Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Разное » Тема для медитації - Кононович Леонід (читать книги онлайн полностью без регистрации txt) 📗

Тема для медитації - Кононович Леонід (читать книги онлайн полностью без регистрации txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Тема для медитації - Кононович Леонід (читать книги онлайн полностью без регистрации txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Вона переступила поріг, стала і перехрестилася до ікон.

— Слава Богу!..

Юр поставив чайника на стіл і витер ганчіркою руки.

— Навіки! — буркнув він.

— Дивлюся, ні світ ні зоря... а з бовдура вже куриться! Зібрався кудись, чи що?

— Та... не спиться! Присядьте.

Стукаючи ціпком по долівці, баба прошкандибала до столу й умостилася на ослоні.

— Ну й що, — сказала вона, озираючись по світлиці, — як тобі живеться, сину, вдома? Не страшно часом, га?

Він скоса зиркнув на неї.

— А вам?

— Лячно якось! Що за дня, що поночі — така тиша стоїть, хоч у бубон бий! Вийдеш на обійстя, подивишся... ні лялечки не видно!

— То ж бо й воно! — кивнув Юр.

— І ввесь час вдається, ніби ще трохи — і хтось прийде! А хто ж воно вже прийде до тебе...

Юр узяв здорового сточеного ножа і почав краяти буханку.

— Господь милостивий!.. — буркнув він, лаштуючи мазанки. — Поснідаєте зі мною?

— Хіба за кумпанію! Приходила отеє дівчина з-за річки та занесла мені молока... — Баба взяла мазанку й, одкусивши, стала кутуляти. — В Багрія був?

— А певно!

— І про що ж ви з ним балакали?

Юр відпив із кварти.

— Це такий клубок, що знаскоку й не розплутаєш! Хтось доніс на діда... коли він прийшов до хати, на нього вже пантрували, розумієте?

— І сей комуняка не сказав тобі, хто?..

— Він до цього діла рук не докладав! — Юр знову відпив ковток і посміхнувся. — Аби знав, то розповів би...

Баба дивилася на нього, держачи в руці надгризену мазанку.

— Послухай... то ти ще нічого й не знаєш, еге?!

— Про що?

— Він же ж умер... Увечері Богу духа оддав — ти, певне, остатній, хто його бачив живцем!

— Звідки це... відомо?

— А дівка ж тая приносила молоко та казала... Сусіда, каже, заглянув у двір... а він як сидів під яблунею, так і закляк!

Юр довго мовчав, дивлячись у вікно, де чорніло розмите хмар’я.

— Туди йому й дорога, псові!.. — нарешті процідив він...

ГЛОСАРІЙ. В чистім полі козаченько сивим конем грає, сивим конем грає, шабелькою висяває. Голівонько ж моя козацькая! Де б мені тебе не зложити, аби тільки слави молодецької зажити! В того козаченька троє побратимів: на лівім плечі ясен сокіл киче, на правім плечі білий кречет квиче, поперед коня сірий вовчик гуляє, сірий вовчик гуляє, доріженьку вивіряє. Сило ж моя молодецькая! Де б мені тебе не збувати, аби тільки забавоньки лицарської зазнати! В чистім полі білий камінь лежить, од того каміня три дороги біжить. Став козаченько до того каміня під’їжджати, став до свого коника такими словами промовляти: «Ой коню ж мій, коню! В яку ж сторону путь-доріженьку ми з тобою повернемо? О ліву руч поїдемо — нічого не здобудемо. О праву руч поїдемо — все збудемо. Просто себе поїдемо — голівоньку згубимо...»

... але хіба ж напишеш, який туман стояв над Тікичем, коли ти спускався в діл і бачив греблю, містечко потойбіч ставка і повінь, яка бурхала в долині? Хіба ж змалюєш словами, як пливла за течією мокра ніздрювата крига і віяв тугий весняний вітер, у якому головною нотою бринів запах пробудженого дерева? Хіба ж розкажеш, як ішов середмістям і душа раділа й співала, повторюючи оті магічні рядки про весну, що поналивалася в чарки сріблисті й червоні, про весну, яка дзвонила в ста фортепіянах і ячала сотнею скрипок, про весну, яка горіла, немов закохане дівча? Мабуть, я скидався тоді на п’яного чи принаймні добряче ошелешеного мішком, бо Чумак, балакаючи по телефону, зачудовано зиркав на мене, а коли ми нарешті вийшли з редакції, раптом торкнув за лікоть.

— Послухай, друже... в тебе наче температура чи що?

Я блаженно посміхнувся.

— Це все вірші!

— Які?!

— Ну, того ж... Антонича! Я оце тиждень у школу не ходив та все читав оту книжку!

Чумак підняв брови.

— Дивно! Мені цей поет, звичайно, подобається, але щоб аж отак...

— Розумієте, — я збив шапку на потилицю й подивився у небо, — цей чоловік висловив те, що я почував сам і точнісінько в тих же образах, які й мені спадали на думку... але він подав усе це в такому світлі — аж подих перехоплює, коли читаєш!

— Геній, — помовчавши, сказав Чумак, — вміє бачити зворотній, містичний бік речей!

— Антонич був хрущем і жив колись на вишнях... — я щасливо засміявся. — Всі ми хрущі на вишнях, які посадив Господь!

Ми дійшли до майдану й завернули у парк. На алеях лежало торішнє листя, з дерев капотіло, але в повітрі так пахло молодими бруньками, що мене знову пійняла п’янка безпричинна радість.

— Що ти збираєшся робити після закінчення школи?

— Не знаю... вступати, напевне!

— Куди?

— В університет... на журналістику, напевне! — Я нерішуче спинився. — Це саме... ну... я оце хтів у вас запитати...

— Про що?

— Ну, того разу ми почали про це балакать... Чому вони так бояться оцього слова — Україна? Он і Поліщук про якийсь нездоровий дух казав, і в школі те саме товчуть... Хіба ж писати про свою землю — це націоналізм? І взагалі, що воно таке — націоналізм?

Чумак глянув на мене крізь окуляри.

— Ти пам’ятаєш, чим закінчується отой вірш Симоненка? — раптом поспитався він.

— Який?

— Про Україну!

— Ну... я його й напам’ять знаю!

— І чим же?

Хай ридають хмари бурякові,
Хай сичать лакузи! Все одно
Я проллюся крапелькою крови
На твоє священне знамено!

— голосно продекламував я.

Чумак замислено кивнув.

— Оце зараз і називається націоналізмом! Утямив?

— Ні хріна не врубаюся! — голосно вигукнув я. — А чого се так?

— Цікавитися історією свого народу, любити свою землю, почувати себе відповідальним за все, що робиться на ній, протестувати проти поширення русифікації, розвивати свою культуру, бути готовим життя своє віддати за Україну — все це на сьогодні кваліфікується як український буржуазний націоналізм! Запитання?

Я стояв, роззявивши рота, й не знав, що сказать.

— Але... — нарешті отямивсь я, —... але ж у цьому немає нічого поганого! То чому ж...

— А тому що партія знехтувала заповітами Леніна! — гаряче сказав Чумак. — Зараз усе робиться для того, щоб ліквідувати українську мову і в перспективі з усіх націй створити такий конгломерат, який зветься радянський народ! А кожного, хто виступить проти цього, називають націоналістом... розумієш?

— Ну, — сказав я, чухаючи потилицю, — значить, і я тоді націоналіст! Але яке ж вони мають право оце таке чинити?

Чумак скоса глянув на мене.

— От за ці слова, — тихо сказав він, — останім часом засуджено вже кілька десятків людей!

— Ну?! — не повірив я.

Він поставив портфеля на лавочку й добув звідти грубу картонну теку.

— Візьми! — сказав він. — Я довго вагався, чи давати тобі цю річ... але бачу, ти все одно на неї десь натрапиш!

— А що се?

— Цей твір зветься «Інтернаціоналізм чи русифікація»... Гадаю, ти вже доросла людина й повинен знати правду! Але нікому не показуй, бо за це — тюрма... второпав?

Я взяв теку і сховав за пазуху, із захватом почуваючи, ніби ховаю туди бомбу. Я не знав, що тої миті ступив на дорогу, з якої вже не буде вороття; не знав, що лінія моєї долі від того дня піде карколомним зиґзаґом, який врешті-решт підведе мене до тої межі, за якою починається смерть; не знав, що це один із тих переломних моментів, коли вирішується ціле життя...

... глухий уривчастий стукіт. Він тихо, але напрочуд виразно пролунав у тиші, яка на мить зависла у світлиці, й баба Лепестина од несподіванки аж стрепенулася.

— Ти чуєш?

Юр стенув плечима.

— А що я йому зроблю! Хай стукає собі, як уже внадилося...

— Ой се ж лихий знак, сину! Скільки моєї пам’яти, все воно про якесь горе сповіщало!..

Перейти на страницу:

Кононович Леонід читать все книги автора по порядку

Кононович Леонід - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Тема для медитації отзывы

Отзывы читателей о книге Тема для медитації, автор: Кононович Леонід. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*