Аргонавти Всесвіту - Владко Владимир Николаевич (читаем книги онлайн бесплатно .txt) 📗
— Наш молодший товариш, Миколо Петровичу, — відповів Сокіл, протираючи окуляри, — обізнаний на цьому дещо більше і глибше, ніж дехто із старших…
— Вадиме! — докірливо перестеріг його Риндін.
— Та ні, я, право ж таки, нічого не хотів сказати такого. Ви в цьому переконаєтеся самі. Ми чимало розмовляли з Галею на теми геології і палеонтології… ще там, на Землі, — додав він. — І якщо мова зайшла про лекцію, то дозвольте перше слово надати товаришці Рижко. Вона впорається з цим, запевняю вас.
Микола Петрович помітно зацікавився:
— Ви так вважаєте, Вадиме? Ану, прошу вас, Галю. Ми слухаємо.
Галя безпорадно подивилася на Риндіна, на Сокола, який тримався так, ніби все це його зовсім не обходило, на Ван Луна, що співчутливо дивився на неї. Виходить, як на іспиті. Там теж люблять отак запрошувати: “Прошу вас, ми слухаємо…” Ну, гаразд, якщо слухаєте, то слухайте! Галина Рижко ніколи не ухилялася від бою. Будь ласка!
— А про що я мушу розповісти? — вже задерикувато спитала вона саме Сокола.
— Ну… про геологічні періоди, чи що.
Галя набрала повні груди повітря і хутко заговорила:
— Історію Землі поділяють на два часи: догеологічний — це неймовірно довгий період космічного розвитку нашої планети, — і геологічний. Цей останній поділяється на ери, а ери на періоди. Періоди — на епохи. Найстародавніші ери — архейська і еозойська. Вони не залишили нам майже ніяких ознак життя тварин і рослин. Наші знання про розвиток життя починаються з палеозойської ери, з першого її періоду — кембрійського. За ним ішли девонський, кам’яновугільний і пермський періоди цієї ж самої палеозойської ери. Після цього почалася мезозойська ера з її періодами: тріасовим, юрським і крейдяним. Далі — кайнозойська ера. Це вже наша ера. її періоди — третинний і четвертинний. Все!
Вона спинилася, захекавшись, наче після доброї пробіжки на сто метрів. Сокіл демонстративно зааплодував:
— Ну, що я вам казав, Миколо Петровичу? Хіба не зразкове знання теми? Стисло, конкретно і без помилок. А тепер можу дещо додати і я. Між іншим, це, зокрема, може бути корисним і для Вана.
Ван Лун виразно пихкнув люлькою.
— Ні, я зовсім про інше, — мирно пояснив Сокіл. — Я про свої думки. Ви прекрасно знаєте, Ван, що Венера настільки молодша від Землі, що там тепер мусить проходити ера, подібна до земної мезозойської. Чому це так — цілком ясно. Всі спостереження, які провадилися досі з метою вивчити атмосферу Венери, показали, що наша сусідка завжди огорнена суцільною пеленою густих хмар — від полюса до полюса. Це свідчить про бурхливе паростворення на її поверхні. Далі, останні дослідження складу її атмосфери показали дуже своєрідну картину. Я нагадаю вам про це, Миколо Петровичу, це я про нашу бесіду з Акімовим, пам’ятаєте?
— Звичайно, — підтвердив Риндін. — Професор Московського університету.
— Саме так. Я прочитаю вам висновки цього солідного вченого. Я тоді записав їх. Ось вони.
Сокіл перегорнув кілька сторінок своєї записної книжки і прочитав уголос:
— “Незвичайно щільна атмосфера Венери помітна, як відомо, у формі обідочка в період проходження планети по сонячному диску. Я порівнював темні лінії в спектрі Венери з лініями вуглекислого газу в лабораторії. І змушений констатувати, що обидва ряди ліній майже збіглися. Таким чином, можна твердити, що в атмосфері Венери дуже багато вуглекислоти. Без побоювань помилитися, я вважаю, що в повітрі Венери вуглекислого газу майже в десять тисяч разів більше, ніж в атмосфері Землі. Ось чому я дуже радив би вам узяти з собою досить великий запас кисню…” Ну, далі йдуть деякі спеціальні висновки. Проте і прочитаного цілком досить.
— Так, вважаю, досить, — серйозно погодився Ван Лун. — В десять тисяч разів більше? Цікавлюсь: чим же дихають там ваші археоптерикси і бронтозаври?
— Все це доведеться з’ясувати саме нам, — тихо вимовив Риндін.
— Важкувато нам доведеться на Венері, — сказала стурбовано Галя.
— Ми маємо скафандри. Це буде, звичайно, важкувато, але що ж поробиш? А може статися, ці припущення виявляться і перебільшеними.
— От, от ми все це і перевіримо, — заговорив знову Сокіл. — Але я особисто надаю вирішального значення твердженням професора Акімова. Це виключно серйозний науковий працівник. Ви пам’ятаєте, Миколо Петровичу, як він спеціально прийшов до нас, щоб розказати про наслідки своїх спостережень і попередити нас?.. Так-от, хай Акімов навіть дещо перебільшує, хай на Венері не так багато вуглекислоти, як вважає він. Все одно, цього також цілком досить для моїх висновків. Будь ласка, Миколо Петровичу, ось об’єктивні дані про умови життя на Венері. Виключна вологість атмосфери, суцільні хмари, середня температура досить стала і без великих коливань, приблизно близько 40 градусів вище нуля, значно збільшений процент вмісту вуглекислоти в атмосфері. Все це свідчить про те, що на Венері нині продовжується не тільки мезозойська ера взагалі, але навіть точніше — юрський її період.
— А поправки на самобутність і своєрідність розвитку форм життя на Венері? — запитливо зауважив Риндін, який слухав Сокола з великою цікавістю.
— Втім, Миколо Петровичу, адже ж це само собою мається на увазі, — трохи ображено відповів Сокіл. — Я просто вживаю звичні для нас терміни.
Галина Рижко захоплено слухала геолога. Перед її очима, що враз заблищали, вже виникали дивні, розкішні картини життя на Венері. Буйні ліси невиданих рослин — гігантських пальм, папороті, примхливих хвойних дерев… і серед цих хащ — неймовірні напівфантастичні страховища, потвори, які так вражали її уяву ще в дитинстві, на сторінках підручників і популярних книжок з геології… Брр!.. і страшно, і неймовірно цікаво!
— Дозволю собі утруднити вас: чому ці умови характерні тільки для юрського періоду? — поцікавився Ван Лун.
— Можу пояснити, Ван, — поблажливо зауважив Сокіл. — Перший-ліпший підручник з геології розкаже вам, що для юрського періоду на Землі були типовими саме підвищена вологість атмосфери і підвищена середня температура. Це загальновідомо. А якщо додати до цього ще значно збільшений процент вуглекислого газу в повітрі, то стає остаточно неминучим саме такий висновок. Бо вуглекислота, себто сполука вуглецю з киснем, дає рослинам у надмірі необхідний їм матеріал для побудови клітин. І саме надмір вуглекислоти в оточуючому середовищі за певних відомих умов може виявитися дуже корисним для розвитку рослин.
— Розумію, — погодився Ван Лун. — А далі? Нагадаю: археоптерикс?
— А справа ось у чому. Якщо ми зробимо висновок, що на Венері зараз триває період, аналогічний земному юрському, то мусимо неминуче пов’язати рослинний світ цього періоду з його тваринним світом. Іншими словами, на Венері мусять тепер існувати тварини, аналогічні тим, які населяли Землю в юрський період. Справді, хіба можна заперечувати взаємозв’язки фауни і флори у першому-ліпшому геологічному періоді? Певна річ, ні! А коли так, то виходить, що на Венері ми зустрінемося з динозаврами, бронтозаврами, атлантозаврами, диплодоками з категорії…
— Рептилій, — вставила і своє слово Галя Рижко. Вона відчувала, як розповідь Сокола дедалі більше захоплює її. Ах, які надзвичайні справи чекають їх на Венері. Скоріше б уже опинитися там! Вона не зводила палаючих від збудження очей з Сокола, який продовжував:
— Далі, ми, очевидно, натрапимо на Венері на хижаків типу…
— Цератозаврів! — знову не витримала Галя. О, вона чудово пам’ятала малюнки, які зображали цих доісторичних велетнів. Та що там малюнки! Дівчина вже ніби на власні очі бачила цих потвор — з довгими шиями, зубастими пащами і величезними гребінцями на спинах. Ось вони виповзають на товстих кривих лапах з лісу, вони наступають на відважних мандрівників, які вийшли з ракетного корабля в своїх скафандрах, — без скафандрів, звичайно, не можна, атмосфера Венери непридатна для дихання людини… Люті хижаки загрозливо роззявляють пащі… але вперед виходить сміливий мисливець Ван Лун! Він спокійно прицілюється… бац! Один з страшних велетнів падає, корчиться, загрібає лапами землю, ламає дерева. Але друга потвора тим часом кидається на Ван Луна з іншого боку. А він — він не помічає цього. “Товаришу Ван, небезпека!” — кричить йому Галя. Проте Ван Лун не чує. Потвора наближається до нього, вона уже ось-ось схопить його, розірве на шматки. І тоді Галина Рижко блискавично діє. Так, прийшла її черга показати, на що вона здатна! Вона прикладає гвинтівку до плеча. Лунає постріл, влучний постріл юного снайпера, який безстрашно зустрів небезпеку. Куля з гвинтівки Галі Рижко вбиває хижака. Як і перша потвора, він падає, звивається в корчах, з нього юшить густа кров… Ван Лун дякує Галі, а вона відповідає йому: “Нічого, це дрібниці!” — і спокійно йде далі, її пильні очі вже шукають іншу ціль… Ех, оце життя!
