Сага про Форсайтів - Голсуорси Джон (читать книгу онлайн бесплатно без .txt) 📗
Дівчина кивнула головою.
Дивлячись, як вона веслує, Джун думала: «Вона дуже вродлива, і фігура в неї гарна. Ніколи б не подумала, що у Сомса може бути така вродлива донька. Джонові вона була б пречудовою парою».
Інстинкт парування, якого їй не довелося задовольнити, ніколи не завмирав у Джун. Вона стояла, стежачи, як Флер пливе до того берега; дівчина поклала весло, щоб помахати їй на прощання, і Джун з болем у серці поволі пішла лугом понад річкою. Молоде тягнеться до молодого, наче бабки, що ганяються одна за одною, і кохання, як сонце, прогріває їх наскрізь. Її молодість! Це було так давно, коли Філ і вона… А відтоді? Відтоді нічого… нікого, хто був би їй до душі. І вона втратила все. Але який зашморг душить ці два юні створіння, якщо вони й справді кохають одне одного, як вважає Голлі, як, очевидно, побоюються її батько, Айріні і навіть Сомс. Який зашморг і які перепони! І прагнення до майбутнього, зневага до минулого — те, що створює активний принцип, — збудилося в серці жінки, яка завжди вважала: те, чого людина хоче, важливіше того, чого не хочуть інші. Стоячи на березі в теплій тиші літа, вона дивилася на латаття і вербове гілля, на те, як скидається риба, вдихала пахощі трав і таволги, думаючи, як примусити всіх бути щасливими. Джон і Флер! Двоє бідолашок — двоє каченят, жовтеньких і безперих! Так їх жаль! Звичайно, треба щось для них зробити! В такому становищі не можна стояти осторонь. Вона дійшла до станції розпалена й сердита.
Того ж вечора, піддавшись своїй прямодушності, через яку люди часто її уникали, Джун сказала батькові:
— Тату, я їздила подивитися на Флер, Вона здалася мені дуже привабливою. Яка користь від того, що ми ховаємо голови під крило?
Вражений Джоліон поставив чашку з ячмінною кавою і почав кришити хліб.
— Саме це ти й робиш, — сказав він. — Ти не забула, чия вона дочка?
— Хіба мертве минуле не може поховати своїх мерців?
Джоліон підвівся.
— Бувають речі, яких не можна поховати.
— Я не згодна, — сказала Джун. — Це саме те, що загороджує дорогу всякому щастю і прогресу. Ти не розумієш нашого віку, тату. Йому не потрібне те, що пережило себе. Ну й що, коли Джон довідається про все, що було з його матір'ю? Чому ти вважаєш це страшною трагедією? Кого тепер турбують такі речі? Закони про шлюб і нині такі самі, як і тоді, коли Сомс та Айріні не могли дістати розлучення і довелося вийти на сцену тобі. Ми пішли вперед, а закони — ні. Отож ніхто на них не зважає. Шлюб без пристойної можливості розірвати його — це тільки різновид рабовласництва; людина не повинна володіти іншою людиною. Тепер це розуміють усі. Якщо Айріні порушила такий закон, хіба це погано?
— Не мені це спростовувати, — сказав Джоліон, — але тут зовсім інше. Йдеться про людські почуття.
— Звичайно! — вигукнула Джун. — Про людські почуття цих двох молодих людей.
— Люба моя, — сказав Джоліон спокійно, хоч із відчаєм: в ньому вже закипало роздратування, — ти кажеш дурниці.
— Зовсім ні. Якщо вони доведуть, що кохають одне одного по-справжньому, навіщо їх робити нещасливими заради минулого?
— Ти не пережила цього Минулого. А я пережив — через почуття моєї дружини, через свої нерви і свою уяву, як тільки може пережити людина, що любить.
Джун теж підвелася й почала неспокійно ходити по кімнаті.
— Якби Флер була донькою Філа Босіні, — раптом сказала вона, — я могла б зрозуміти тебе швидше. Айріні любила його, а Сомса вона ніколи не любила.
Джоліон відповів глухим звуком — схожим на той звук, яким італійська селянка підганяє свого мула. Його серце шалено закалатало, але він не звертав на це уваги, віддавшися своїм почуттям.
— Твої слова свідчать про те, як мало ти розумієш. Ані я, ані Джон, якщо я знаю його, не засудили б любовного минулого. Але шлюб без кохання — гидота. Ця дівчина — дочка чоловіка, — який колись володів Джоновою матір'ю як рабинею-негритянкою. Цього привида не можна прогнати; навіть не пробуй, Джун! Ти хочеш, щоб ми були свідками того, як Джон з'єднається з плоттю й кров'ю чоловіка, котрий володів Джоновою матір'ю проти її волі. Нема чого вживати делікатніших висловів; я хочу з'ясувати справу раз і назавжди, А тепер годі цієї розмови, а то мені доведеться просидіти цілу ніч.
І, притуливши руку до серця, Джоліон повернувся спиною до дочки й став дивитися крізь вікно на Темзу.
Джун, від природи своєї нездатна розпізнати осине дупло, аж поки не встромить туди свою голову, неабияк стривожилася. Вона підійшла до батька і взяла його під руку. Анітрохи не переконана, що він має слушність, а вона сама помиляється, — це суперечило б її вдачі — вона, проте, була глибоко вражена очевидним фактом, що тема ця для нього дуже шкідлива. Вона потерлася щокою об його плече і нічого не сказала.
Перевізши свою літню кузину через річку, Флер не вернулася відразу до причалу, а запливла у залитий сонцем очерет. Тиха краса дня заполонила на мить дівчину, яка не дуже любила мрії і поезію. У лузі над берегом, де стояв її човен, запряжена сірим конем косарка почала ранню косовицю. Флер дивилася завороженим поглядом, як. над легкими колесами спадає каскадами трава — така прохолодна й свіжа. Хурчання косарки й шурхіт трави зливалися з шелестом верб і тополь. Біля човна у глибокій зеленій воді, наче жовті змії, крутилися і витягалися за течією водорості; на протилежному березі в тіні дерев стояли рябі корови й ліниво помахували хвостами. В такий день тільки й мріяти. І вона витягла Джонові листи — не пишномовні освідчення, а розповідь про все, що він бачив і робив, сповнена дуже приємною для неї тугою; всі вони закінчувалися однаково: «Твій вірний Дж.» Флер не була сентиментальна, її бажання завжди були конкретні й чіткі, але вся поезія, що жила в душі дочки Сомса й Аннет, тепер безумовно зосередилася навколо її спогадів про Джона. Вони таїлися в траві й деревах, квітах і струменях води. Вона радісно відчувала його в запахах, які вдихала, наморщивши ніс. Зорі переконували її, що вона стоїть поряд із ним посередині карти Іспанії, а рано-вранці зарошене павутиння, імлисте сяйво й обіцянка дня, що зароджувалася в саду, були для неї уособленням Джона.
Поки вона читала його листи, повз неї велично пропливла пара білих лебедів, а за ними їхній виводок, шестеро лебедят, одне за одним, голова кожного з них була на однаковій відстані від хвоста переднього — флотилія сірих есмінців. Флер сховала листи, взялася за весла й попливла до причалу. Ідучи стежкою через сад, вона міркувала, чи слід розповісти батькові про візит Джун. Якщо він довідається про нього від слуги, йому може здатися підозрілим, чому вона нічого йому не сказала. До того ж це дасть їй нагоду вивідати в батька причину ворожнечі. Отож Флер вийшла на дорогу і пішла назустріч батькові.
Сомс ходив оглянути ділянку, на якій місцева влада надумала спорудити санаторій для хворих на сухоти. Вірний своєму індивідуалізмові, Сомс не брав участі в місцевих справах, обмежуючися сплатою податків, які постійно зростали. Проте він не міг лишитися байдужим до цього нового й небезпечного задуму. Ділянка була не далі як за півмилі від його будинку. Сомс цілком погоджувався з думкою, що туберкульозові в Англії треба покласти край, але тут для цього не місце. Треба це зробити десь далі. По суті, його ставлення було ставленням всіх справжніх Форсайтів: йому немає діла до чужих хвороб, і хай держава робить свою справу, анітрохи не зачіпаючи тих природних благ, які він здобув сам чи одержав у спадок. Френсі, найвільнодумніша з Форсайтів його покоління (крім хіба що Джоліона), якось запитала ущипливо: «Чи ти, Сомсе, коли-небудь бачив ім'я Форсайт на якому-небудь підписному листі?» Може, воно й так, але санаторій зіпсує всю навколишню місцевість, і він неодмінно підпише петицію протесту, яку вже склали сусіди. Твердо наважившись зробити так, Сомс повернув додому і зустрів на дорозі Флер.
Останнім часом вона ставилася до нього куди ніжніше і, насолоджуючись в її товаристві спокоєм погожих літніх днів, він відчував себе зовсім молодим; Аннет безперестану їздила до міста то за тим, то за іншим, і він бував з дочкою майже стільки, скільки бажала його душа. Правда, Майкл Монт узяв собі за звичку приїздити на мотоциклі трохи не щодня. Дяка богові, він поголив свої схожі на зубну щітку вусики і вже не скидався на блазня! У них саме гостювала подруга Флер, частенько заходив хтось із сусідської молоді, і тоді після обіду в холі дві-три пари танцювали під музику електричної піаноли, що сама по собі виконувала фокстроти, здивовано вилискуючи своєю дзеркальною поверхнею. Часом навіть Аннет граціозно пропливала по паркету в парі з котримсь із юнаків. І Сомс, підійшовши до дверей між вітальнею і холом, схиляв набік голову і, поводячи носом, стежив за ними — чекав нагоди спіймати усмішку Флер; потім повертався до свого крісла біля каміна у вітальні й переглядав «Таймс» або каталог якого-небудь колекціонера. Його пильне стривожене око не виявляло ніяких ознак того, що Флер пам'ятає про свою примху.
