Кров і пісок - Ібаньєс Бласко (читать книги онлайн бесплатно серию книг .txt) 📗
Насйональ замикався у зневажливій мовчанці. Повсюди неуцтво й марновірство: а все тому, що люди не вміють читати й писати. Його переконань ніщо не могло схитнути, він тримався за них з упертістю простодушної людини, яка знає всього дві-три ідеї і не зречеться їх, хоч би що їй казали. Тому невдовзі він знову починав суперечку, незважаючи на гнів матадора.
Насйональ залишався безбожником навіть на арені, куди інші бандерильєро та пікадори виходили після палкої молитви перед образами в каплиці, сповнені глибокої віри, що святі реліквії, пришиті до їхніх костюмів, порятують від небезпеки.
Коли назустріч Насйоналеві вибігав важкий, чорний, як смола, бик із могутньою шиєю, бандерильєро широко розводив руки з гострими дротиками і рушав на ворога, глузливо гукаючи:
— А йди-но сюди, панотче!
«Панотець» люто кидався вперед. Спритно ухилившись, Насйональ угороджував йому в загривок бандерильї і радісно й переможно гукав:
— Це тобі пожертва на святу церкву!..
Гальярдо не міг довго сердитись на товариша за його дивацькі вихватки і часто сміявся.
— Ти мене виставляєш на посміховисько, — казав він. — Скоро про нашу квадрилью стануть розповідати всякі небилиці, казатимуть, що ми банда єретиків. А публіці таке може й не сподобатися, ти ж знаєш… Наше діло — битися з биками, а не корчити з себе розумників.
Але він дуже любив свого бандерильєро і завжди пам’ятав про його відданість, яка іноді доходила до самопожертви. Насйопаля анітрохи не хвилювало, коли публіка освистувала його. Якщо бик здавався Себастьянові небезпечним, він устромляв бандерильї абияк, прагнучи скоріше його спекатись. Слава була йому непотрібна, він виступав заради заробітку. Та коли Гальярдо виходив зі шпагою проти «підступного» бика, бандерильєро завжди тримався поруч, готовий щомиті прийти на допомогу і важким плащем та дужою рукою приборкати могутнього звіра. Двічі доводилося Гальярдо падати на арену під самі роги, й обидва рази Насйональ кидався на бика, забувши і про своїх дітей, і про дружину, і про шинок, і про все на світі, готовий умерти, але врятувати маестро.
Коли вечорами Насйональ приходив у дім Гальярдо, його завжди зустрічали, як рідного. Сеньйора Ангустіас любила бандерильєро з тією щирістю, з якою горнуться одне до одного бідняки, що опинилися в незвичному для них середовищі, серед багатіїв.
— Сідай біля мене, Себастьяне. Може, чогось вип’єш?.. Дарма відмовляєшся. Ну як вам торгується в шинку? Тереса та малюки здорові?
Насйональ перелічував усе, що продано за останні дні, казав, скільки келихів вина з місцевих виноградників доставлено покупцям додому. Старенька слухала його дуже уважно: адже вона у свій час натерпілась лиха і добре знає ціну грошей, зароблених по сентимо.
А Себастьян провадив, що було б непогано розширити торгівлю. Скажімо, продавати в їхньому шинку ще й тютюнові вироби — це відразу підняло б виторг. Еспада міг би виклопотати для нього дозвіл, скориставшись своїми зв’язками, але з деяких міркувань Насйональ не може на це погодитись.
— Бачте, сеньє Ангустіас, монопольна торгівля на користь урядові, а в мене інші погляди; я федераліст, належу до партії і навіть входжу до комітету. Що скажуть мої ідейні товариші?..
Старенька щиро обурювалась. Про які там погляди він торочить? Його обов’язок думати лиш про те, як заробити на хліб. Сердешна Тереса! З таким виводком Дітлахів!..
— Не будь йолопом, Себастьяне! Викинь з голови весь отой мотлох… Мовчи, не перебивай… Не хочу я слухати нісенітниць, що їх і так наслухалась від тебе цими вечорами. Не блюзни, бо завтра я йду до меси в церкву богоматері Макаренської!..
Але Гальярдо та дона Хосе, які курили й потягували коньяк на другому кінці столу, розважали Насйоналеві розумування, і, щоб піддражнити бандерильєро, вони починали лаяти дона Хоселіто; той шахрай, мовляв, навмисне збиває з пуття таких невігласів, як Себастьян.
Проте бандерильєро спокійнісінько вислуховував глузливі закиди матадора та його повіреного. Брати під сумнів дона Хоселіто!.. Це було так безглуздо, що Насйональ не міг навіть обуритись. Однаково, що заявити, ніби Гальярдо, якого бандерильєро теж божествив, не вмів вбивати биків.
Та коли до насмішників приєднувався лимар, який викликав у Себастьяна непереборну відразу, бандерильєро уривався терпець. Як сміє дзявкати на нього цей нікчема, що сидить на шиї в його маестро!.. Спересердя Насйональ забував і про сеньйору Ангустіас, і про Кармен, і про Енкаряасйон, яка, наслідуючи свого чоловіка, копилила вусату губу і зневажливо поглядала на бандерильєро, забував про все на світі і сторчголов кидався в суперечку, з таким шалом викладаючи свої погляди, ніби виступав на засіданні комітету. За браком кращих аргументів, він починав громити вірування насмішників.
— Біблія?.. Химери! Світ створено за шість днів?.. Химери! Байка про Адама та Єву?.. Ще одна химера! Усе брехня й марновірство!
І слово «химери», яке він десь почув і відтоді застосовував до всього, що вважав брехливим або нікчемним (аби не вживати іншого, непристойного слова), набирало в його устах відтінку найглибшої зневаги.
«Байка про Адама та Єву» була для нього невичерпним джерелом глузливих дотепів. На цю тему він багато й довго розмірковував у нічні безсонні години, коли квадрилья переїздила з одного міста в інше, і власним розумом дійшов незаперечного висновку. Хотів би він знати, як це можуть усі люди бути нащадками єдиної пари?..
— Мене звуть Себастьян Венегас, це всім відомо. А тебе, Хуанільйо, кличуть Гальярдо, і ви, доне Хосе, також маєте своє прізвище, і кожна людина має своє, а однакові прізвища бувають тільки в родичів. Якби ж усі ми були Адамові нащадки, й Адама, приміром, звали Пересом, то й усі ми мали б прізвище Перес. Адже так?.. Проте в кожного з нас є своє прізвище, отож виходить, що Адамів було багато і попи втовкмачують нам у голови… химери! Ми скніємо у невігластві й забобонах, нам бракує освіти — от вони нас і дурять… Мені здається, я висловився ясно.
Гальярдо сміявся, відкинувшись усім тілом назад, і вітав промову свого бандерильєро, мукаючи, як бик на арені. Дон Хосе з андалузькою поважністю потискував Насйоналеві руку.
— Щиро вітаю! Ти сьогодні просто чудовий. Справжній Кастелар!*
Сеньйора Ангустіас, як стара жінка, що відчуває наближення смерті, обурювалася, чуючи в своєму домі такі розмови:
— Замовкни, Себастьяне. Стули свою нечестиву пельку, антихристе, а то виштовхаю за двері. Не смій верзти в моєму домі таку єресь, чортове насіння… Якби ж я тебе не знала! Якби не була певна, що ти чоловік порядний!
Зрештою старенька все прощала бандерильєро, знаючи, як він любить Хуана, згадуючи, скільки разів рятував її сина від смертельної небезпеки. Окрім того, і для неї, і для Кармен було справжнім полегшенням знати, що в квадрильї є такий поважний, витриманий і порядний чоловік, зовсім не схожий на інших «хлопців» та й на самого матадора, який, відчувши себе на волі, любив розважитись і похизуватися перед жінками.
Ворог церковників та Адама з Євою не видавав таємниці свого маестро, але через те завжди ставав мовчазний і похмурий, коли бачив його вдома, з матір’ю та Кармен. Якби ці жінки знали те, що відомо йому!..
Хоча кожен бандерильєро мусить ставитись до свого матадора з глибокою пошаною, Насйональ якось зважився поговорити з Гальярдо по щирості — адже він чоловік набагато старший, та й дружба у них з маестро давня.
— Гляди, Хуанільйо, у Севільї вже знають усе! Тільки про це й говорять, і коли чутка дійде до твоїх, почнеться таке, що й небові жарко стане… Сенья Ангустіас репетуватиме, як мати скорбна біля хреста, а Кармен такого наробить ґвалту!.. Згадай-но, скільки було галасу через оту співачку — а тепер чекай гіршого. Ця тварюка куди нахабніша, куди небезпечніша.
Гальярдо вдав, ніби нічого не розуміє. Він дратувався, але водночас і тішився на думку, що все місто знає про його любовну пригоду.
