Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги бесплатно .txt) 📗
Від своїх конфідентів пп. посли упевнилися, що той зрадник не думає про жадну згоду, а хоче все кінчити війною; до того його веде давній апетит 7), і то в серцю його вкорінилося, що такими союзами які хоче завести з ріжними (державами), він свого досягне. Війська посувати далі за Чуднов не позволив; одначе й. м. п. Потоцкий, воєвода подільський, польний гетьман коронний, вислав немало хоругов на Поліссє 8), тримаючися зборівської лінії.
Війну з нами так замишляє вести: Тимошка, сина свого, з Подністровя з черню 9), з Волохами і з Мультанами хоче пустити в глибину, а сам з Ордою і своїми козаками 10) хоче йти на нас Поліссєм 11); але сеї зими не можна сподіватись від нього нічого ворожого, з огляду на пошість і запустіннє краю при нашій лінії.
Виговський в розмовах, ніби то в секреті сказав пп. послам, що в Ясах на весіллю 12) доньки пропонував господар Тимошкові, зятеві свому устно поговорити з Хмельницьким, його батьком, щоб або він прийшов до згоди з й. кор. милостю і Річпосполитою, або-коли се неможливо-аби так ґрунтовно повів війну, щоб осягнути те чого хоче.
Орди Татарські кочують поблизу Хмельницького, цілком безпечно, з усім: з жінками, дітьми, стадами перейшли по сій стороні Дніпра і стали коло Жовтих Вод, Саксагани, Цибульника 13).
Се звідомленнє близько сходиться з тим, що довідався про результати посольства після повороту послів нунцій Відоні 14) в 20-х днях листопаду. Посли не були допущені до розслідування батозького інциденту, так як се обіляло козацьке посольство. На королівські вимоги гетьман дав неґативні відповіли, так як се сказано в вищенаведенім звідомленню. Для провадження переговорів він пропонував вислати нових комісарів-але з розмов з гетьманом і з його зносин посли набрали переконання, що він в дійсности готовиться до нової війни, покладаючись на обіцянки хана і Порти, і тільки протягає час, аби відповідно противстати тим воєнним приготованням, що ведуться з польської сторони 15):
Альбр. Радивил в своїх записках, згадавши про висилку Зацвіліховского і Черного, коротко додає, мовляв “вони потім дали звідомленнє, що даремно трудилися, і навіть в смертельній небезпеці були у тої бестиї, що позволяє собі до волі своєї ламати міжнароднє право. Відправив він їх з такою відповіддю, що не може відрікатися союзу з Татарами, бо не може вірити Полякам, і по пяному додав, що з ранньою весною рушить свої сили на Поляків. Коли се донесено королеві, рішено відложити заходи коло згоди і взятися до воєнних операцій; вояки з усіх усюд почали напливати до обозу, але хороба перебила сей збір” 15).
В инших відомостях нема сеї подробиці про грубе поводженнє з послами, що нарушало прийнятий в міжнародніх зносинах декорум: вона розвивається і розмальовується у Твардовского, а за його прикладом у нашого Костомарова. Навпаки, у одного волоського конфідента, в його реляції з 2 листопаду, читаємо, що Хмельницький “з великою радістю й тріумфом як прийняв так і відправив послів, запевняючи в вічній згоді і призначаючи для комісії місце під Чудновим” 16). Але головне було, що він не згодився виповнити королівські вимоги-се було рівнозначно з розривом.
Гетьман Потоцкий, переказуючи канцлєрові звідомленнє послів, висловлює переконаннє, що без війни з козаками не обійдеться: різкі відповіди Хмельницького і його великі вимоги ясно показують се. Був би відповідний час на нього тепер наступити, але польське військо до походу не здатне, потрібує спочинку; а щоб повести війну з козаками напевно, треба мати такі сили, як були під Берестечком. Тому добре поки що вести з Хмельницьким переговори, використовуючи посредництво Лупула, а тим часом готовитися до війни 17). Потоцкий збирається послати свого чоловіка до Лупула і користаючи з своїх добрих відносин з ним вияснити його відносини до Польщі. Звертає увагу на посольство післане з Швеції до Царгороду, щоб заохочувати Турків до війни з Польщею, з огляду що у неї вийшов час польсько-шведських договорів.
Але війна з козаками була не з руки ні Лупулові, ні його зятеві Ян. Радивилові, що тепер, по ожененню Тимоша з господарівною став, з охотою чи без охоти, свояком козацького гетьмана, і так само як і його тесть все більше входив в фарватер українсько-польських відносин. Від козацького посольства Самійла Богдановича і тов., довідуємось, що після чигринських переговорів, що за їx словами відбувалися в середині ст.ст. вересня, але в дійсности хіба при кінці 18), “скоро потім писав до гетьмана Хмельницького гетьман в. кн. Литовського Януш Радивил, щоб гетьман і все військо Запорозьке королеві піддалися (“добили чолом” в московській передачі). Аби були б у підданстві на тих умовах, як учинено договір під Білою Церквою, і щоб унії і костелів тримати не забороняли. Коли ж гетьман і військо Запорозьке на те не позволять, то у нього, Радивила, війська готові і він піде на козаків війною. І гетьман Б. Хмельницький на той лист Радивила відповів, що коли король учинить з ним у всім згідно з Зборівським договором, то вони тому раді. А коли король на се не пристане і церков божих не очистить, то хочби їм усім і померти, але за віру християнську і святі божі церкви вони стоятимуть і на унію їх не віддадуть” 19).
Инакше сказавши, Радивид радив Хмельницькому згодитись на Білоцерківські пакти, бо инакше він, Радивил, при всім бажанні не зможе утриматися в нейтральности. Не зразившися відмовою козацького гетьмана, він далі вів сю свою лінію, як довідуємося з його пізнішої відповіди післанцеві Лупула, Лупул переслав її Богданові, а Богдан московському урядові, весною 1653 р. Писалась вона мабуть в січні або в лютім 1653 р., але настільки інтересна для ситуації осени-зими 1652 р., що я мушу навести з неї дещо-з московського перекладу спорядженого в посольськім приказі, але настільки лихо, що тут місцями тільки приблизно можна вгадати зміст.
Радивил перепрошує, що так довго затримав у себе Лупулового післанця-з котрим той, видко, прислав свої гадки про способи оминути українсько-польський конфлікт. Радивил потішає Лупуда надією, що конфлікт можна оминути, і його треба оминути, бо нова війна, грозить дуже тяжкими наслідками:
“Було б велике кровопролиттє, бій останній: або Полякам погибіль, або Руси. Коли переможуть Поляки, тоді до кінця загине рід і віра руська; вся Україна, на великий жаль серцю людському, буде спустошена, а потіху і користь одержуть тільки погани. Коли ж би перемогли козаки, то ніж би Поляки мали піддатися козакам, вони краще приймуть погибіль і утиск від німецького цісаря або Шведів; монархія і Корона польська, що здавна була славна по всьому світі, опинилася б у підданстві. А хочби козаки й перемогли, то Татари і після їx побіди спустошили б усю землю. Бо розсуди ваша господарська милость: поки ще Корона була ціла, вона своїм і козацьким військом ледви могла відборонитись від неприятелів; коли ж побідять тільки козаки, як зможуть вони противитися силам шведським, німецьким, татарським й иншим, що наступили б на козаків? Тому з прихильности до обох сторін: і польської і руської, зволь в. господ. мил. подбати щоб їx замирити.
“Зводь в. госп. м. прийняти до відома і повідомити й. м. п. гетьмана Хмельницького, що сеї зими Поляки напевно побили б були козаків, бо коронне військо було готово і добре, литовське так само, і король й. м., вважаючи на такі добре споряджені і в усім готові війська, хотів зимою звести війну, і всі сенатори його до того намовляли. Тільки князь й. м. (Радив.) загаявся і не був на початку ради, а як приїхав, зараз відсунув ту війну і порадив скликати сойм в Берестю, і комісарів визначено, тому що король і инші доручили в. госп. мил. привести справу до корисного кінця.
“Ваша господ. мил. можеш розсудити, що союз з Татарами шкодити буде не тільки козакам, а й усім християнам. Тому хоч до закріплення згоди п. гетьманові не можна розірвати союзу з Татарами, але він мусить бути дуже обережний з ними. Тому нагадуй йому в. госп. мил., щоб мирився (з королем) і не ставив умов богатьох і великих, але помірковані, і годився на все, що вимагатимуть Поляки, аби як найскорше прийшло до замирення. Бо Поляки мають війська свої в усім добре споряджені і готові. А по замиренню, коли війська польські розійдуться, й. м. п. Хмельницький зможе випросити у Поляків що схоче: се буде тоді зручніше, і він матиме тоді більше впливу ніж король.
