Чарівник Земномор'я - Ле Гуин Урсула Кребер (книги онлайн бесплатно без регистрации полностью txt) 📗
Тепер Гед уперше зробив той перехід через межу і назад, який із розкритими очима може здійснити лише справжній маг. Та навіть наймогутніший маг при цьому завжди наражається на страшну небезпеку. Однак у цей світ Гед повернувся назустріч горю і страхові. Горе прийшло до його друга Печварі, а страх — до нього самого. Тепер Гед розумів, чому Архімаг боявся посилати його далеко від острова Роук, і що чаїлося у його майбутньому, яке навіть Ґеншер не зміг розгледіти. Бо то сама пітьма полювала на нього — потвора без імені та назви; істота, яка не належала цьому світові; Тінь, яку він звільнив або й несамохіть породив. Вона довгі роки чигала на Геда на межі життя і смерті. І ось нарешті дочекалася його. Тепер вона до скону переслідуватиме його, намагаючись підступитися якомога ближче, щоби забрати силу, висмоктати життя й заволодіти його тілом.
Тінь знову почала йому снитись у подобі химерного ведмедя без голови і без очей. Гед не бачив подібних снів ще відтоді, як зарубцювалися рани, отримані під час нічного двобою з потворою. Тепер він щоразу прокидався мокрим від поту та вкрай знесиленим, а давні шрами на обличчі і плечах пекли, ніби свіжі рани. Йому здавалося, що Тінь снує навколо будинку, намагаючись навпомацки увійти всередину. Починалася лиха година.
Коли Тінь снилася йому, чи коли він думав про неї, то завжди відчував холодний жах. Сила та розум покидали його, а він почувався дурним і збентеженим. Гед відчував злість на себе через страх перед Тінню, але він не міг із ним нічого вдіяти. Хлопець потребував допомоги, але хто би міг її надати? Адже потвора, що переслідувала його, не належала ні до світу живих, ні до світу мертвих, не мала ні душі, ні плоті. Вона була нічим, навіть власного імені не мала. Єдине, чим він її наділив, так це жахливою силою, яка не корилася жодним законам земного світу. Все, що Гед тепер знав про Тінь, — це тільки те, що вона й надалі прагнутиме заволодіти ним. І тоді вже вершитиме свою волю через нього, водночас будучи його витвором. Але в якій подобі вона з'явиться у цей світ, не маючи власної форми, як і коли знайде його — цього він не відав.
Свій будинок і острів Гед оточив найсильнішими магічними оберегами, на які лише був здатний. Однак їх потрібно було постійно оновлювати, і невдовзі він зрозумів, що якщо витратить свою силу на утримання оберегів, то мешканцям Лоу-Торнінґа не буде з нього пожитку. Особливо, якщо з острова Пендор таки прилетить дракон.
Якось Гедові знову наснився сон. Йому здалося, що Тінь проникла в дім і ворушиться біля дверей, крізь пітьму тягнеться до нього, нашіптуючи нерозбірливі слова. Він прокинувся, пойнятий жахом, і чарівним вогником освітив кожен куточок, щоби пересвідчитись, що в будинку нікого немає. Тоді підкинув у вогнище дрова і вмостився біля нього, прислухаючись, як осінній вітер шарудить у солом'яній стрісі, стугонить поміж голого гілля високих дерев. Він довго сидів у задумі, а тоді у його серці прокинувся колишній гнів. Досить! Він не буде безпорадно чекати, залишаючись в'язнем невеличкого острова та бурмочучи марні закляття!
Але Гед не міг порушити угоду, укладену з жителями островів, і просто покинути їх на поталу драконам. Тому в нього залишався єдиний шлях. Наступного ранку Гед поплив човном вниз до головної пристані Лоу-Торнінґа, розшукав старійшину острівної громади і сказав йому:
— Я мушу покинути ваш край. Мені загрожує небезпека, і через мене ви також можете потрапити в біду. Дозвольте мені вирушити на острів Пендор і знищити драконів. Лише тоді я з чистою совістю зможу поїхати звідси. Адже якщо мені судилося зазнати поразки, то це може статись і тут. Тож давайте вирішимо цю проблему раз і назавжди.
Приголомшений старійшина витріщився на Геда.
— Пане Яструбе, — мовив він, — адже там дев'ять драконів!
— Кажуть, що вісім із них ще молоді.
— Зате старий...
— Кажу вам, я повинен поїхати звідси. І прошу вашого дозволу зустрітись із драконом, щоби спробувати звільнити острови від страшної загрози. Сподіваюся, мені пощастить...
— Як собі знаєте, шановний, — сухо відповів старійшина.
Усі, хто чув цю розмову, подумали, що молодий чаклун або чваниться, або, не дай Боже, з глузду з'їхав. Похмурими поглядами проводили Геда острів'яни, не сподіваючись побачити його знову. Дехто навіть натякав, що чаклун просто хоче втекти від них, обминувши острів Хоск, вийти у Потаємне море, залишивши людей у біді. Але більшість (у тому числі й Печварі) вважали, що Гед утратив розум і шукає смерті.
Ось уже чотири покоління острів'ян прокладали курс своїх кораблів так, щоби триматися якомога далі від острова Пендор. Та й раніше біля його берегів не було морських шляхів, тому що колись островом володіли пірати і работорговці — безжальні войовничі люди, яких ненавиділи всі мешканці південно-східного Земномор'я. Саме тому ніхто навіть не пробував помститися за загибель володаря острова, якого дракон заскочив під час гучного бенкету в одній із веж замку і за одну мить перетворив на попіл разом з усіма, хто там був. А решту городян, незважаючи на їхні жалібні волання, дракон загнав у море і потопив. Отак острів Пендор, завалений трупами його мешканців, зруйнований і невідомщений, перейшов під владу дракона. І він жив собі у тамтешніх руїнах, охороняючи награбовані скарби, які колись належали не одному поколінню принців із островів Пальн і Хоск. Жоден маг досі не наважувався кинути виклик драконові. Гед знав про це, бо відколи прибув на Лоу-Торнінґ, постійно згадував усе, що знав про драконів, обмірковуючи свої дії.
Тепер хлопець проводив свого невеличкого човна на захід, не користуючись ні веслами, ні тими мореплавними навиками, яких навчився від Печварі — Гед напинав вітрила чарівним вітром і тримав правильний курс, вдаючись до магії. Уважно вдивляючись у море, він, зрештою, побачив мертвий острів, що височів над холодними хвилями. Йому кортіло швидше зустрітися з неминучим, і тому він застосував чарівний вітер. Адже те, що залишилося позаду, жахало його більше, ніж те, що чекало попереду. І вже під кінець першого дня його зачаєний страх змінився якимось радісним шаленством. Гед мчав на захід, вітрило його човника аж бриніло від чарівного вітру. Нарешті він за власним бажанням прямував назустріч небезпеці, і що ближчою вона ставала, тим сильніше зростало в ньому відчуття свободи. Морем котилися хвилі з білими баранцями, а по небу гнав сірі хмари північний вітер. Незабаром перед ним забовваніли скелі острова Пендор, німі вулиці міста і зруйновані замкові вежі. Тінь не наважувалась іти слідом за ним у пащу дракона.
Біля входу до вигнутої серпом неглибокої гавані Гед зупинив човна, що завмер, тихо погойдуючись на хвилях, а тоді голосно вигукнув:
— Драконе Пендорський, виходь! Захищай свої скарби!
Його голос потонув у шумі хвиль, що розбивались об білий, немов притрушений попелом берег. Але у драконів гострий слух. І от один із них, схожий на величезного чорного кажана, вилетів із якогось напівзруйнованого будинку. Махаючи широкими складчастими крилами, він, купаючись у потоках північного вітру, облетів навколо міста і почав приземлятись до того місця, де зупинився Гед. У хлопця аж мороз пішов по шкірі, коли він побачив живу істоту, яка немовби щойно вийшла із давніх легенд. Проте він лише засміявся і закричав:
— Гей, ти, летючий хробаче! Поклич старого дракона!
Гед зрозумів, що то був один із молодих драконів, які вилупилися зі шкірястих яєць, відкладених драконихою із Західних широт серед залитих сонцем зруйнованих палаців та веж. Коли малюки-дракони, як звичайнісінькі ящірки, повилуплювалися, самиця полетіла геть, залишивши доглядати за потомством старого дракона. Так-бо вже в них здавна ведеться.
Молодий дракон нічого не сказав Гедові. Він, власне, ще не був справді велетенським — завдовжки приблизно, як сорокавесельна галера. А широченні перетинчасті крила лише підкреслювали його незмужніле хирляве тіло. По суті, він був іще підлітком і не мав ані жахливого голосу, ані хитрості, притаманної дорослим драконам. Роззявивши свою довгу зубату пащеку, він стрілою кинувся на Геда, який стояв у човні біля входу до бухти. Тож чаклунові залишилося тільки коротким закляттям зв'язати драконові крила, і той, наче камінна брила, шубовснув у море. Сірі хвилі вмить зімкнулися над ним.
