Чіткість (ЛП) - Харінгтон Кім (книги онлайн бесплатно .txt) 📗
Гебріел підняв руки.
- Ні, я не критикував тебе. Просто здалось, що ти дійсно щось побачила.
- Ще ні, - збрехала я і швидко повернулась до роботи, шукаючи що дати Гебріелу, щоб не давати йому ту єдину правду, яку я мала.
- Його мати сказала, що він сидів за цим столом тієї ночі, - сказав Гебріел. - Може послухай предмети на столі.
Нарешті в нього була добра пропозиція. Я послухала купу журналів, декілька рахунків і нічого не відчула, поки не взяла звичайну ручку. І тут я побачила, як Біллі щось пише. Я відчула, як швидко билось його серце. Це було чимось важливим.
- Він щось писав, - сказала я. Я озирнулась і побачила невеликий білий записничок. - На цьму. Він щось писав там.
- Давай сподіватись, що він сильно давив, - сказав Гебріел, виловлюючи олівець з коробочки.
Він легко тримав папірець і м'яко замальовував верхній папірець на записничку доти, поки легко не проступили слова, що можна було прочитати. Слова, що написав Біллі на верхньому листку, який був вирваний. Три слова. Я бачив тебе.
Глава 14
- Я бачив тебе, - прочитала я вголос. - Що це? Погроза?
- Звучить саме так.
Питанням, на яке я найбільше хотіла отримати відповідь було "Хто?". Кого бачив Біллі? Він бачив лише як Пері і Вікторія кохались чи бачив її вбивцю? Якби Пері отримав подібну записку, він би мені сказав, правда?
- Записка повинна бути в убивці, - сказала я.
- Навіщо просто гратись? Чому не піти до поліції? - Гебріел потер підборіддя. - Він хотів щось отримати. Невеликий шантаж для мовчання.
- Де ж він тепер? Він отримав вдосталь грошей, щоб залишити місто? Або просто злякався і втік?
- Ми тут закінчили, ходімо, - сказав Гебріел, перериваючи мій потік думок.
Ми ввічливо попрощались з Бетті і попрямували до червоного джипа Гебріела, що стояв на дорозі.
- Що тепер? - спитала я.
- Можливо, я зможу знайти його, - сказав Гебріел, притулившись до капоту. - По сигналу.
Я підняла руку, що прикрити очі від сонця, що відбивалось від лобового скла.
- По чому?
- Мати Біллі згадала про його телефон. Працюючий телефон кожні декілька хвилин подає сигнали найближчій мобільній башті, а башта передає інформацію в сітку.
- А телефонні компанії зберігають данні?
- Деякі зберігають лише останній сигнал, деякі - всі за добу. І, звичайно, телефон повинен бути ввімкненим, щоб подавати такі сигнали.
- Подзвони компанії і побачимо, що вона скаже, - сказала я.
- Не так швидко. Для такого потрібен ордер. - Він відчинив авто. - Можливо, мій батько зможе отримати його. Побачимо.
Коли я повернулась додому, була вже майже п'ята. Повинна сказати, мені сподобалось йти та приходити тоді, коли мені цього хотілось. Будинок зазвичай зв'язував мене по рукам і ногам. Мама завжди хотіла, щоб ми з Пері були вдома стільки, скільки можливо, на випадок відвідувача. Особливо влітку, в той час, коли я найбільше хотіла бути не вдома. Ця допомога копам давала мені почуття свободи і мені подобалось це.
Гебріел висадив мене і поїхав. Як йшла по тротуару і побачила, як відвідувач покинув дім. Коли він наблизився, я зрозуміла, що це не відвідувач. Це був Філ Тісдел, який брів алеєю, опустивши плечі і сильно сконцентрувавшись на чомусь.
- Пане, міський голово! (не мер, а інша посада - прим. перек.) - я привітала його з посмішкою. - Як справи?
Він злегка помахав мені.
- Привіт, Клер. Побачимося завтра ввечері.
Я ніколи не бачила Філа таким пригнобленим. Зазвичай він дасть Санті фору у веселості. І замість звичайного пом'ятого одягу він був вдягнений у випрасувану блакитну сорочку і полотняні штани. Він що надухався?
- Що значить завтра ввечері?- спитала я, коли його слова дійшли до мене.
- А бенкет?
Я знизала плечима.
- Впіймали.
Здається, від відповіді він ще більше похнюпився. Він зітхнув.
- Щорічний бенкет Істпортської торговельної палати. Він завтра ввечері. Старла сказала, що ти будеш її супроводжувати.
Тоді я зрозуміла. Він запросив маму. А вона відмовила йому, використовуючи мене в своїй брехні. Я збиралась задушити її. Але не раніше, ніж продовжу це.
- О, це! Я не думала, що то важливий бенкет. Думала, що це лише невелика зустріч. Мені потрібно буде одягнути сукню? Мама не казала, що я повинна буду гарно вдягнутись.
Брехня легко мені далась і не потрібно навіть робити зле обличчя. Я не знала чи купився на це Філ, але він щось пробурмотів про те, що побачить мене там, перед тим, як пішов. Я пришвидшилась і ввірвалась в дім.
- Мамо!
- Не потрібно кричати, люба. - вийшла мама з кухні, одягнена в сукню, яка була схоже створена тоді, коли швейну машину вирвало. - Що за терміновість?
- Ти це зробила сама? - запитала, показуючи на це огидне творіння.
Мама покрутилася на місці.
- Так, сама. Вона називається - гобеленовий сарафан. Я думаю, що варто зробити ще декілька і продавати їх через інтернет. То чого ж ти кричала?
- Я щойно бачила Філа Тісдела.
- Ох. - Вона стрімголов прошмигнула повз мене і повернулася на кухню. Я пішла за нею. Їй не відкараскатися від мене.
Наша кухня була досить сучасною для такого старого будинку. Декілька років тому ми відремонтували її і встановили нові прилади з нержавіючої сталі. Мама наполягла на тому, щоб розмалювати кухонні шафи в яскраво-жовтий колір, оскільки кухня то "її щасливе місце".
Вона підвелася навшпиньки і витягнула велику миску з однієї із щасливих шафок.
- Я роблю кускус. Хочеш?
- Ні. - сказала. Я навіть не знала, що то таке. - Ти збрехала йому, мамо.
Вона рилася по ящикам щось шукаючи.
- Ти б бажала аби я скривдила його почуття?
- І ти втягла мене в це. То ж тепер я мушу йти з тобою на бенкет, щоб уникнути подальшого завдання шкоди.
Вона продовжувала ритися в ящиках, уникаючи зорового контакту.
- Це що й справді так жахливо провести вечір з власною матір'ю?
- Не в цьому справа, мамо. - Я зібралася з силами для наступного коментаря. Я тримала його в собі вже деякий час. - Ти не можеш усе життя уникати стосунків з чоловіками.
Вона різко на мене поглянула.
- Що це значить?
- Що не так з Філом?
- З Філом усе гаразд.
- Саме так. Він доброзичливий. Він люб'язний. Він втратив голову через тебе. Як на старшого чоловіка він милий. В наші дні лисі - сексуальні.
- Клеріті, всі ці якості є Філові, і якби я була зацікавлення у стосунках з кимось, то я б обрала його. Він чудовий чоловік, але ти ж знаєш які справи.
- Ні, не знаю. Поясни мені.
- Я більше не хочу про це говорити. - вона нахилилася над своєю куховарською книгою, роблячи вигляд, що читає.
- Ти й досі чекаєш, що тато повернеться додому.
- Чи можете ти дістати мені мішок з борошном з верхньої полиці шафи? Ти трохи вище за мене.
Всередині я тремтіла, знаючи, що надто близько підійшла до лінії, яку раніше я не перетинала. І підійшла до неї і ніжно підняла її підборіддя, змушуючи її подивитися мені в очі.
- Минуло 15 років, мамо. - сказала я, м'яким, але наполегливим тоном. - Він не повернеться. Тато ніколи не повернеться додому. Ми навіть не знаємо чи він й досі живий.
Було таке враження, що я заморозила її своїм дотиком, бо вона не рухалася, не дихала, навіть коли я відпустила її обличчя. А потім одинока сльозинка пролилася з її ока і вона вибігла повз мене з кімнати. Просто чудово. Тепер мені треба купити їй квіти для нашого завтрашнього побачення.
Наступного ранку прокинулася, потягнулася і пройшла по килиму в моїй кімнаті, до вікна. Я підняла раму і глибоко вдихнула. Не треба бути екстрасенсом аби зрозуміти, що наближається шторм. Повітря було вологим, а небо - темним.
Я перевірила свій телефон. Він Гебріела було лише одне єдине повідомлення, в якому він писав, що його батько отримав ордер. Більше не було нічого, що я б могла зробити, доки ми чекали відповіді від телефонної компанії, тож я вирішила прийняти душ і подивитися,чи у нас були призначенні які-небудь зустрічі.
