Голодні ігри - Коллінз Сюзанна (читать книги полностью без сокращений бесплатно .TXT) 📗
Коли Еффі знову постукала в двері та запросила мене на вечерю, я вирішила вийти з кімнати. Сьогодні ввечері по телевізору оголосять бали, та й зрештою, якщо мене шукатимуть, навряд чи мені вдасться сховатися у своїй спальні. Тож я підвелася й рушила до ванної кімнати. Вмила червоне заплакане обличчя холодною водою, але це не допомогло. Ну то й що? Ніхто з трибутів мене не побачить. Хіба що Піта. А ми з ним не тримаємо одне від одного ніяких таємниць.
Всі чекали на мене за столом, навіть Цинна й Порція. Присутність стилістів трохи мене засмутила, з однієї тільки причини — мені дуже не хотілося розчаровувати їх. Мені здавалося, що я зіпсувала геть усе, що вони зробили для мене на церемонії відкриття. Тож я наполегливо уникала їхніх поглядів, повільно сьорбаючи рибний суп. Його солоний присмак нагадав мені про сльози.
Щойно я приєдналася до компанії, почалися балачки про всілякі тривіальні речі, такі як прогноз погоди тощо. Мої очі мимовільно зустрілися з поглядом Піти. Його брови полізли вгору. В очах читалося запитання: що трапилося? У відповідь я ледь помітно хитнула головою. Коли подали головну страву, Геймітч урешті сказав:
— Добре, достатньо вже цієї балаканини. Ви сьогодні провалилися?
Піта відповів першим:
— Я й не знаю, чи має це якесь значення. Коли я з’явився в залі, ніхто навіть не подивився на мене. Вони були зайняті іншим — гадаю, співали якусь застільну пісню. Тож я жбурнув туди-сюди кілька тягарів, поки мене не відпустили.
Тепер я почувалася трохи краще. Звісно, Піта не напав на продюсерів, як я, але принаймні його вони теж вивели з себе.
— А що в тебе, люба? — запитав Геймітч.
Від такого теплого звертання мені стало трохи легше, і я спромоглася вичавити з себе бодай кілька слів.
— Я вистрілила в продюсерів.
У кімнаті повисла тиша. Ніхто не зронив і слова, ніхто навіть не їв.
— Що ти зробила?! — нотки тривоги в голосі Еффі підтвердили всі мої найгірші сподівання.
— Я пустила в них стрілу. Ну, не в них. А туди, де вони сиділи. Як і казав Піта, я собі стріляла, а вони просто ігнорували мене, не звертали на мене уваги, і я оскаженіла, я втратила контроль над собою і поцілила в яблуко, що було в роті у печеного поросяти! — випалила я зухвало.
— І як вони відреагували? Що сказали? — запитав Цинна обережно.
— Нічого. Точніше, я не знаю. Я вийшла геть, —
мовила я.
— Ти пішла, не дочекавшись, поки тебе відпустять? — Еффі аж рота роззявила від здивування.
— Я сама себе відпустила, — відповіла я.
Раптом я згадала, як обіцяла Прим, що боротимусь за перемогу по-справжньому. Мене мов тонна вугілля причавила.
— Що ж, вороття немає, — сказав Геймітч, повільно намащуючи булочку маслом.
— Гадаєте, мене заарештують? — запитала я.
— Сумніваюся. Нелегко замінити тебе на цьому етапі, коли все уже зайшло так далеко, — відповів Геймітч.
— А що з моєю сім’єю? Її можуть покарати? — мовила я.
— Не думаю. Який у цьому сенс? Гадаю, усе, що трапилося в Тренувальному Центрі, просто приховають. Бо в іншому разі люди захочуть знати подробиці, а це заборонено правилами. Твій показовий виступ повинен триматися в секреті. Отже, не бачу в цьому сенсу, — мовив Геймітч. — Швидше за все, твоє життя перетворять на пекло на арені.
— Що ж, нам і так це вже пообіцяли, — сказав Піта.
— І то правда, — відповів Геймітч.
І раптом я усвідомила, що сталося неможливе. Їм вдалося мене підбадьорити. Геймітч відірвав шматок відбивної і загиготів, у відповідь на що Еффі тільки насупилася.
— Який вираз був на їхніх обличчях? — запитав Геймітч, спокійно поглинаючи м’ясо.
Я відчула, як кутики моїх губ полізли вгору і на обличчі з’явилася ледь помітна посмішка. ’
— Шок. Жах. Гм, деякі мали досить кумедний вигляд... — у голові один по одному пролітали образи. — Якийсь чоловік оступився і впав у чашу з пуншем.
Геймітч гучно зареготав, і всі ми також засміялися, за винятком Еффі, хоча навіть вона ледве стримувалася.
— Так їм і треба. Їхнє завдання — приділяти вам увагу. І якщо ви з Округу 12, то це не причина, щоб вас ігнорувати, — мовила Еффі, а тоді її очі забігали туди-сюди, ніби вона сказала щось крамольне. — Вибачте, але саме так я вважаю, — сказала вона сама до себе.
— Я отримаю найнижчий бал, — мовила я.
— Бали мають значення тільки тоді, коли вони високі, ніхто не звертає уваги на низькі або середні. Ти ж бо могла свідомо приховати свої таланти і навмисне отримати низьку оцінку. Іноді трибути використовують таку стратегію, — сказала Порція.
— Сподіваюся, що саме так публіка сприйме ту четвірку, яку я отримаю, — мовив Піта. — Якщо отримаю. Ну, хіба є щось особливе в тому, що я піднімаю важезну кулю і жбурляю її на кілька кроків? Одна мало не скалічила мені ногу.
Я усміхнулася йому і зрозуміла, що насправді голодна як вовк. Відрізала шматок відбивної, вмокнула її у картопляне пюре й заходилася їсти. Все гаразд. Моїй родині нічого не загрожує. А якщо вона в безпеці, то мені нема чого хвилюватися.
По вечері ми перейшли до вітальні, щоб дізнатися бали, які отримав кожен учасник. Спочатку на екрані з’являлося фото трибута, а під ним оцінка. Трибути-кар’єристи зазвичай отримують від вісьмох до десятьох балів. Інші гравці в середньому п’ять. На диво, маленька Рута набрала аж сім. Не знаю, що вона показала продюсерам, але вона така крихітна, що все, чого б вона не зробила, мало вразити.
Округ 12 був, як завжди, останній. Піта отримав вісім балів, тож принаймні кілька продюсерів таки звернули на нього увагу. Ну ось, настала моя черга. Я щосили стиснула кулаки, нігті боляче вп’ялися в долоні. А тоді на екрані спалахнула цифра одинадцять.
Одинадцять!
Еффі Тринькіт заверещала від радості, а інші плескали мене по спині, підбадьорювали й вітали. Але я не могла повірити, що все відбувається насправді.
— Це якась помилка. Як... як це могло статися? — розгублено запитала я в Геймітча.
— Мабуть, їм сподобалася твоя рішучість, — відповів він. — Це ж шоу! І на арені потрібні гарячі голови.
— Катніс, дівчина у вогні, — мовив Цинна і пригорнув мене. — Зажди, ти ще не бачила сукні, яку я приготував тобі для інтерв’ю.
— Знову вогонь? — запитала я.
— Не зовсім, — зронив він пустотливо.
Ми з Пітою привітали одне одного — ще один незручний момент. Ми обоє виступили добре, але яке це має значення? При першій же нагоді я втекла до своєї кімнати і залізла під ковдру. Нелегкий видався день: стрес, а особливо сльози остаточно мене виснажили. Я розслабилася, помалу поринаючи в сон, а цифра одинадцять досі стояла перед очима.
Вранці я трохи повалялася в ліжку, спостерігаючи за тим, як сонячний світанок перетворюється на прегарний день. Сьогодні неділя. Вдома вихідний. Цікаво, що робить Гейл? Може, він уже в лісі? Зазвичай у неділю ми проводимо там цілий день, щоб запастися харчами на тиждень наперед. Ми прокидаємося вдосвіта, полюємо й збираємо дари лісу, а тоді торгуємо на Горні. Як там Гейл без мене? Кожен із нас здатен полювати й самотужки, та коли ми об’єднуємося, нам немає рівних. Тоді з’являється шанс підстрелити велику здобич. Хоча навіть у незначних справах мати партнера — це добре. Поряд із ним навіть виснажлива робота приносить задоволення.
До того як ми з Гейлом перестрілися в лісі, я вже шість місяців полювала сама. Це сталося в жовтні, у неділю. Було холодно, і зі здобиччю щось зовсім не клеїлося. Весь ранок я змагалася з білками за горішки, а по обіді порпалася у ставку, шукаючи бульбини стрілолиста. Єдина дичина, яку мені вдалося підстрелити, — білка — сама наскочила на мене у пошуках жолудів. Радувало тільки, що тварини й надалі бігатимуть у лісі, коли густий сніг засипле інші джерела харчів. Забрівши трохи далі, ніж зазвичай, я поспіхом верталася додому, тягнучи за собою пузату торбу, коли натрапила на мертвого зайця. Він звисав із дерева на тонкому мідному дроті. За п’ятнадцять кроків висів іще один. Я одразу впізнала сильце-петлю, бо батько теж використовував таке. Коли здобич утрапляє в пастку, її одразу смикає вгору, щоб голодні хижаки не змогли поласувати мертвечиною. Я ціле літо намагалася зрозуміти принцип роботи цих пасток, але марно. Тому не змогла втриматися, щоб не зупинитися і не роздивитися сильце, на яке наскочила. Я вже майже торкнулася дроту, коли позаду пролунало:
