Дьондюранг - Тесленко Олександр Констянтинович (книги регистрация онлайн .txt) 📗
— Блимають очима… Але нам, певно, не завадить трохи поспати. Чи не так?
— Хіба ж заснемо?
Лише через п’ять годин над космонавтами, що сиділи, втупившись в екран, несподівано пролунав голос Джина:
— Що бажаєте сказати жителям Центурії?
— Збагнув їхню мову? — зрадів Остуда.
— Сподіваюся, ви не шкодуєте, що взяли з собою Старого Джина. Я працюю дещо повільно, зате маю досвід. То що їм переказати?
— Привітайся, скажи, звідки ми прилетіли, скажи, що не хочемо учиняти їм зло…
Космонавти побачили, як застигли оранжеві цятки очей, коли Джин почав говорити.
— Що вони відповіли?
— Вони також вітають нас.
— Скажи, що я зараз вийду. Джин по паузі мовив:
— Кажуть, що будуть стріляти.
— Стріляти? Ти не помилився?
Кібер знову переключився на контакт з центуріанами і розмовляв досить довго.
— Вранці вони влаштують переговори і перевірку. А зараз і чути не хочуть про конкретні
справи.
— Запитай, чи часто до них прилітають подібні кораблі?
— Вони кажуть, що це нас не обходить…
— То що нам робити, Джине?
— Чекати ранку. Через сімдесят три години за нашим часом буде ранок. Доба в них — сто п’ятдесят вісім наших годин.
— Що? Три доби чекати, доки вони розпочнуть переговори?
— Але ж потім буде три доби суцільного дня, — сумно сказав Астрагал.
— Ми планували, що місяць перебуватимемо на Центурії…
…Вони спали якомога довше. А потім знову сіли біля екрана. Намагалися читати, працювати над зібраними матеріалами, та марно. Так минуло шістдесят годин. Над ранок пролунав голос Джина — чужою, незрозумілою мовою. Відповіді чекали довго.
— Вони готують комісію для переговорів, — врешті сказав Джин. — І вимагають відкрити корабель для перевірки.
Запанувала тиша.
— Вони хочуть, щоб ми впустили комісію на борт корабля, — повторив Джин.
— Гаразд… Але повідом їх про параметри нашого мікроклімату, щоб витримали шлюзування.
Жителі Центурії не дуже квапились. Минуло кілька годин, поки з натовпу вийшло троє. На центуріанах були тільки благенькі сині комбіне-зончики. Остуда з Астрагалом вийшли в шлюзову камеру, опустили трап. Троє центуріан почали підніматися. Маючи Джина за перекладача, Остуда почав розмову.
— Вас попередили про низький тиск на борту корабля?
— Так.
У них були запалі очі, а шкіра сірого кольору.
— Ви добре переносите падіння тиску?
— У нас немає захисних костюмів. База досліджень у Керлі… То далеко звідси…
У цей час пролунав постріл, і центуріанин, котрий щойно говорив, упав з високого трапа.
— Джине! Що це значить? — крикнув Астрагал.
— Його вбили, бо він вибовкнув, де знаходиться база космічних досліджень.
— Безумство, — процідив крізь зуби Остуда. Двоє центуріан, що лишилися на трапі, піднялись до шлюзової камери.
— Ви певні, що витримаєте?
— Нам наказано витримати.
Знизавши плечима, Остуда зачинив зовнішній люк і ввімкнув мотор декліматора. Дивився, як центуріани злякано туляться один до одного. Вони зробилися жовтими, потім зеленими, у них почали підгинатися ноги. Астрагал квапливо натиснув на клавішу зворотного шлюзування. Центуріани впали на блискуче дно кабіни.
— Вони вже мертві, — холодно мовив Джин. Космонавти розпачливо дивилися один на одного. Та за кілька хвилин прийшли ще четверо головатих жителів і спокійно витягли мертві тіла з камери.
— Вони повідомили, що переговори відкладаються до завтра. Вони поїдуть по захисні костюми.
— Отож треба чекати ще одну їхню ніч?
— Так, і решту сьогоднішнього дня.
Задраїли люк, зайшли до кабіни, переодягнулися, посідали в м’які крісла. Почували себе моторошно. На “Землю-28” повідомили коротко: налагоджуємо контакти з жителями Центурії. Потім прийняли великі дози транквілізаторів і проспали всі двісті вісім годин.
— Ще ніколи не був у такому дурному становищі, — пробурмотів Астрагал, вмиваючись після сну. — Зовсім не уявляю, що робити. Істоти вони розумні, і треба поважати тутешні порядки, але ж дії їхні не дуже логічні, а вони самі, по щирості, не викликають симпатії.
— Але ж треба якось знайти спільну мову.
— Поглянь, — вигукнув Астрагал.
Біля корабля стояли дві постаті в незграбних чорних костюмах.
— Вони просять їх впустити, — повідомив Джин.
Квапливо зробили все належне. Шлюзування пройшло нормально. Дві головаті постаті зайшли до кабіни, мовчки роздивилися, потім почали клацати якимись пристроями, схожими на фотоапарати, розпитувати про призначення бортової апаратури.
— Де ваша зброя? — запитав раптом один із них.
— На борту корабля немає зброї.
— На чий же захист ви розраховуєте?
— Наш захист — корабель.
— Ми не віримо, що у вас немає зброї. — Центуріани швидко попрямували до виходу.
— Зачекайте! — кинувся Остуда. — Тепер ми можемо вийти з корабля й ознайомитися з вашою планетою?
— Ні! — сказав центуріанин не обертаючись. — Ми порадимось. Вирішимо завтра.
— Так не можна, — благав Остуда. — У нас обмежені енергетичні запаси. Ми не можемо чекати. У вас такі довгі дні. Дайте нам хоча б кілька годин. Ми візьмемо зразки мінералів, ми познайомимося…
Центуріани мовчки прямували до виходу.
— Я збожеволію, — прошепотів Астрагал.
— Інший світ, — сказав Остуда. — Вони ніби й бояться нас, але не знаходять нічого розумнішого, як тримати нас у цих тенетах. Я певен, якби ми повмирали з голоду, для них це було б найкращим виходом.
Сто п’ятдесят сім годин… Спершу вони не могли знайти собі місця, та потім заспокоїлись.
— Джине, ти маєш нас розважати. Згадай щось із віршів, тебе колись вчили.
— Так, мене вчили. Що хочете почути?
— Знаєш Сандра?
— Слухайте, — тихо мовив Джин.
— Джине, а ти жорстокий дідуган, — стримано засміявся Астрагал. — Ти читаєш нам про перестиглі губи. А ми тут скоро другий рік не бачимо живої людини.
Потім вони згадали своїх батьків, занурились у спогади. Сиділи розчулені й принишклі, слухаючи розповіді один одного.
Настав ранок, і вони ніби пробудилися, повернулися до дійсності.
— Джине, які в нас енергетичні запаси?
— Тут можемо лишатися не більше трьохсот годин.
— Тож сьогодні практично останній день. Мусимо зробити хоч що-небудь. Може, ще раз вийти до них без дозволу?
— Спробуй.
Але, як і першого разу, тільки-но прочинився зовнішній люк, відразу по обшивці корабля вдарило металом. Астрагал був змушений повернутися.
За кілька годин з гурту центуріан вийшов чоловік у чорному, а не в синьому, як решта, комбінезоні і голосно щось промовив.
— У нього до нас запитання, — переклав Джин. — Перше: звідки ви знаєте їхню мову? Друге: чому не покажете зброю, якщо справді не збираєтесь нападати?
— Джине, перекладай… Вашу мову ми вивчили, зрозуміли, знаючи загальні принципи побудови мов Всесвіту. А зброї у нас немає, тому й не можемо її показати.
Чорний центуріанин стояв незворушно, ніби висічений з граніту, потім зробив кілька кроків назад, злився з натовпом.
Астрагал з Остудою чекали, що ж буде далі, та минали години, ніхто не виходив з гурту. Аж нарешті знову з’явився центуріанин в чорному.
