Цифрова Фортеця - Браун Дэн (книга читать онлайн бесплатно без регистрации TXT) 📗
Серце Девіда шалено калатало. «Господи, який абсурд», — подумав він.
— Я кохаю тебе, — швидко додав Бекер і поклав слухавку.
Пропускаючи кілька авто на авеніда Борбола, він подумав, що Сюзанна, напевне, приготувалася до найгіршого: це було зовсім на нього не схоже, коли він пообіцяв і не зателефонував.
Бекер вийшов на чотирирядний бульвар. «Туди й назад, — прошепотів він собі. — Туди й назад». Він був надто заклопотаний, щоб помітити, як потойбіч вулиці за ним стежить якийсь чоловік в окулярах із дротяною оправою.
РОЗДІЛ 18
Стоячи перед величезним вікном свого токійського хмарочоса, Нуматака з насолодою затягнувся сигарою і всміхнувся собі. Він навіть вірити не насмілювався, що йому так поталанило. Нещодавно він знову поговорив з американцем, і, якщо все йшло за планом, Енсей Танкадо вже мертвий, а його пароль — конфісковано.
«Яка іронія, — подумав Нуматака, — що пароль Енсея Танкадо зрештою опиниться в мене». Багато років тому Токуген Нуматака натрапляв на ім’я Танкадо. Молодий програміст, випускник вишу, прийшов до «Нуматех корпорейшн» у пошуках роботи. Нуматака відмовив йому. У тому, що Танкадо — талант, сумнівів не виникало, але на той час існували інші міркування. Хоча Японія й зазнавала змін, Нуматака виховувався в традиціях старої школи; він жив згідно з кодексом менбоко — честь і репутація. Недосконалість не поважалася. Якщо він візьме на роботу каліку, це знеславить його компанію. І тому він викинув резюме Танкадо в кошик, навіть не удостоївши його поглядом.
Нуматака знову поглянув на годинник. Американець на псевдо Північна Дакота мав би вже зателефонувати. Нуматака відчув легкий неспокій. Йому хотілося сподіватися, що нічого поганого не сталося.
Якщо ці паролі виявляться такими гарними, як обіцялося, ними можна буде відімкнути один із найбажаніших продуктів комп’ютерної ери — абсолютно невразливий цифровий шифрувальний алгоритм. Нуматака матиме змогу вмонтовувати цей алгоритм у захищені та герметизовані розпилювачем інтегральні мікросхеми й масово продавати їх світовим виробникам комп’ютерів, різним галузям промисловості, а може — навіть таємним покупцям із чорного ринку світового тероризму.
Нуматака всміхнувся. Схоже, йому, як і завжди, благоволили сичигосан — сім божеств удачі. Невдовзі «Нуматех корпорейшн» матиме в розпорядженні єдиний у світі екземпляр «Цифрової фортеці». Двадцять мільйонів доларів — це, звісно, великі гроші, але якщо зважити на товар, то цю оборудку сміливо можна буде назвати найгучнішою крадіжкою століття.
РОЗДІЛ 19
— А що, як хтось інший теж полює за цим перснем? — спитала Сюзанна, раптово занервувавши. — Чи може Девіду загрожувати небезпека?
Стретмор похитав головою.
— Більше ніхто не знає про існування цього персня. Саме тому я й послав Девіда. Навмисне. Пронирливі шпигуни зазвичай не цікавляться іспанськими вчителями.
— Він професор, — поправила Сюзанна й відразу ж пожалкувала. Час від часу в неї виникало відчуття, що Девід чимось таки не влаштовував шефа, що вона краще б впоралася з цим завданням.
— Шефе, — мовила вона, змінюючи тему розмови, — якщо ви інструктували сьогодні вранці Девіда мобільним телефоном, хтось міг перехопити...
— Один шанс із мільйона, — перервав її бос заспокійливим тоном. — Цей тип мав бути десь поряд і достеменно знати, що саме треба підслуховувати. — Стретмор поклав їй на плече руку й усміхнувся. — Я б ніколи не послав Девіда, якби знав, що це небезпечно. Повірте мені на слово. Хоч найменша ознака біди — і я негайно відправлю туди професіоналів.
У слова Стретмора раптом втрутився якийсь звук — хтось гепав у скло блоку № 3. Сюзанна та Стретмор рвучко обернулися.
То був інженер системної безпеки Філ Картукян. Притиснувшись обличчям до скла, він щосили гамселив кулаком, напружено вдивляючись усередину. Він щось збуджено говорив, та крізь звуконепроникне скло його не було чути. Він мав такий вираз обличчя, неначе щойно побачив кошмарну примару.
— Що тут, у біса, робить Картукян? — прогарчав Стретмор. — Він же сьогодні не чергує.
— Може, виникла якась проблема, — припустила Сюзанна. — Скоріш за все, він побачив монітор суперкомп’ютера.
— Чорт забирай! — просичав бос. — Я ж навмисне викликав учора чергового із системного підрозділу й наказав йому сьогодні тут не з’являтися!
Сюзанна не здивувалася. Скасування чергування, здійснюваного інженерами системної безпеки, траплялося нечасто, та, вочевидь, Стретмор прагнув повної конфіденційності. Не ставало, щоб якийсь переляканий інженер-системник довідався про існування «Цифрової фортеці»!
— Краще б нам вимкнути «Транскод», — запропонувала Сюзанна. — А потім наново настроїти монітор і сказати Філу, що то йому привиділося й насправді він нічого не бачив.
Стретмор трохи поміркував, а потім похитав головою.
— Ще не час. «Транскод» працює уже понад п’ятнадцять годин. Я хочу, щоб він пропрацював повну добу — щоб остаточно пересвідчитися.
«Слушно», — визнала подумки Сюзанна.
«Цифрова фортеця» була першим практичним втіленням функції циклічного зсуву відкритого тексту. Танкадо запросто міг щось прогледіти й пропустити; а може, «Транскод» за добу спроможеться-таки впоратися з алгоритмом. Однак чомусь вона мала щодо цього сильний сумнів.
— Нехай «Транскод» працює й далі, — рішуче мовив Стретмор. — Я хочу знати достеменно, що цей алгоритм є абсолютно невразливим.
А Картукян все гепав і гепав у вікно.
— Робимо вигляд, що нічого надзвичайного не сталося, — невдоволено пробурмотів бос. — Підтримайте мене.
Командир зробив глибокий вдих і рішучим кроком підійшов до ковзних дверей. Датчик ваги на підлозі спрацював, двері засичали, відсунулися вбік — і Картукян ввалився в кімнату.
— Сер... вибачте, що турбую, але оперативний монітор... Я здійснив тест на віруси і...
— Тихо, Філе, вгамуйся, — приязно всміхнувся командир, заспокійливо кладучи руку на плече новачка. — Угамуйся. У чім проблема?
У невимушеному тоні Стретмора й натяку не було на те, що довкола нього рушився цілий світ. Він відступив убік і впустив Картукяна до священного приміщення — блоку № 3. Інженер обережно переступив через поріг — наче тренований і обережний пес.
Спантеличений вираз обличчя новачка свідчив про те, що йому ще ніколи не доводилося бувати в цьому приміщенні. Що б там не було причиною його паніки — воно вмить забулося. Він стояв, ошелешено оглядаючи розкішний інтер’єр, вервечку приватних терміналів, кушетки, книжкові полиці та м’яку оббивку. Коли ж його погляд дійшов до цариці шифрувального відділу Сюзанни Флетчер він швидко відвів очі вбік. Сюзанна навіювала на нього паралізуючий страх. Її інтелект працював у зовсім іншій площині. Вона була бентежно красивою, і слова, які він щойно мовив, здавалося, зникли під безладною купою мотлоху. А від невимушеного вигляду Сюзанни Картукяну стало зле.
— А в чім, власне, проблема, Філе? — повторив питання Стретмор, відчиняючи холодильник. — Вип’єте?
— Ні... е-е-е, дякую, сер. — Інженер не знав, що й сказати, інстинктивно відчувши, що він тут — небажаний гість. — Сер... мені здалося, що з «Транскодом» виникла проблема.
Стретмор рвучко зачинив холодильник і невимушено поглянув на Картукяна.
— Це ви про оперативний монітор?
На обличчі інженера відбилося спантеличення.
— Ви хочете сказати, що теж бачили оте?
— Звісно. Комп’ютер працює майже шістнадцять годин, якщо я не помиляюся.
Картукян знітився.
— Так, сер, майже шістнадцять годин. Але це ще не все, сер. Я здійснив тест на віруси і здобув досить дивний результат.
— Та невже? — невимушено спитав Стретмор. — І що ж то?
Сюзанна, вражена самовладанням шефа, заворожено спостерігала, як Картукян пояснює, час від часу затинаючись:
— «Транскод» обробляє щось дуже просунуте. Фільтри ще ніколи не мали справи ні з чим подібним. А що, як у нього потрапив вірус.
