно полностью txt) 📗
Я згадував про традиційний погляд, що редактором був Нестор. Доводи Казанского збили сей погляд 2)
1) Шахматов приймає 1118 р., але більш гіпотетично.
2) Найбільше виразна суперечність така: Нестор в житиї Теодосія каже, що не застав уже Теодосія живого, вступаючи до Печерського монастиря, а в лїтописи оповідач, чи редактор, каже про себе, в першій особі, що прийшовши до Печерського монастиря, був пострижений Теодосієм.
(до них де що доложив недавнїми часами Щепкін, як низше); вони довели, що Нестор, 589 автор жития Теодосія та „Чтєнія“ про Бориса і Глїба, не міг бути автором лїтописи, бо для історїї подїй, описаних в тих його утворах, в лїтописи ужито зовсїм иньших джерел. Пробовано се поправити тим, що мовляв Нестор не був автором Найдавнїйшої лїтописи, а автором печерської лїтописи, що увійшла як складова частина в Найдавнїйшу лїтопись, але се стрічаєть ся з тією-ж трудностию: як раз печерські подїї, описані в Найдавнїйшій лїтописи, десь аж до кінця 80-х рр., не могли бути описані Нестором: вони перечать ся з житиєм Теодосія і в фактах і в загальнім освітленню печерських подїй. Коли традиція (досить пізня, XIII в.) про лїтописательство Нестора має що в собі, то його можна уважити або автором печерських записок з кінця XI та початку XII в. (се ще найскорше), або одним з останнїх редакторів. Шахматов, що в ранїйших своїх працях силкував ся оборонити лїтописательство Нестора, в новійшій уже спиняється на Никонї, характеризованім у Нестора як чоловік книжний і письменний: по його думцї, бувши тмутороканським ігуменом, Никон відти принїс сучасні відомости в лїтопись і ріжні старші хозарські і тмутораканські перекази і лєґенди. Можливости такої не бачу підстав заперечувати, але і певних доказів Никонової роботи також не бачу 1).
1) Серія тмутороканських звісток, навіть як би вони були принесені Никоном, могли бути вписані иньшим лїтописцем; але вони могли мати зявити ся і не через безпосереднї звизки Київа з Тмутороканем, а з кругів дружинних чернигівських, тому що говорили про княжат чернигівських (в тім і перекази про Мстислава тмутороканського). А хозарські перекази вказані Шахматовим дуже мало мають в собі хозарського: лєґенда про хозарську дань не хозарська, а київська.
Богацтво печерських звісток з другої половини XI в. робить правдоподібною гадку, що лїтопись перейшла в сїм часї через руки когось з печерської братії — може був ним і Никон. З далеко більшою правдоподібністю, майже — з певністю, можна назвати одного з пізнїйших редакторів її — видубицького ігумена Сильвестра, що підписав ся в згаданій приписцї 1116 р. На простого переписувача він був занадто визначним чоловіком, з другого боку — брак відомостей про Видубицький монастир не позволяє уважати його таким автором, що трудив ся над лїтописею ще в другій половинї XI в.
Як поворотні точки, де кінчила ся лїтопись в ріжні стадії розвою, крім третьої чверти X в. (між смертю Ігоря і Володимировим хрещеннєм) з значною правдоподібністю можна прийняти ще 1030 — 1040 рр.: тут дїйсно відчуваєть ся прогалина, по котрій наступає як вступ до чогось нового запись про смертю Ярослава і його роз590порядження. Вказані далї Шахматовим як такі поворотні моменти записки під 1073 і 1093 рр. також мають де що за собою, але не виступають так певно. Пізнїйші руки перейшли по лїтописи і загладили богато. Через се наші мірковання про розвій лїтопис все ще мусять мати загальний і приблизний характер.
Ті найстарші часи лїтописи, що могли бути описані в 1030 — 40-х рр., без лїт (означимо їх буквою А для схематичного перегляду), маємо в Новгородській лїтописи вже доповнені деякими звістками грецького (чи грецько-болгарського) похождення і незручно розбиті на роки: над вступною частиною поставлено 854 р., подїї з часів Ігоря роздїлені на кілька років, решту виповнено порожнїми роками; в 2-ій редакції Новгородської лїтописи маємо сю частину до року 944 (в її теперішнїм видї назвім її В).
Незалежно від неї стара запись (А) кількома наворотами протягом другої половини XI віку була продовжена, розширена, перероблена й хронольоґізована — доведена до тої стадії, яку звемо коротшою редакцією (Г), а Шахматов називає Начальним сводом: в досить чистім видї маємо се в 1 Новгор., від р. 945 до 1016 і від 1054 до 1074. Тут нема ще вступних ґеоґрафічно-етноґрафічних оглядів, вставок з Амартола, нема русько-візантийських трактатів, нема ще деяких переказів — напр. останьої пімсти Ольги (спалення Коростеня) 1).
1) Чи при тім київська лїтопись була скомбінована з новгородською, як думає Шахматов, се менї не ясно і я не бачу на се доказів. Новгородські погляди, новгородська тентенція, як я її назвав, проходить глубоко в концепцію лїтописи і вона комбінує на ріжних місцях зовсїм явним образом перекази київські з новгородськими (початок київських князїв, дїяльність Ольги, Володимира, війна Ярослава з Святополком), але власне через те я б скорше вважав се не пізнїйшою контамінацією, а такою комбінацією, яка лежить в основі лїтописи, коли на першої, то перших редакцій.
Сї доповнення одержала лїтопись потім, переходячи в стадію, котру звемо ширшою редакцією (Е). Редакційна робота робила ся й тепер не від разу, а кількома наворотами і можливо — кількома руками. Так нпр. на вступі сей етноґрафічний огляд українських племен даєть ся трома наворотами: повтореннє вступних слів „Поляном живущимъ о собЂ“ вказує на кілька вставок, зроблених ріжними часами. Сю ширшу редакцію продовжену до 2-го десятилїтя XII в., маємо в двох версіях, північній і полудневій.
Таким чином коротка схема розвою лїтописної роботи була б така: 591
? (початкові записи 1030 — 1040 рр.).
¦
+? теперішня коротка редакція (яку маємо в Новгор. до 944 р., з самостійною хронольоґїєю).
¦
? розширена і хронольоґізована коротша лїтопись.
¦
+? коротша новгородська версія лїтописи, що маємо від 945 до 1016 і від 1054 до 1074 р.
? доповнена умовами і розширена вставками з Амартола й ин.
¦
+? полуднева версія лїтописи
? північна версія ширшої ред. лїтописи
Якими джерелами при тім розпоряджали укладчики лїтописи, ми вже по части бачили. Почнемо від старшої редакциї, як ми її означали вище: київські брати, хозарська дань, Аскольд і Дир, прихід варязьких князїв, Ігорь в Київі, Олегів похід на Царгород і його смерть, війни з Уличами. Памятаємо при тім, що в теперішнїм текстїможливо є деякі скорочення, що оповіданнє мабуть ішло далї, але тут ми будемо тримати ся того, що виріжнили з його теперішнього складу в 2-ій ред. Новг., з перед 945 р. Отже тут ми не маємо нїчого взятого з чужих джерел, виключивши тільки цитати з біблїї з нагоди епізоду про хозарську дань, нїчого взагалї з писаних джерел, — се збірка переказів і комбінацій редактора. Виріжнити сї комбінації не всюди можна на певно. Я не буду твердити на певно, чи нпр. поясненнє, що Аскольд і Дир були Варяги, або що Ігор був син Рюрика, а Олег його воєвода, або оповіданнє, що Ігор прийшов з Новгорода й забив Аскольда і Дира — то все комбінації виключно самого укладчика лїтописи. Але вище я показував, як на тих точках була слаба традиція, як ріжнородно укладались тодї ті перекази й імена в зовсїм відмінні комбінації, тому й тут признаю дуже велику участь комбінаціям автора сеї початкової редакції. Як на правдиві перекази напевно можна вказати на епізоди про київських братів, хозарську дань, похід Олега на Царгород, війну Ігоря з Уличами. Звістки сучасника в сїй редакції — тільки пояснення, напр. де могили Аскольда, Дира, Олега.
При дальших редакціях сеї части, включно до поч. XII в., використано цїлий ряд писаних джерел, переважно чужих. Так ужито звістки Ґеорґія Амартола з його продовженнєм; звідси взято окрім історії походу Руси на Царгород за імп. Михаїла та Ігоревої експеди592ції, ще загальний етноґрафічно-ґеоґрафічний огляд на вступі, приклади з всесвітньої істориї — дивні звичаї ріжних народів, в паралєль поганським звичаям руських народів (Іпат. с. 8 — 9, тут він і цитуєть ся: „глаголетъ Георгий в лЂтописьцЂ“), „волъхвования отъ чародЂйства“ з нагоди смерти Олега (с. 24 — 5). Від Амартола також ідуть дрібні звістки про грецько-болгарські події з другої половини IX і першої X в., введені в лїтопись уже при її хронольоґізації 1). Зістаєть ся одначе непевним, наскільки користала вона безпосередно з самого Амартола, а не з якоїсь історичної компіляції, що черпала з Амартола тільки між иньшим — бо деякі хронольоґічні непорозуміння редакторів лїтописи виясняють ся власне за посередництвом таких власне компіляцій 2).
