Історія України-Руси. Том 9. Книга 1 - Грушевський Михайло Сергійович (электронные книги бесплатно .txt) 📗
Наскільки се поправило справу зістається невідомим. Але страти були великі. Згадані вже післанці, що приїхали 5 листопаду від Виговського до Яс, Гойський з товаришом, оповідали, що пошість страшно лютує на Україні і забрала богато козаків. “В Київі поховано шість тисяч з самими цехами і звиклими обрядами”, не рахуючи тих що обійшлися без таких церемоній; померло 50 ченців. В Переяславі поховано вісім тисяч, і так по инших. “Через те козаки, бачучи на себе кару божу, стали схильніші до згоди” 22).
Безсумнівно ся смертність відбилася сильно і на еміґрації Українців за московську границю-в тій степовій частині де границя ніколи фактично не охоронялась. Але документи і вісти не виявляють ні паніки, ні розстрою козацької машини, вона функціонувала правильно, і настрій був самопевний і бадьорий. Спеціяльно в вищій козацькій верстві осягнений гетьманом династичний успіх-посвояченнє його з волоським господарем і литовським князем-гетьманом, що тепер уважався певним союзником козацтва, безсумнівно підняло настрої. Мині хочеться навести, як ілюстрацію сих настроїв реляцію пограничного з Московщиною сотника Пилипа Уманця, писану в відповідь на закид сівського воєводи, що в ріжних пограничних справах сотник звертається до нього безпосереднє, такий “простий чоловік” до такої високої персони- царського воєводи.
“А що ваша милость писал до нас недавними часы у своєй грамотЂ, же нам не годит ся простым людем до воєвод грамот писать,-мы за ласкою божою тепер не єстесмо просты, але єстесмо рыцери войска Запорозкого. Правда, же поселъ великий корунный небожчик Адам Кисел(ь) постановил былъ з осударем праведным и з бояры великими, же только было писать грамоты волно до воєвод воєводам, старостам, судьямъ, писарям земским и гродцким. А тепер у нас за ласкою божою, поки єго воля святая, тут (у) всем краю Северском ни воєводы ни старосты ани судьи ани писаря нетъ. Боже дай, здоровъ был пан Богдан Хмельницкий, гетманъ усего войска Запорозкого. А пан полковник у нас тепер за воєводу, а панъ сотник за старосту, а отаманъ городовый за судью” 23).
В переддень сполучення України з Московщиною під твердою рукою московської бюрократії, визволена Україна устами сього пограничного сотника гордовито підчеркує свій тріумф над старим передреволюційним режімом, свою свободу і самостійність.
Примітки
1) Ориґінал на великім аркуші в актах московського посольського приказу-Польські справи 1652 р. ст. 1б. Тут же лист Виговського тому ж воєводі, інтересний своїм постскриптумом: “Божею милостию і т. д. (тойже титул) Іоан Выговъский писар войска Запорозкого здоровья доброго жычитъ. Же ваша милость рачишъ ко мнЂ писать и в дружбе приятельской жить и зсылки мЂть зо мною о дЂлах єго царского величества, велце дякую, а вЂрность и службъ моих прямых ко єго царскому величеству и большей освечати буду. Тепер нЂт с Крыму вЂдомости немашъ жадное нЂт. С Ляхами мир совершен, о договоре писал єго милость пан гетман и о комисарах; што будет нам вЂдомо отколь, я о всем вашей милости знать дам; и ваша милость рачъ ознаймовать, што будетъ от єго царского величества. При семъ здоровъ буди и Богомъ хранимъ. Вашей милости всего доброго жычливый приятель и служить рад Іоан Выговский писар. З Чигирина 18 октобра 1652 г.
“Ознаймую вашей милости, же дано знать з Литвы, якобы послы лядзкиє были у царского величества, и казано намъ, же чесно принято в столицы. Тыє ж послы що были у столицы давали царскому величеству Смоленско зо въсим, только просили о помочи на козаков, такъ нам дано знать. А послы лядзкие що у насъ были з миромъ, все о тоє договоровали ся, абы з войною на иншу землю пойти, только не сказовали где. Тое увЂдомляю, же Татаре гдесь готуют се, одно не вЂдать где, але сподеваю се кожъдого дня. З Стамбулу прислано ханови кримскому булаву, короговъ, шаблю и кафтан; далей дам знать, що одкуль будет”.
2) Оповіданнє в Сівську ігумена Єфрема нижче, с. 469.
3) Се пише якийсь волоський пан 2 листопада-Збірка Русєцких ркп. 41 с. 216: “Пише (Хмельницький), що двох салдатів вийшло з Орди на Ор (Перекоп), не знати які у них замисли, бо що третій день посли хана бувають у Хмельницького, і така там у них мова, що підуть з козаками під Камінець. А пан Мацоля буркалаб хотинський приїхав від Хмельницького і так вийшли на Мультан”.
4) Про се писав Кутнарский: “Принесено мені і таку відомість, що солтан-калґа переправився через Дніпро на сей бік, і за ним мав прибути, і тепер кочують між Дніпром і Богом, а куди заміряють, напевно знати не можемо”. Тамже л. 216.
5) Реляція Юденкова-нижче с. 469.
6) Турецькі справи московського посольського приказу, 1653 рік, фраґмент.
7) Збірка Русєцких ркп. 41 с. 227.
8) Вимірковую сю раду з відомости про подорож до Чигрина ніжинського полковника Золотаренка, одного з найближчих людей до гетьмана, в звязку з висилкою посольства до Москви. Про се оповідав у Сівську 28 с. с. листопада макошинський ігумен Єфрем, я наведу в скороченню сю досить інтересну реляцію: “161 р. о святі Покрови прислані були листи до пограничних і до всіх козацьких городів, що литовський гетьман Радивил з польським королем і з Поляками хочуть напасти на них, козаків, першою теперішньою зимовою дорогою; нехай усі козаки готують запаси і коней годують та будуть готові против Поляків і Литви; а як він, гетьман Б. Хмельницький, пришле листи до них знову, аби зараз ішли до нього в збір против Поляків і Литви. І ноября 6 поїхав з Ніжина полковник ніжинський Іван Золотаренко до гетьмана Б. Хмельницького, довідатися, що він скаже їм, полковникам і козакам, і досі до Ніжина від гетьмана не вернувся. А по козацьких городках всі козаки на поготові-чекають від гетьмана наказу. Молять Бога, щоб великий государ велів їx прийняти під свою високу руку в вічне підданство (“холопство”), раді йому служити до кінця життя, а польському королеві і Полякам у підданстві бути не хочуть-хочуть проти Поляків і Литви за православну віру стояти, скільки їм Бог поможе”.-Польські справи 1653 р. столб. 1 л. 38-9; про сього ігумена й його вихід до Москви у Харламповича, Малорос. вліяніе с. 67.
9) “Да ужо де тогда на насъ государь не подиви”.
10) Польські справи 1652 р. стовб. 1 а, вязка 90 л. 66.
11) Юденков приїхав з своєї подорожі до Путивля 10 листопада с.с.
12) Про се згадує гетьман в листі цареві з 12 (22) листопада.
13) Судячи з того, що Золотаренко виїхав з Ніжина 16 н. с., і до кінця місяця не вернувся.
14) Акты Ю.З.Р. III с. 483.
15) Тамже с. 488.
16) Акты Ю.З.Р. III с. 484-5.
17) Вісти Алешки Мискова-Польські справи 1653 ст. І л. 126.
18) Путивлець Івашко Денисов чув у Переяславі від Киянина Абрама Скорини в середині січня н. с.: “Полковники і сотники всі в Чигрині у гетьмана Б. Хмельницького, а він чекає королівських післанців”. Тамже л. 101.
19) Козак Климко з Єсмани оповідав у Сівську 10 (20) січня, що гетьман уже вийшов з Чигрина-“готується на бій з Поляками і Литвою, бо Поляки йдуть на них великою силою, хочуть православну віру знищити. А ніжинський полковник Іван Золотаренко розіслав спішно сотників свого полку і велів зараз зібрати козаків-іти до Стародубу, бо під Стародубом прийшли Поляки”. Тамже л. 72.
20) Жерела XVI в. 160 і 165.
21) Столбці Приказного стола № 203 л. 88.
22) Збірка Русєцких ркп. 41 с. 227.
23) Польські справи 1653 р. І ст. с. 134.
V. ВІНЕЦЬ І КІНЕЦЬ ТИМОША ХМЕЛЬНИЧЕНКА.
ПОДРУЖЖЄ ТИМОША З ЛУПУЛІВНОЮ, ПОЛІТИЧНЕ ЗНАЧІННЄ ЙОГО.
Протягом цілого року, навіть трохи більше, Тиміш Хмельниченко і його шлюб з господарівною, а потім нещаслива смерть від неприятельської кулі, займали увагу- не тільки самої України, але всього комплєкса земель, що її окружали. Новіших письменників захоплювала коротка як блискавиця карієра сих двох молодоженів-чигринського козака і волоської господарівни, що блиснули на політичнім овиді і згасли як метеор. Притягала романтична сторона сеї історії 1), а менше зверталось уваги на політичну сторону сього епізоду-власне нам інтересну. Я вище зазначив, який політичний зміст мусів вкладати старий Хмельницький і його ближче окруженнє в сей плян; які перспективи відкрив він, коли нарешті здійснився; яку заплутанину в відносинах він спровадив; які нові соціяльні і політичні комбінації він викликав-в стилю порад Радивила 2). Се нібито прийшло тільки на хвилю і пропало з смертю молодого гетьманича; але воно в дійсности не пропало безслідно. Я одмітив вище те значіннє, яке ся комбінація мала в політичних плянах московського уряду-що се вона мабуть змусила Москву закинути свою тактику повільного вичікування й кинутися в нову рішучу боротьбу за спадщину Святого Володимира, спираючись на Україну і Козаччину-поки ще вони не відійшли від неї, пірнувши з головою в нові звязки і перспективи, відкриті женячкою гетьманича.
