Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Разное » Сага про Форсайтів - Голсуорси Джон (читать книгу онлайн бесплатно без .txt) 📗

Сага про Форсайтів - Голсуорси Джон (читать книгу онлайн бесплатно без .txt) 📗

Тут можно читать бесплатно Сага про Форсайтів - Голсуорси Джон (читать книгу онлайн бесплатно без .txt) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

Наступне покоління було репрезентоване його сином Джоллі, який носив у петельці волошку Герроу — старому Джоліонові захотілося, щоб його внук «прилучився» ціною трохи менших витрат, — і знову Джоліон сидів цілий день на спекоті, переймаючись спортивним азартом, а надвечір вони з сином верталися до прохолоди й полуничних грядок Робін-Гіла; після обіду вони грали в більярд, хлопець завзято орудував києм і намагався триматись недбало, як дорослий. Щороку ці два дні вони з сином були самі в цілому світі, і кожен з них уболівав за свою команду, — а демократія тільки-тільки народилася!

Отож Джоліон знайшов свій сірий циліндр, узяв у Айріні клаптик блакитної стрічки і, не поспішаючи, спокійно, автомобілем, поїздом і на таксі дістався до крикетного поля. Там, сидячи поряд із Айріні, вбраною в зелену сукню з вузенькою чорною облямівкою, він стежив за грою і відчував, як до нього вертається колишній спортивний азарт.

Але повз них пройшов Сомс, і день був зіпсований. Айріні стиснула губи, обличчя її скривилося. Не варто сидіти тут і чекати, поки Сомс або його дочка проходитимуть перед очима, мов цифри нескінченного періодичного дробу. І він сказав:

— Знаєш, люба, якщо тобі набридло, то їдьмо додому.

Увечері Джоліон відчув, що він зовсім виснажений. Не бажаючи, щоб Айріні бачила його в такому стані, він почекав, поки вона сяде за рояль, а тоді тихо вийшов з вітальні й сховався в кабінеті. Він розчинив високе вікно, впустивши свіже повітря, а також двері, щоб долинала її музика, і, вмостившись у старому батьковому кріслі, заплющив очі й прихилився головою до потертої коричневої шкіри. Його життя з Айріні було, як цей пасаж з сонати Цезаря Франка — божественна третя частина. А тепер ця історія з Джоном — кепська історія! Втрачаючи зв'язок з реальністю й поринаючи в дрімоту, він так і не збагнув, насправді чи уві сні на нього війнуло запахом сигари і в темряві перед його заплющеними очима виник образ батька. Образ з'являвся, зникав і знову з'являвся; йому привиділося, що батько сидить на тому кріслі, де вмостився він сам, сидить у чорному сюртуку, поклавши ногу на ногу, і погойдує окулярами, затисненими між великим і вказівним пальцями; він бачив Довгі білі вуса й запалі очі, що дивилися з-під великого опуклого лоба і наче хотіли зазирнути синові в очі, хотіли Сказати: «Чи ти сміливий, Джо? Адже вирішувати треба тобі. Вона тільки жінка!» О, як він пізнавав батька в цій фразі; як разом з нею наче вернулася вся вікторіанська доба! І він почув свою відповідь: «Ні, тату, я злякався — злякався, що завдам болю їй, Джонові й собі. У мене хворе серце, і я злякався». Але старі очі, — куди старіші й куди молодші, ніж його власні, — промовляли далі: «Це твоя дружина, твій син, твоє минуле. Тож роби те, що належить тобі робити, мій хлопчику!» Чи й справді то був дух батька, що з'явився з потойбічного світу, чи це в синові озвалася батькова інтуїція? І знову на нього війнуло запахом сигарного диму — може, від старого шкіряного крісла. Що ж, він зробить те, що повинен зробити, — напише Джонові й пояснить усе як є! І раптом йому сперло дух, здавило в горлі і серце в грудях неначе набрякло. Він підвівся і вийшов на свіже повітря. Зорі сяяли дуже яскраво. Він пройшов терасою, обійшов будинок і крізь вікно вітальні побачив Айріні за роялем; світло лампи посріблило її біле, ніби напудрене волосся; здавалося, вона заглибилась у себе, темні очі дивилися кудись у порожнечу, руки лежали нерухомо. Джоліон побачив, як вона підняла руки й стиснула їх на грудях. «Вона думає про Джона, — сказав він собі. — Тільки про Джона! Я для неї перестаю існувати — це так природно!»

І він тихо, щоб вона його не помітила, пішов назад.

Назавтра, після майже безсонної ночі, він узявся до діла. Писалося йому важко, і він раз по раз закреслював написане.

«Любий мій хлопчику!

Ти вже досить дорослий, щоб зрозуміти, як тяжко батькам відкривати свої таємниці дітям. Особливо тоді, коли вони, як твоя мати і я, — хоч для мене вона завжди лишається молодою, — всією душею віддані тому, кому повинні сповідатися. Я не можу сказати, що ми вважаємо себе грішниками — по-моєму, в житті люди дуже рідко приходять до такого усвідомлення, — але більшість людей засудили б нас; в усякому разі, наша поведінка, праведна вона була чи неправедна, зрештою обернулася проти нас. Щиро кажучи, любий мій, у нас обох є минуле, і тепер я повинен розповісти про нього тобі, бо воно болісно й глибоко впливає на твоє майбутнє. Багато, дуже багато років тому, ще 1883 року, коли твоїй матері було тільки двадцять років, її спіткало велике, непоправне лихо: вона нещасливо вийшла заміж — ні, не за мене, Джоне. Залишившись без власних коштів під опікою мачухи, близької родички Єзавелі [83], вона була дуже нещасна вдома. І вийшла вона заміж за батька Флер, мого двоюрідного брата Сомса Форсайта. Він залицявся до неї дуже наполегливо і, треба віддати йому належне, був глибоко в неї закоханий. Але через тиждень після шлюбу вона зрозуміла, що зробила жахливу помилку Це була не його провина, вона сама ввела себе в оману — і в цьому полягало її нещастя».

Досі Джоліон зберігав хоч якусь подобу іронії, але далі щиро захопився своєю розповіддю.

«Джоне, я хочу пояснити тобі, якщо зможу, — а це дуже важко, — чому так легко виникають такі нещасливі шлюби. Ти, звичайно, запитаєш: «Коли вона не любила його по-справжньому, то як же вона могла одружитися з ним?» Ти мав би слушність, якби не брати до уваги деяких міркувань, що наводять на вельми сумні висновки. Ця її помилка призвела до всіх подальших прикрощів, горя й трагедії, і я спробую пояснити її тобі. Розумієш, Джоне, в ті часи, та навіть і тепер, — незважаючи на всі розмови про освіченість, я не розумію, як може бути інакше, — більшість дівчат виходять заміж, нічого не знаючи про статевий бік життя. Навіть якщо вони знають, у чому його суть, вони не звідали його на власному досвіді. В цьому полягають усі труднощі. Брак справжнього досвіду, хоч як багато вони чули про це від інших, — ось де справжня причина їхнього лиха. Дуже часто, — як це було з твоєю матір'ю, — дівчина, одружуючись, не знає і не може знати, чи любить вона свого майбутнього чоловіка, вона не знає цього аж до фізичного зближення, що його робить можливим тільки шлюбний зв'язок. У багатьох, можливо, в більшості сумнівних випадків, це фізичне зближення скріплює і зміцнює зв'язок, але в інших випадках, як сталося з твоєю матір'ю, воно відкриває помилку, руйнує той потяг, що існував досі. Немає нічого трагічнішого в житті жінки, ніж відкриття такої істини, яка з кожною ніччю, з кожним днем робиться дедалі очевиднішою. Люди холодного серця і невеликого розуму можуть сміятися з такої помилки й казати: «Нема тут про що балакати!» Обмежені, самовдоволені люди, які життя інших міряють лише власною міркою, ладні засудити жінку, котра допустилася цієї трагічної помилки, приректи її на довічне ув'язнення у тюрмі, в якій вона сама себе замкнула. Ти, мабуть, знаєш вислів: «Як постелеш, так і спатимеш». Це жорстока приказка, і той, хто повторює її, негідний називатися джентльменом чи леді в кращому розумінні цих слів; суворішого осуду я не можу висловити. Я ніколи не був тим, кого називають Моральною людиною, але я не хочу, мій любий, вживати таких слів, які б спонукали тебе легковажно ставитися до зв'язків і зобов'язань, що їх ти береш на себе по відношенню до іншої людини. Боронь боже! Але з досвіду всього свого життя я заявляю, що ті, хто засуджує жертву такої трагічної помилки, засуджує і не хоче простягти їй руку допомоги, — що вони нелюдяні або, краще сказати, були б нелюдяні, якби могли зрозуміти, що роблять. Але вони цього не розуміють! Бог із ними! В моїх очах вони такі самі пропащі, як, очевидно, пропащий я у їхніх очах. Мені довелося сказати тобі все це, бо я збираюся віддати тобі на суд твою матір, а ти ще дуже молодий і недосвідчений. Отже, слухай далі. Після трьох років зусиль перебороти свою антипатію — я б сказав свою огиду, бо за таких обставин антипатія швидко перетворюється в огиду, — після трьох років, що були суцільною мукою для такої чутливої, закоханої в красу натури, як твоя мати, Джоне, вона зустріла юнака, який покохав її. Він був архітектор, що будував той самий дім, у якому живемо ми тепер, будував для неї і для батька Флер, нову в'язницю замість тієї, в якій її тримали в Лондоні. Можливо, це зіграло деяку роль у тому, що сталося далі. В усякому разі, вона теж покохала його. Я знаю, тобі не треба пояснювати, що не можна вибрати наперед, кого покохаєш. Почуття виникає саме по собі. І ось воно виникло! Я уявляю собі, хоч вона майже нічого не розповідала мені, ту боротьбу, яка відбувалася в ній, бо вона, Джоне, була вихована в дусі суворої добропорядності й не мала схильності до легковажних вчинків — зовсім ні. Проте почуття їхнє було непереборне і нарешті довело їх до того, що вони стали коханцями не тільки в мріях, а і в дійсності. І тут їх спіткала жахлива трагедія. Я повинен розповісти тобі про неї, бо інакше ти не зрозумієш становища, яке створилося в твоєму житті. Чоловік, з яким вона була одружена, — Сомс Форсайт, батько Флер, — однієї ночі, коли її пристрасть до того юнака була у самому розпалі, силою ствердив свої права на неї. Наступного дня вона зустріла свого коханого і розповіла йому про це. Чи він вчинив самогубство, чи, засліплений розпачем, випадково попав під колеса, — цього ми так і не довідалися; в усякому разі, він загинув. Подумай, що пережила твоя мати того вечора, коли почула про його смерть. Мені довелося побачити її тоді. Твій дід послав мене допомогти їй, якщо буде можливо. Я бачив її одну мить, потім її чоловік зачинив переді мною двері. Але обличчя її запам'яталося мені назавжди, я бачу його й нині. Тоді я не був у неї закоханий, почуття прийшло згодом, через дванадцять років, але те обличчя я пам'ятав увесь час. Любий мій хлопчику, нелегко мені писати про все це. Але зрозумій: я мушу. Твоя мати віддана тобі цілком, ти для неї все. Я не хочу засуджувати Сомса Форсайта. Я не маю проти нього серця. Мені давно вже його шкода; можливо, було шкода ще тоді. Світ вважає, що вона вчинила гріх, а він ствердив своє законне право. Він любив її по-своєму. Вона була його власністю. Такі у нього погляди на життя, на людські почуття, на серце — все це власність. То не його провина — такий він зроду. У мене такі погляди завжди викликали відразу — такий я зроду! Знаючи тебе, я відчуваю, що і в тебе вони викликають відразу. Але розповідатиму далі. Твоя мати тієї ж таки ночі пішла з його дому; дванадцять років вона прожила сама, дуже відлюдно, аж поки 1899 року її чоловік — адже він іще був її чоловіком, бо не робив ніяких спроб розлучитися з нею, а вона, звичайно, не мала права розлучитися з ним — очевидно, вирішив, що йому потрібна дитина, і почав переслідувати її настирливо й довго, щоб примусити вернутися до нього й народити йому дитину. В той час я був її опікуном — відповідно до волі твого діда, висловленої в його духівниці, — і стежив за тими подіями. Помалу я покохав її, покохав щиро. Він переслідував її дедалі настирливіше, поки одного разу вона приїхала до мене і попросила взяти її під захист. Її чоловік — а йому доносили про кожен її крок — спробував роз'єднати нас і почав шлюборозлучний процес. Може, він і справді хотів розлучитися з нею, не знаю; так чи так, а наші імена були оголошені публічно. Це спонукало нас до остаточного рішення, і ми з'єдналися насправді. Вона дістала розлучення, одружилася зі мною, і народився ти. Ми жили дуже щасливо, принаймні я, та, гадаю, і твоя мати. Невдовзі після розлучення Сомс одружився з матір'ю Флер, і в них народилась дочка. Ось і вся наша історія, Джоне. Я розповів її тобі, бо потяг, який, ми бачимо, зародився в тебе до дочки цього чоловіка, сліпо штовхає тебе до того, що напевно й цілковито зруйнує щастя твоєї матері, якщо не твоє власне. Я не хочу говорити про себе, бо я в такому віці, що навряд чи довго ходитиму по цій землі, до того ж якби мені довелося страждати, то я страждав би її стражданнями і твоїми. Але я хочу, щоб ти усвідомив одне: почуття такого жаху й такої відрази не можна ані поховати, ані забути. Воно живе в ній і нині. Тільки вчора на стадіоні «Лорд» ми випадково зустріли Сомса Форсайта. Якби ти міг побачити її обличчя, воно б тебе переконало. Сама думка, що ти можеш одружитися з його дочкою, для неї страхітлива. Я нічого не можу закинути Флер, крім того, що вона — його дочка. Але твої діти, якщо ти одружишся з нею, будуть внуками твоєї матері, так само, як і внуками Сомса, чоловіка, що колись володів твоєю матір'ю, як рабовласник володіє рабинею. Поміркуй, що це означатиме. Одружившись із його дочкою, ти перейдеш у той табір, де твою матір тримали в ув'язненні, де вона стільки вистраждала. Ти лише готуєшся переступити поріг життя, ти знайомий з цією дівчиною всього два місяці, і хоч яким глибоким тобі здається твоє кохання, я закликаю тебе негайно порвати з нею. Не завдавай матері болю й приниження, які мучитимуть сердешну до кінця її днів. Хоч вона завжди здаватиметься мені молодою, проте їй уже п'ятдесят сім років. Крім нас двох, у неї немає нікого на світі. Незабаром у неї залишишся тільки ти. Тож наберися духу, Джоне, і поклади цьому край. Не треба тієї хмари, тієї перепони, що постала між тобою і твоєю матір'ю. Не розбивай її серця! Хай тобі щастить, любий мій хлопчику, і ще раз прошу пробачити мені за той біль, якого завдасть тобі цей лист, — ми прагнули, щоб усе пройшло для тебе безболісно, але Іспанія, видно, не допомогла.

Завжди відданий тобі батько Джоліон Форсайт»

вернуться

83

Єзавель — У Біблії — дружина ізраїльського царя Ахава, відома своєю підступністю.

Перейти на страницу:

Голсуорси Джон читать все книги автора по порядку

Голсуорси Джон - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Сага про Форсайтів отзывы

Отзывы читателей о книге Сага про Форсайтів, автор: Голсуорси Джон. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*