Гра престолів - Мартін Джордж (читать книги онлайн полностью без регистрации TXT) 📗
— Рятуйте нас, боги, — вилаявся князь Листобрід.
— Великоджон Умбер підпалив гуляй-городи, які ми вибудували для облоги, а князь Чорноліс знайшов серед інших полонених пана Едмура Таллі у кайданах. Звільнив усіх і забрав із собою. Південний наш табір очолював пан Форлей Престер. Він відступив у повному бойовому порядку, коли побачив втрату інших двох таборів, з двома тисячами списників та стількома ж лучниками. Але тирошійський полковник, що очолював охочекомонні загони, вдарив на його корогви та перебіг до ворога.
— Семиклятий дідько. — Дядько Кеван був радше розгніваний, аніж здивований. — Казав я Хайме, щоб він не вірив тому драпіжникові. Хто б’ється за гроші, той береже вірність тільки калиті з золотом.
Князь Тайвин сплів пальці під підборіддям. Коли він слухав, рухалися лише його очі. Цупкі золоті баки облямовували обличчя таке нерухоме, що воно могло здатися різьбленою личиною, якби Тиріон не бачив крихітні крапельки поту на поголеній батьковій голові.
— Як це могло статися? — знову заскиглив пан Гарис Звихт. — Пан Хайме у полоні, облогу знято… та це ж нечувана біда!
Йому відповів пан Аддам Марбранд:
— Ми всі надзвичайно вдячні вам, пане Гарисе, за вказування на очевидне. Але питання полягає в тому, що зараз робити?
— А що ми, власне, можемо зробити? Військо Хайме вирізане, взяте у полон чи розбіглося. Старки й Таллі сидять просто на наших шляхах підвозу. Ми ж відрізані від заходу! Вони можуть вдарити на Кастерлі-на-Скелі, коли забажають, і хто їм завадить? Панове добродії, нас побито. Треба прохати миру.
— Миру? — Тиріон задумливо побовтав вино у келиху, зробив глибокий ковток і жбурнув порожнього келиха на підлогу, де той розлетівся на тисячу скалок. — Ось вам мир, пане Гарисе. Мій любий небіж розбив його на друзки остаточно і беззаперечно, коли вирішив прикрасити Червоний Дитинець головою князя Едарда. Вам легше буде випити з цього келиха, ніж переконати Робба Старка домовитися про мир. Він перемагає… чи ви не помітили?
— Дві битви — то ще не війна, — вперто заперечив пан Аддам. — До поразки нам далеко. Старк він там чи хто, а я б із ним радо перевідався.
— Може б вони погодилися замиритися та обміняти полонених, — запропонував князь Листобрід.
— Навіть якщо вимагати три наших за одного їхнього, їм і тоді вийде зиск, — кисло зазначив Тиріон. — І що ми маємо запропонувати за мого брата? Підгнилу голову князя Едарда?
— Я чув, що королева Серсея тримає в себе дочок Правиці, — з надією вимовив Листобрід. — Якби віддати малому його сестер…
Пан Аддам презирливо пирхнув.
— Він ще не здурів остаточно, щоб віддавати Хайме Ланістера за двох дівчиськ.
— Тоді ми маємо викупити пана Хайме, хай би скільки це коштувало, — наполягав князь Листобрід.
Тиріон закотив очі.
— Якщо Старкам знадобиться золото, вони можуть переплавити обладунка Хайме.
— Якщо ми попросимо про мир, вони вважатимуть нас слабкими, — мовив пан Аддам. — Треба негайно рушати на них.
— Ми б напевне могли переконати наших друзів при дворі приєднатися до нас зі свіжими силами, — підхопив пан Гарис. — А хтось міг би повернутися до Кастерлі-на-Скелі та навербувати там нові затяги.
Князь Тайвин Ланістер звівся на ноги.
— Вони захопили мого сина! — мовив він ще раз, і таким голосом, що прорізався крізь суперечку, мов меч крізь оксамит. — Залиште мене. Усі.
Тиріон піднявся, аби покірно виконати наказ разом з іншими, але батько раптом зиркнув на нього і додав:
— Ти не йди, Тиріоне. Посидь. І ти теж, Кеване. А всі решта — геть звідси.
Тиріон всівся на лаву, від переляку втративши мову. Пан Кеван перетнув кімнату до барилець із вином.
— Пане дядьку, — покликав Тиріон, — якщо ваша ласка…
— Ось, тримай. — Батько віддав йому власного недоторканого келиха.
Тепер Тиріон був дійсно вражений. Та добряче ковтнути вина не забарився.
Князь Тайвин всівся на своє місце.
— Ти маєш рацію щодо Старка. Якби князь Едард був живий, ми б через нього уклали мир із Зимосіччю та Водоплином, і мали б час упоратися з Робертовими братами. Але мертвий…
Його рука стиснулася у кулак.
— Божевілля. Справжнє божевілля.
— Джоф — іще хлопчина, — зазначив Тиріон. — У його віці я й сам скоїв кілька дурниць.
Батько кинув на нього гострий погляд.
— То нам слід дякувати долі, що він досі не одружився зі шльондрою.
Тиріон зробив ковток, уявляючи собі вигляд князя Тайвина з вихлюпнутим в обличчя келихом вина.
— Наш стан іще гірший, ніж ви гадаєте, — вів далі батько. — Здається, ми маємо нового короля.
Пана Кевана мовби ломакою по голові хто почастував.
— Нового… кого? А куди подівся Джофрі?
Слабенький вираз незадоволення майнув на тонких губах князя Тайвина.
— Нікуди… поки що. Мій онук сидить собі на Залізному Троні, як і сидів. Але євнух розчув шепіт з півдня. Ренлі Баратеон одружився з Маргерією Тирел у Вирії два тижні тому і заявив свої права на корону. Батько та брати щасливої молодої схилили коліна і принесли присягу на мечах.
— Недобрі новини. — Коли пан Кеван хмурнів, його чоло прорізали глибокі, наче яри, зморшки.
— Моя дочка наказує нам негайно вирушати на Король-Берег, аби захистити Червоний Дитинець від короля Ренлі та Лицаря Квітів. — Губи князя Тайвина стиснулися в риску. — Вона нам наказує, прошу завважити. Від імені короля та його ради.
— Як новину сприйняв король Джофрі? — запитав Тиріон з певною чорною втіхою.
— Серсея поки що не знайшла за потрібне йому сказати, — відповів князь Тайвин. — Вона боїться, що король стане наполягати, аби самому виступити проти Ренлі.
— З яким військом? — запитав Тиріон. — Ви йому, часом, не ваше власне зібралися віддати?
— Він хоче очолити міську варту, — повідомив князь Тайвин.
— Якщо він забере варту, місто залишиться без оборонців, — встряг пан Кеван. — А маючи князя Станіса позаду себе на Дракон-Камені…
— Саме так. — Князь Тайвин зиркнув згори вниз на сина. — Я гадав, що для блазенського лахміття створений ти, Тиріоне, але схоже, помилявся.
— Овва, батечку, — мовив Тиріон, — та це ж ви мене майже похвалили.
Він з цікавості аж нахилився уперед.
— А що Станіс? Він старший за Ренлі. Що він думає про коронування свого брата?
Батько спохмурнів.
— Я від початку вважав Станіса небезпечнішим за усіх інших, разом узятих. Але він не робить нічого. Щоправда, Варис приносить плітки: Станіс будує кораблі, Станіс наймає сердюків, Станіс привіз ворожбита-тінев’яза з Асшаю. Але чого саме він хоче? І що з того правда?
Він роздратовано знизав плечима.
— Кеване, принеси мапу.
Пан Кеван приніс. Князь Тайвин розгорнув шмат шкіри, розгладив його на столі.
— Хайме залишив нас у тяжкому становищі. Руз Болтон і залишки його війська стоять на північ від нас. Наші вороги утримують Близнюки та Калин-Коп. На заході сидить Робб Старк, і ми не можемо навіть відійти до Ланіспорту або Кастерлі-на-Скелі, не приймаючи бою. Хайме в полоні, його війська більше не існує. Торос Мирійський та Берік Дондаріон продовжують нищити наших заготівельників. На сході ми маємо Аринів, на Дракон-Камені сидить Станіс Баратеон, а на півдні скликають корогви Штормолам і Вирій.
Тиріон кисло посміхнувся.
— Та не журіться, пане батьку. Принаймні Раегар Таргарієн ще не воскрес із мертвих.
— Я чекав від тебе більшого, аніж дурні жарти, Тиріоне, — зазначив князь Тайвин Ланістер.
Пан Кеван глибоко зморщив лоба над мапою.
— Віднині Робб Старк матиме на своєму боці Едмура Таллі та панство Тризуба. Їхні об’єднані сили вже чи не більші за наші власні. А маючи позаду Руза Болтона… Тайвине, лишаючись тут, ми можемо втрапити між трьох військ.
— Я не маю наміру лишатися. Нам слід владнати справи з молодим князем Старком, перш ніж Ренлі Баратеон зможе виступити з Вирію. Болтон мене не турбує — він сторожка людина, та й ми на Зеленозубі додали йому остороги. Навздогін нам він не кинеться. Отже… назавтра ми вирушаємо до Гаренголу. Кеване, хай роз’їзди пана Аддама приховують наші переходи. Надай йому стільки людей, скільки він попросить. Хай висилає їх загонами по чотири, і щоб мені жодних зникнень.
