Звіробій - Купер Джеймс Фенимор (читать книги бесплатно полные версии .TXT) 📗
— Для людей у нашому становищі найважливіше зберегти повновладне панування на воді,— почав він. — Поки на озері немає іншого судна, легенький човник з кори вартий військового корабля, бо плавом до замку підкрастися нелегко. В тутешніх місцях є тільки п'ять човників, з яких два мої й один Непосидин. Всі три коло нас: один стоїть у доці, а два припнуті до баржі. Два останніх сховано на березі в дуплах дерев, але дикуни такі пронозливі бестії, що зранку обнишпорять усі закапелки, раз вони серйозно зазіхають на наші скальпи…
— Послухай, друже Гаттере, — перебив його Непосида, — ще не народився той індіянин, який знайде добре схованого човна. Зо мною недавно прилучилось подібне, і Звіробій ось свідок — я можу так сховати суденце, що потім сам негоден його розшукати.
— Твоя правда, Непосидо, — потвердив молодий мисливець, — але ти забуваєш, що проґавив свій власний слід, а я його помітив. Цілком згоден з майстром Гаттером — мудріше буде, коли ми самі побережемося і не дуже покладатимемось на те, що індіяни виявляться роззявами. Якщо ці два човни можна пригнати до замку, це треба зробити, і що скоріше, то краще.
—І ви згодні нам помогти? — спитав Гаттер, якого водночас здивувала й потішила пропозиція юнака.
— Атож. Я готовий брати участь у будь-якій справі, що не принижує гідності білої людини. Природа велить нам захищати наше життя та життя інших, коли виникає потреба і випадає нагода. Я піду з вами, Плавучий Томе, бодай у табір до самих мінгів, і постараюсь виконати свій обов'язок, якщо дійде до бійки. Хоч я ніколи не брав участі в битвах і через те не обіцяю більшого, ніж здатен виконати. Всі ми знаємо наші наміри, а силу свою пізнаємо, тільки випробувавши її у бою.
— Сказано скромно й розумно, парубче! — вигукнув Непосида. — Одна біда: ти ще ніколи не чув пострілу ворожої рушниці. А дозволь тебе запевнити, що постріл цей відрізняється від пострілу мисливця, як сміх Джудіт, коли дівка в найкращому гуморі, від лайки старої голландської господині на Могауці. Я не сподіваюся, Звіробою, що ти покажеш себе славним вояком, хоч полювати оленів і ланей ти мастак, як ніхто інший у тутешніх краях. Та коли дійде до справжньої роботи, ти накиваєш п'ятами, так я гадаю.
— Побачимо, Непосидо, побачимо, — скромно заперечив юнак. — Я ще ніколи не бився, і тому не буду хвалитись. Я чував про людей, що дуже козирилися перед боєм, а в бою показували пшик. Чував і про таких, які не поспішали вихвалятися своєю хоробрістю, зате на ділі виявлялися не такими вже й страхополохами, як дехто думав.
— В усякому разі, ми знаємо, що ви вмієте веслувати, юначе, — сказав Гаттер, — а це все, чого нам од вас треба сьогодні вночі. Ну, досить гаяти час, сідаймо в човна та перейдімо від слів до діла.
Скоро човник був готовий до відплиття, і Непосида та Звіробій сіли за весла. Але перш ніж рушити в дорогу, старий пішов у дім і кілька хвилин про щось розмовляв з Джудіт. Повернувшись, він теж примостився в човнику, який тієї ж миті відчалив від «ковчега».
Якби у цій відлюдній глушині стояв божий храм, дзиґарі на його дзвіниці пробамкали б північ, коли троє лісовиків подалися здійснювати свій план. Темрява погустішала, хоч загалом ніч була ясна, і зоряне сяйво цілком вдовольняло наших шукачів пригод. Гаттер сам один знав місця, де сховано човники, тому він кермував, а його юні напарники обережно здіймали та опускали весла, щоб спокійна гладінь води не донесла в тиші глупої ночі жодного сплеска до вушей їхніх ворогів. Але човник був такий легкий, що веслування вимагало не сили, а тільки вміння, і приблизно через півгодини вони вже наблизились до берега за милю від «замку».
— Покладіть весла, друзі,— сказав Гаттер притишеним голосом. — Давайте трохи роздивимось. Тепер нам треба пильнувати та пильнувати, бо в цих тварюк собачі носи.
Уважний огляд берегів озера тривав досить довго — чи не блимне де який вогник у ворожому таборі? Троє чоловіків напружено вдивлялися в темряву, сподіваючись побачити хоча б струминку диму, яка б здіймалася над згасаючим вогнищем межи горбів, але не помітили нічого підозрілого. Вони були далеченько від того місця, де наразилися на дикунів, і вирішили, що тут можна безпечно зійти на берег. Весла запрацювали знову, й ось кіль човна ледь чутно прошурхотів по ріні. Гаттер та Непосида тієї ж миті вискочили на сухе, причому останній захопив з собою обидві рушниці. Звіробій залишився охороняти човна. Дуплисте дерево лежало недалеко від берега на схилі горба. Старий Том обережно просувався вперед, зупиняючись через кожні три-чотири кроки та прислухаючись, чи не підкрадається до них ворог. Однак довкола панувала та сама мертва тиша, все потопало в нічному мороці, й вони дісталися бажаного місця без будь-яких неприємностей.
— Отут, — прошепотів Гаттер, ставлячи ногу на стовбур поваленої липи. — Спершу передай мені весла, а потім обережно-обережно витягни човна, бо, зрештою, ці негідники могли залишити його нам як принаду.
— Тримай, старий, мою рушницю напоготові, прикладом до мене, — відповів Марч. — Якщо вони нападуть, коли я нестиму човна, мені б хотілося випустити в них принаймні хоч один набій. Помацай, чи є на панівці порох.
— Все гаразд, — пробурмотів Гаттер. — Коли візьмеш на плечі ношу, йди помаленьку, не квапся, я показуватиму тобі дорогу.
З величезною обережністю Непосида витяг з дупла човника, завдав собі на плечі, й обидва почали спускатися до берега, на кожному кроці ретельно обмацуючи ногами грунт, щоб не оступитися на крутому схилі. Йти було недалеко, але спуск виявився дуже важким, і перед кінцем цієї маленької подорожі Звіробоєві довелося вийти на берег підмогти напарникам пронести човна крізь густий чагарник. Незабаром легке суденце вже погойдувалося на воді поруч з першим човником. Після цього всі троє чоловіків, мов за командою, повернулися лицем до лісу та горбів, стривожено чекаючи появи ворога звідти. Та ніщо не порушило довколишньої тиші, й вони покинули берег з такою ж осторогою, як і виходили на нього.
Гаттер правував просто на середину озера. Коли вже вони відпливли далеченько від берега, старий одв'язав щойно визволеного човника й пустив його за водою, знаючи, що південний вітрець пожене суденце вгору і його неважко буде знайти на зворотному шляху. Звільнившись у такий спосіб від буксировки, Гаттер завернув свого човника до того місця, де Непосида вдень учинив невдалий замах на оленя. Звідти до річки не було й милі, а отже, їх чекала висадка на ворожу територію. Діяти треба було дуже обачно. Проте вони щасливо досягли гострого мису, що ним кінчалася коса, і ступили на всіяну рінню відмілину, про яку згадувалося раніше. На відміну від того місця, де вони побували перед цим, тут не треба було видиратися на крутий схил, бо гори вимальовувалися в темряві приблизно за чверть милі далі на захід, а між підгір'ям та берегом простягалася низина. Довга, поросла велетенськими деревами коса стелилася рівно і на значній своїй відстані була всього лише кілька ярдів завширшки. Як і першого разу, Гаттер та Непосида зійшли на берег, залишивши човник під охороною Звіробоя.
Сухе дерево, в якому було сховано човника, лежало десь на півдорозі між головним берегом та гострим мисом. Знаючи, що вода ліворуч од нього, старий подався східним берегом коси і йшов сміливо, хоча й з належною осторогою. Він умисне почав цю подорож з самого мису, щоб оглянути бухту та впевнитись, чи не ховається хто за нею. Інакше б він підплив якнайближче до потрібного йому дуплистого дерева. Розшукати це дерево було зовсім не важко. Як і першого разу, вони обережно витягли човника, але не понесли туди, де на них чекав Звіробій, а тут же спустили на воду. Непосида сів на весла й обігнув косу водою, а Гаттер повернувся назад берегом бухти. Заволодівши всіма човнами на озері, троє чоловіків відчули себе набагато певніше. Згасло гарячкове бажання чимшвидше покинути берег, як і бажання щохвилини матися на бачності. Відчуття безпеки посилювалось тим, що вони були на самому краєчку вузької смужки суходолу, і ворог міг наблизитися до них лише з одного боку — з фронту, та й то він неодмінно виказав би себе. Отож усі троє вийшли тепер на всіяний рінню низький мис і радилися, як діяти далі.
