Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Разное » Гоцик - Дашвар Люко (читать книги бесплатно полностью TXT) 📗

Гоцик - Дашвар Люко (читать книги бесплатно полностью TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Гоцик - Дашвар Люко (читать книги бесплатно полностью TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

– Тікати маю, – прошепотів. – При першій-ліпшій нагоді.

Несподівана думка розрослася додатковими обнадійливими аргументами. І шкатулку збереже! І гроші! І Гоцикові не треба буде платити за супровід сто двадцять євро! І так витратив на ненажеру дофіга. І п’ятдесят євро не забути з його рюкзака забрати. Бо обдурив підло і має бути покараним.

Повеселішав. До календаря: що за день у нас нині? Геть перестав за часом стежити, все чекав, поки Гоцик оклигає.

– П’яте лютого…

– Синьйоре Фонтана, – запитав наступного дня сивого лікаря, коли той приїхав провідати Гоцика. – Коли ми з братом зможемо вирушити у путь?

– Не раніше середини березня, – повідомив Фонтана.

Синьйор Бонвіссуто тому і жив непогано, що трудився від світанку до ночі. То тільки легковажні містяни, попиваючи відмінне «Шардоне» фірмового світло-солом’яного кольору, могли розмірковувати про те, як нудно і тоскно винарю взимку. Певно, тільки влітку й париться, скаче у діжі, чавить виноград голими п’ятами під Челентано.

Деметріо й гадки не мав, що то за штука така – нудьга. Вже у січні з допомогою двох найманих працівників обрізав виноградні лози, аби силу набирали. Лютий нагадував – час проводити аерацію. Деметріо заводив двигун тракторця, їхав на виноградник. Пахав міжряддя, наказував виноградним кущам: дихайте вволю.

На початку березня новий клопіт – повідгортати землю від виноградних коренів. Прокидався вдосвіта, брав мотику і гайда. Повертався із заходом сонця – зморений, голодний. Ілія виставляв на стіл миску з пастою – навчився куховарити за два місяці вимушеної перерви у мандрах.

– Прошу!

– Деметріо! А я завтра з вами на виноградник піду, – сказав якось Гоцик.

І як дідуган не відмовляв – відпочивай, сил набирайся! – уперся, піду!

– Від роботи коні дохнуть, – сказав. – А люди тільки здоровішають.

На ранок Бонвіссуто приготував дві мотики. Ілія провів трударів до кам’яного муру, роззирнувся: так ось же він, шанс! Коли, як не зараз? Третє березня! Ще день-два і Фонтана тільки розведе руками: от і все! Гоцик – здоровий! Може далі собі мандрувати у пошуках вигаданого циганського тата.

Зібрався за п’ять хвилин. Поскладав до рюкзака речі, відірвав від живота шкатулку, запхнув усередину поміж светром і шкарпетками. Віднайшов у Гоциковому рюкзаку п’ятдесят євро…

– Підлий хлоп! – поклав купюру до кишені.

Роззирнувся: і поїсти б чогось прихопити. Пляшка грапи, хлібина, шмат прошуто…

Вискочив на поріг – хазяйські пси наче показилися. Кружляють навколо – й кроку не ступити.

– Та цитьте ви…

Боком-боком. До сараю. Викотив дамський велосипед, що на ньому покійна синьйора Тереза Бонвіссуто по молоко на сусідню ферму їздила. Дістався з ним до широкої дороги за кам’яною огорожею. Роззирнувся – вдалині, на пагорбі, вкритому виноградними кущами, двійко чоловіків колупали землю.

– Ну… отак, – пробурмотів. Осідлав залізяку, покотив у протилежний бік.

Пізно ввечері синьйор Деметріо і Гоцик повільно йшли від виноградників додому. Італієць щось балабонив задоволено, активно жестикулював: мовляв, гарно допоміг, ніби все життя на землі трудився.

– У нас у Нехаївці десять кущів «лідії». Теж вино робимо, – спокійно відповідав Гоцик, геть забувши про легенду і циганського предка. – А тато ще кукурудзи садить соток сорок. Сапаємо, як ті дурні. А ви, бачу, так само…

Може б, Деметріо і розкрив брехню, якби зрозумів усе сказане Гоциком слово у слово. Та й слухав неуважно. Все вдивлявся у власне подвір’я – двері сараю розчахнуті, пси ґвалтують. Напружився, прискорив крок.

За хвилину вже бігав від сараю до дому, заглядав у всі дірки.

– А де Терезин велосипед?! Кляті крадії! Вони вкрали Терезин велосипед! Іліє! Куди ти дивився, Іліє?! Де ти?

Гоцик стояв посеред двору з мотикою, спостерігав за знервованим старим.

– Утік, сука! – прошепотів недобре.

За годину синьйор Бонвіссуто і Гоцик сиділи біля важкого дерев’яного столу на сяючій чистотою і яскравою керамікою кухні. Посеред стола – пляшка «Шардоне», окраєць білої хлібини.

– Не треба поліції, – як міг словами і жестами вмовляв старого Гоцик. – Ілія завжди таким пришелепкуватим був! Циган, мать його! Я відпрацюю. За все! За велосипед. За ліки, за візити Фонтани. За те, що на собі тягли нас до хати. Повірте…

– Йди геть! – Деметріо вдарив Гоцика важким, як той стіл, поглядом. – І ти йди… Однакові.

– Не піду, – мотнув головою Гоцик. – Чи поліцію викликайте, чи дозвольте відпрацювати. Мене так тато вчив.

Синьйор Деметріо насупився. Налив вина у високі фужери.

– Пий! – наказав. Сам відпив, глянув на Гоцика із цікавістю. – Гоцику… Як сказати, що Ілія… поганий? Сука?

– Сука! – кивнув Гоцик.

Велосипед синьйори Терези знайшли наступного ранку біля автобусної зупинки за двадцять кілометрів від садиби Деметріо Бонвіссуто.

У перший же день самостійного просування до омріяного безсмертя і золота Ілія зрозумів, наскільки важко, незручно і до вереску страшно без Гоцика. Ще вчора привітні італійці сьогодні, як здалося Ілії, підозріло роздивлялися юнака, на шляхах тупцювало добіса багато поліцейських, а в касі автостанції, де він спробував взяти квиток на автобус до Верони, молода касирка навідріз відмовлялася розуміти Іліїну англійську.

– Но капіско! – репетувала. – Не розумію!

А що ж там розуміти? Хіба «Верона» у вустах Ілії звучало як «Париж» чи «Копенгаген»? Холєра!

Залишив велосипед біля автобусної зупинки і вирішив діяти перевіреним методом. Став на безлюдному відрізку траси, розмахував плакатиком «Автостоп», що він з зими зберігся, хоч і надірвався якраз посередині.

– Зупиніться! Прошу… – благав кожну вантажівку і легковик, що вони мчали повз нього. Усе озирався у той бік, де поміж пагорбів у садибі Деметріо Бонвіссуто залишився Гоцик, наче той уже осідлав дідового тракторця, гнав слідом.

– Та зупиніться! – махав руками. Як там далі – невідомо, та сьогодні Ілії вкрай необхідно було відірватися від міцного будинку винороба якнайдалі.

Та кляті італійці того дня забули про християнське милосердя. Ілія простирчав з годину, аж поки не уздрів поліцейську автівку. Дременув геть від траси у кущі. Трусився. Хоч би ніч! До вечора пересидить у кущах, потім знову на трасу вийде. Може, вночі люди добріші?

– Ну, то й займися ділом, раз уже накапостив, – почув у правому вусі.

– Мовчи! – засичав. – Нікчемне, чорножопе створіння! Прокинувся він! Де ти раніше був? Коли я мордувався, не знав, як вчинити!

– Спостерігав за тобою, – відповів Горе.

– Яка втіха! Досить з мене твоєї маячні! Дочекаюся ночі і…

– То й прикинь поки маршрут, як це Гоцик робив.

Згадка про Гоцика розлютила Ілію ще більше.

– Чому… ти… І ви всі! Чому ви знущаєтеся з мене? Маршрут? То скажи спочатку, де кінець нашої подорожі у Франції? Де алхімік живе?

– Прованс. Грасс.

– Чому не Ніцца?! – обурився Ілія.

Думка про те, що таємничий усесильний алхімік живе у парфумерній столиці Франції поряд з найулюбленішим місцем відпочинку багатіїв усього світу, здалася такою підлою брехнею, що він ледь слиною не вдавився. Бач, виділилася, як у голодного пса.

Проковтнув слину. Насупився.

– Горе… – мовив тоскно. – Я тобі не вірю. Немає ніякого алхіміка, вічного життя і золота.

Роззирнувся безпорадно.

– Мамо рідна… Куди це мене занесло?!

У вусі зашарудів тарган. Зітхнув зажурено.

– Усе є. І алхімік. І вічне життя. І… золото. Звичайно, не у самому Грассі. Але поблизу, – сказав так сумно і щиро, що Ілія ледь не розплакався. Зітхнув із полегшенням. Слава Богу! Слава Богу…

– То я… маршрут… Грасс? – поліз до рюкзака, дістав мапу. – Грасс? Спочатку якось до Верони доберуся. Звідти до Турина. Чи до Генуї. Від Верони до Турина і Генуї однакова відстань. Двісті дев’яносто кілометрів. Турин… ближче до французького кордону. Але північніше Грасса. Генуя від кордону далі, проте вздовж Лігурійського узбережжя зручніше добиратися.

Перейти на страницу:

Дашвар Люко читать все книги автора по порядку

Дашвар Люко - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Гоцик отзывы

Отзывы читателей о книге Гоцик, автор: Дашвар Люко. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*