ДО ЕР. Вибране - Кіяновська Маріанна (читать книги полностью без сокращений TXT) 📗
Тут можно читать бесплатно ДО ЕР. Вибране - Кіяновська Маріанна (читать книги полностью без сокращений TXT) 📗. Жанр: Разное. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
«Витаю над безоднею, сповита…»
Витаю над безоднею, сповита
Молитвою, безжальною, як мова.
Одна із бджіл в сонцестоянні літа
Така ж, як я, — покірна і раптова.
Не пити із джерел, яких немає,
І не приймати хліба без любові…
Моя душа до Господа вертає,
Поза причастям наковтавшись крові.
«Полювання за власним криком…»
Полювання за власним криком.
Тліють нетлі в очах свічад.
За вузеньким тюремним віком
Соломонова жде печать.
Воскресіння моє велике,
Замовляння на кров і віск.
За вузеньким тюремним віком —
Слід на небі холодних сліз.
…А на страті або по страті
(Шлях із нетрищ катівень душ)
Я примушу себе спитати:
Чий я голос? Куди я йду?
«Мене лиш чутно. Кольору нема…»
Мене лиш чутно. Кольору нема.
Пороги слів увібгано у груди.
Стою, безжально-зимна, як тюрма.
Межа аскези — ліки від застуди.
Не вір мені. Тихенько відпусти.
Віддай усе, що мав би пригадати.
Всю вічну душу найдорожчий — ти.
Ціною небуття. Ціною страти.
«Ніхто не повірить, якщо я тебе збережу…»
Ніхто не повірить, якщо я тебе збережу.
Ніхто не збагне, що відчуження наше уявне.
Марнотність терпіння виводить нас ген за межу.
Де тільки метелики, пави, й оголені фавни.
А отже, не май порятунку у цій суєті.
Люблю тебе здалеку, майже як Бога — малою.
І хмари у небі нагадують лики святі,
Примирені з вітром, із вічністю і зі собою.
«Я не про те. Ми тільки листя…»
Я не про те. Ми тільки листя, що мляво циркулює в часі.
Трико, брунатне при краях, що шарудить шорстким екраном.
Ми тільки листя. Он, у тебе маленький лабіринт сховався.
Ці прожилки, ця архаїчність… Я почуваюсь майже паном…
І що кому до нас учора? Хіба що мряч густа вечірня
Подвоює нам існування у вимірах струнких алеї.
Повітря наше вже не наше. Воно над нами гасить тіні.
І скоро — прілість, чи зневага, чи просто вогкість колізеїв…
Хоч будуть зойки пригасати… Хоч хто їх вчує серед міста?
Зомління. Тиша, ніби втома, що не купити і не вкрасти.
І горобчихи трансильванські, і наша суть — крихка й двоїста.
Ми тільки листя. Ми — минуле: самотнє, тихе й невиразне.
«Обителе моя, несправжня і химерна…»
Обителе моя, несправжня і химерна,
Де серце золоте у клітці золотій,
Де голос золотий відлуннями осквернено.
Де спогад золотий — і вже, мабуть, не мій.
Ген вітер застогнав — засни і не вслухайся.
Його дороги суть несправжні, як слова.
Зблід вечір, перечах. Обителе, сховайся
У зернятко дрібне — хай виросте трава.
Я знов про щось забув, моя маленька мамо,
Згадай мені усе, що я уперше знав, —
Про те, що є печаль, що ми колись так само
Травою проростем — посеред інших трав.
«Любові домоткане полотно…»
Любові домоткане полотно —
Шорсткаве, недовибілене й тепле.
Летить печаль в прочинене вікно,
Де рання осінь приминає стебла.
Люблю тебе. Подам тобі води,
Коли в світлицю вступиш після втоми.
Присядь зі мною пошепки. Сюди.
Як в перший день творіння. Або в сьомий.
«Я сонях сну. Тонке моє стебло…»
Я сонях сну. Тонке моє стебло
Під простору схилилося вагою…
Люблю тебе, тож дай мені тепло
Бодай у снах лишатися з тобою…
Душа веселки, дерева, й ріки
Пульсує в жилах ніби ненароком,
А озеро торкається руки
І западає в серце рік за роком.
Знайди мене за іменем моїм
У сутінках живих передпробачень,
Коли за мною ластівка заплаче,
Наткнувшись серцем на травневий грім.
«Стиглі краплі дощу — або, може, уже переспілі…»
Стиглі краплі дощу — або, може, уже переспілі.
Надкусити — і все, як розлущити плід забуття.
Білі хмари пливуть — майже білі чи начебто білі, —
Сповиваючи сонце — своє позашлюбне дитя.
У потовщеннях вітру — у зрубах, у зрізах і зламах —
Спадкоємність відсутностей через відсутність імен.
Я бажаю і вмію — і мушу замислити замах
На єдину із назв, що її не згадає ромен.
«Не вір мені, що я несамовита…»
Не вір мені, що я несамовита.
Я просто пташка — сіра — співу для.
Судинні трелі на початку літа,
А далі — в рану вкинута земля.
Руками землю струшую, руками —
І вічне небо дивиться у сни.
Ніхто мене не прихистить гілками.
Хіба що дика груша восени.
«Мовчу — заради тебе. Ти апостол…»
Мовчу — заради тебе. Ти апостол
Мого минання в сутіні крихкій.
Велика віра потребує посту
Заради воскресіння. Голос твій
Приходить в мене з іменем Господнім,
Що над зникомим вічне вознесе.
Мовчу. Мені відкрилося сьогодні,
Що лиш мовчання означає все.
Похожие книги на "ДО ЕР. Вибране", Кіяновська Маріанна
Книги похожие на "ДО ЕР. Вибране" читать онлайн бесплатно полные версии.
